Танцівник Володимир Малахов з Кривого Рогу отримав дві міжнародні відзнаки

Поцілунок Бога

Олену Володимирівну Малахову, маму артиста, я знаю ще як Олену Кайстренко, з якою ми були однокласницями. І досі залишився у пам'яті спогад: дві секції гімнастики — спортивну та художню — на одне заняття об'єднали. І ми, «спортивники», спочатку ошелешено дивились тільки на Кайстренко-«художницю», яка граціозно робила на килимі шпагат за шпагатом, а потім, легенька, як пір'їнка, «крутила» піруети. Майстер спорту з художньої гімнастики Олена Кайстренко мріяла стати балериною, а стала — життя розпорядилося по-своєму —інженером. Коли ця моя подруга вийшла заміж за Анатолія Малахова (до речі, теж спортсмена, легкоатлета), мені випадало бачити, як вона вчить їхнього з Толею первістка елементам художньої гімнастики. Володя вправно «тягнув носочок», демонстрував «ластівку», виконував якісь, вважай балетні, па. Не лебідь ще — каченя, однак щось у його поставі і рухах таки вражало.

Таїсія Василівна Паршина, тодішній керівник найкращої у Кривому Розі балетної студії «Пролісок», три роки була наставницею Володі. А потім:

— У Москву!.. — категорично порадила Олені. — Цього мого найкращого учня мають подивитися столичні спеціалісти…

Конкурс до молодшої групи Московського академічного хореографічного училища був непростим. З трьох з половиною тисяч юних претендентів (Володі було тоді десять років) журі дібрало лише шістдесят найбільш придатних і обдарованих.

І… почалось! Володя іноді заздрив «просто хлопчикам». Тим, які десь там ганяли м'яча на подвір'ї і просто гуляли по Москві. Ну, а в училищі, в інтернаті, — суворий режим. Після уроків у звичайній школі — заняття в танц-класі, репетиції… А треба ще й уроки вивчити, хорошу музику послухати. Звичайно, хлопчик сумував за рідною домівкою.

Інтернатівських вихованців педагог Володимир Антонович Пєстов часто запрошував до себе додому. І саме тут, у Пєстова, Володя вперше почув запис чарівного голосу італійської оперної диви Марії Каллас.

Скільки років минуло відтоді, а і донині, відповідаючи на запитання, кого хотів би наслідувати, Володимир Малахов говорить: «Хотів би танцювати так, як співає Марія Каллас»

За полегкістю — титанічна праця

Разом с мамою і батьком Володі переглядаємо канадський відеофільм «Справжній принц». Відразу ж захоплюють кадри з «Жизелі». Ось зустріч Малахова-Альберта зі світлим образом уже загиблої коханої.

Сумна казка щемно бере в полон наші душі. От і Девід Уілкокс, неабиякий фахівець з лос-анджелеського «Клесікл балле», як сповіщали потім у зарубіжній пресі, зізнавався про таке: «Мені сказали (йдеться про кінець вісімдесятих.— Авт.), що я обов'язково маю побачити Малахова. Що ж, подивлюсь, відповів я спокійно. А потім сидів з відкритим від подиву ротом, як і всі інші глядачі. Такий талант з'являється тільки раз у поколінні…».

Так, талант від Бога. Та скільки титанічної праці вкладено самим Малаховим, щоб не просто «правильно пурхати» на сцені. Траплялося, що закривавлювались збиті на тренуваннях пальці, а репетиційну одежину хоч викручуй — маєчка ставала плямистою від поту. А ще Володі було потрібно заздалегідь психологічно увійти в роль. Він перед сном вишивав квіти на полотняних клаптиках і слухав музику. Програвав подумки той образ, який втілюватиме на сцені. Пригадується і те, як Володя, ще в підлітковому віці, годину просидів навколішки перед кліткою павича в зоопарку. А той придивився до нього і…викинув хлопчині голубо-золотаве своє перо.. Може, на щастя?

Феєричний успіх і несподіваний крок.

Наталія Касаткіна і Володимир Васильєв запросили цього колишнього свого учня стати солістом у балетній трупі нового на той час Державного театру балету СРСР. Цілих п'ять років Малахов у складі цього театру колесив по світу, демонструючи «московську школу» класичного балету. Виконував головні партії, мав феєричний успіх у театрах Англії, Франції, Японії, Америки. Публіка годинами аплодувала Малахову стоячи. В американській пресі писали: «Відкриття Малахова для нас — це, як свого часу відкриття Плісецької».

Вже потім син розповів матері про сон, де йому мерехтіли зоряно імена західних майстрів балетного мистецтва — Занелли, Парсонса, Бєжара, Урсуляка, Нормайєра… У тому сні, схожому на марення, він уже працював з ними, вчився у них, опановував ще незнане і щось нове — нові грані можливостей — відкривав у собі…

Сон виявився по-своєму пророчим. Так, бо через кілька днів пролунали реальні пропозиції щодо роботи на Заході від корифеїв світової сцени Михайла Баришникова та Рудольфа Нурієва…З цього і розпочався новий етап у житті та творчості Володі Малахова.

І дивувати, і вчитися знов…

Де б Володя ні працював, на яку б ні виходив сцену, а завжди на рівні енергетики відчує, що в залі — його мама. Ось хто там у третьому ряду зліва? Просто до рук Олени зі сцени летить оберемок квітів. Володя посилає їй повітряний поцілунок, простягає до неї руки і вигукує: «То моя мама. Вона приїхала з України, з міста Кривого Рогу!». Олена, ніяковіючи, підводиться з крісла. Уклін сину, уклін публіці. Зал аплодує тепер уже їм обом: і матері, і сину, а мер Відня проголошує, що Володя віднині — почесний громадянин цього міста.

На цей час наш земляк був уже солістом одразу чотирьох театрів — «Амерікен-опера», «Нешнл балле оф Кенеда», а також Штутгартського та Віденського театрів опери та балету. Працював, за його власним визначенням, як навіжений. Техніку і виразність танцю відпрацьовував з видатним майстром балетного мистецтва, президентом Австрійської академії танцю Алексом Урсуляком. Той тренінг за фізичними навантаженнями міг би суперничати хіба що з підготовкою космонавтів. Утім, балет — це теж своєрідний Космос…

Малахов виступає на найпрестижніших сценах різних країн. Одержує найвищі винагороди міжнародних конкурсів та фестивалів, призи критики, спеціально для нього виготовлені відзнаки. Та навіть і визнання його кращим танцівником Європи, а потім — усього світу не додають характеру артиста ні зверхності, ні пихи. Ним, як раніше, править Чистота.

Гортаю один із численних альбомів. На світлинах Малахов у різних класичних балетах — у «Лускунчику», «Сплячій красуні», «Лебединому озері»… Справжній принц! Та ось поряд — знімки, де він нібито незнайомий, новий. Це — кадри з балетів «Вояж», «Амадей», «Політ над джунглями», «Романсо», «Можливо, це Смерть»…

— Я звик до класики і неокласики, — розповідав Володя під час одного зі своїх приїздів. — Але ж модерн — це теж захопливо!

Так, Володимиру багато що цікаво, і він — на офіційне запрошення — випробовує себе також у новій творчій роботі: очолює спочатку балетну трупу «Staatsballet» у Берліні, а згодом, після об'єднання балетних майданчиків, — увесь балет Берліна. І в цій ролі — водночас і прем'єра об'єднаної трупи, і директора — наш земляк, за відгуками, знов-таки створив диво. Ще не так давно балет у столиці Німеччини був, ну скажемо, чимось на зразок «відстаючої ланки». А при Малахові ця об'єднана балетна трупа уже обігнала за касовими зборами раніше завжди лідируючу берлінську оперу. Любителі високого мистецтва балету приїздять, прилітають до Берліна або до місць гастролей і з інших країн.

А недавній гість — українець Роман Віктюк ще й сфотографувався на пам'ять з мамою і сином Малаховими. Балет «Чайковський» у постановці геніального Бориса Ейфмана ошелешив, пройняв, пронизав наскрізь навіть узагалі-то скупуватого на похвали Віктюка. Глядачі в залі аж кричали від повноти вражень, від потрясіння. Білий Птах-Чайковський у виконанні Малахова так природно — духом, тілом, музикою — прагнув у височінь, що перехоплювало подих від усвідомлення містерії життя.

А ще Малахов — наш, український

…З півгодини театр Національної опери України аж здригався від шалених овацій. Володя танцював «Сюїту в білому» Е. Лало та «Вояж» на музику Моцарта. І ніби випромінював світло. Він був тоді почесним гостем фестивалю «Діти і зірки світового балету» й ось так блискуче завершив гала-концерт. Танцівника викликали, він вклонявся людям, і це було як уклін Батьківщині. А із залу махала колишньому учню гвоздиками його найперша наставниця Таїсія Паршина. А поряд — Володимир бачив їх зі сцени — розчулені мама, тато, брат Максим і мила дружина Максима — Шура… О, в залі цілий ряд криворіжців, які спеціально приїхали на таку зустріч. І це насамперед нам, землякам, Володя демонструє кришталеву «Ніку», вручену йому на цьому фестивалі. «Здрастуйте, дорогі мої!»…