Нова українська епоха: курс на інтелектуальну революцію - незмінний!

Звернення до громадськості

У середині 90-х років в Україні виник рух революціонерів-інтелектуалів. Під різними назвами - ноократи, меритократи, технократи, вони намагались на уламках могутньої наукової машини УРСР створити політичну течію, яка б надала країні новий іноваційний імпульс. Тоді здавалось, що розуму у науковців достатньо, аби переконати народ й владу у необхідності перетерпіти тимчасові ускладнення, необхідні для технологічного переобладнання країни.

Йшов час. Утворювались великі й малі партії та громадські організації, хтось записував іноваційну політику до програми "для краси", хтось - на повному серйозі ставив це в голову кута. Й чесно доводиться констатувати - усі серйозні й несерйозні наміри розбились на рифах реальності, довівши ілюзорність мрій про мирне впровадження нової суспільної парадигми.

Виходить так, що вже на протязі майже 20 років Україна стабільно деградує, а переймаються цим лише ті, кого за визначенням Алена Далеса "виставляють напоказ як дурнів, перетворюючи на посміховисько". Й тепер занепад досягає свого апофеозу. Вже мало хто повірить, що диплом чи науковий ступінь людиною не куплений, а дійсно зароблений сумлінним навчанням й працею. Майже не розглядаються всерйоз пропозиції винахідників вкласти гроші у розробку та впровадження їхніх виробів.

Ми спостерігаємо величну картину занепаду, у якій є малолітні алкоголіки, масовий виїзд людей за кордон, корупція та безпросвітність у політиці й бізнесі. Обікрасти своє підприємство чи державу не означає вийти за межі етичних норм, що панують у суспільстві. Можна додати кілька банальних речень про стан армії, освіти, медицини й культури, щоб відчуття повноти розкладення не полишало читача.

Виникає кілька питань.

Перше з них - невже ніхто не розуміє, що країна рухається не в нікуди, а у цілком конкретне пекло, з якого усі нормальні люди скоро втечуть? Відповідь: більшість людей це прекрасно розуміє.

Друге питання: якщо більшість людей це прекрасно розуміє, то чому не намагається змінити стан речей на краще? Відповідь: люди не уявляють собі з чого почати, не вірять у саму можливість успіху й головне - ніхто не бажає ризикувати своїм нинішнім соціальним положенням заради ефемерної мрії про цивілізоване життя.

Третє питання: а чому немає необхідних уявлень, віри й бажання? Відповідь: тому що життєвий досвід та існуючі знання говорять про хронічні невдачі усіх "подвижників нашого часу".

Таким чином ми отримуємо дуже цікавий дороговказ: суспільству потрібен новий позитивний досвід й нові знання. Й ми знаємо, що зараз, коли надія на краще залишила майже усіх, настає час тих, кому немає чого втрачати. "Ночь наиболее темна перед рассветом" - стара перевірена істина. Як правило, для досягнення зламу у боротьбі достатньо не відмовитись від неї тоді, коли вона вже здається програною.

Ми не будемо зайвий раз повторювати: "хто ми?", "навіщо?", "яка у нас ідеологія?". Ми надто дорослі, щоб всерйоз очікувати бурхливих овацій від згадки про наше існування. Ми просто нагадуємо усім: ми не здаємось й не продаємось. Ми не розповзлись по різних партіях та клоунських проектах. Й останнє, що у нас залишилось - це твердість нашого переконання: Україна у найважчий момент прийме правильне рішення, якщо серед українців буде достатньо людей, що поставлять служіння істині вище за усі інші цілі.

Час нам знову зустрітись й поговорити вже не про майбутнє, яке ніяк не настане, а про сьогодення, у якому від нашого інтелекту так мало користі для держави. Слово отримає кожен, відповідальність у висловах - вітається. Й ми як завжди знаємо достатньо, аби нарешті зрушити нашу справу з "мертвої точки"! Відчуваєте іронію? Так, ми більше не віримо у майбутнє - ми його знаємо!

noocracy.at.ua