Недитяча арифметика
Голод маленький Ілля відчув на собі.
— Закарбувалось у пам’яті, — говорить Ілля Юхимович, — як моя мама отримувала 200 грамів хліба на себе плюс 100 грамів на мене. Ось така була моя наука-арифметика. Тому змалечку довелося тяжко працювати. В 14 почав вчитися на слюсаря з ремонту паротягів. А 1933 року, в свої 16, вже почав працювати, і тоді жити стало трохи краще, адже хліба почали давати 600 грамів.
Робота була тяжка. І менш ніж за рік від такої напруги Ілля ледь не захворів. Весь у вугільному пилу кожного дня, наймолодший у бригаді, тож чого дивуватися, коли під час медогляду виявилося, що легені були забиті вугільним пилом.
На щастя, все минулося. Тож Ілля поспішив вступити до вечірньої школи, а потім продовжив навчання у металургійному інституті. Саме у студентські роки відбулося перше знайомство з альпінізмом.
Всі на Ельбрус
1935 року обком партії вирішив створити спортивну альпіністську організацію для того, що здійснити масове сходження радянських студентів на найвищу точку Європи — Ельбрус (5642 м). Ілля Юхимович згадує:
— Нас 100 студентів. Підготовки майже не було. Лізли ми на східну вершину, хто у чому, одні у валянках, інші у чоботях. Щоправда, нам видали деяке спецспорядження. Підйом на східну вершину Ельбрусу був складним, але успішни. Однак на зворотному шляху Ілля відстав від групи і загубився. Його шукали з південного боку, а він був з протилежного і ледь не загинув, потрапивши у тріщину.
— Я думав, що йду на південь, побачу Чорне море, а насправді пішов у бік Кисловодська, — розказує альпініст. — Обійшов східну вершину майже всю і потрапив у тріщину, розбив захисні окуляри та дивом втримався на руках і вибрався звідти. Йду, вже вечоріє, та ще й я одним оком погано бачу, травмував його уламками окулярів. Раптом чую, десь собаки гавкають. Пішов на звук, а там була медична експедиція… Так, у свої 18 років Ілля Юхимович підкорив Ельбрус. Вже через кілька років разом зі своїм товаришем С. Наришкіним він здійснив перший зимовий підйом на п’ятитисячний Казбек, брав участь у лижному поході навколо Москви.
Активні зайняття спортом не заважали написати дипломну роботу, яку Ілля Кацнельсон пише там же, у Москві. Дипломну роботу високо оцінили наукові керівники, і студент мав їхати для обміну досвідом до США. Та, винайшовши у ході підготовки дипломної роботи спеціальну технологію закалки шестерінок газом, що була набагато дешевшою, ніж у американців, поїхав… на військовий завод на Урал.
Перетворити курсантів на гірських стрільців
1939 року Іллю Кацнельсона призвали на військову службу. Солдат тренувався сам і тренував інших. Вже 1941 року згідно з рішенням військового керівництва СРСР досвідчені інструктори беруть участь у спеціальній підготовці гірськострілецьких частин Червоної Армії поблизу Ельбруса. Нелегке завдання було в інструктора Кацнельсона — перетворити курсантів на гірських стрільців, та незабаром підйоми в районі Терскольського піка для курсантів стали звичною справою. Під час одного такого підйому 22 червня 1941 високо в горах усі побачили червону сигнальну ракету, спустилися вниз і вже у частині дізналися про початок війни.
Згодом ці курсанти та деякі з інструкторів зустрінуться у цих же горах, але не для занять спортом, а для того, щоб протистояти німецьким «едельвейсам».
Вже 27 червня Іллю Кацнельсона у складі спецзагону направляють до Білорусі. Ілля Юхимович згадує про це:
— Мені, як командиру загону, наказано було підривати мости, бо німці мали велику перевагу в техніці, і танках зокрема, тому вони йшли дуже швидко. Після того, як мости було знищені, нам треба було пробитися до своїх. Ідучи вночі брянськими лісами, наша група у складі 20 бійців дісталася найближчої частини аж під Тулою, але, як виявилося, найважче було попереду.
Моя національність врятувала наші життя
Контррозвідників здивувало те, що серед 20 членів загону, які вийшли з окупованої території, був лише один поранений, і то у плече. Іллю Юхимовича врятувала національність, його відпустили, аргументувавши це тим, що єврей не може бути німецьким шпигуном. Адже німці євреїв і комісарів страчували в першу чергу.
Після встановлення особистості, Кацнельсона направляють на оборону Москви. На ділянці Ленінград — Москва усім бійцям видали по чотири пляшки з запалювальною сумішшю і зачитали наказ про те, що танки, які йшли на Москву треба зупинити будь-якою ціною. Та танки пішли в наступ іншою дорогою, а Кацнельсону, як людині, яка гарно знала місцевість, наказали провести кавалерію у тил ворога. Завдання він виконав успішно.
Одного разу Ілля Кацнельсон спробував себе у ролі військового кореспондента, написавши замітку до фронтової газети. А з 1944 року Ілля Юхимович вже був кореспондентом фронтових газет на Калінінському і 2-му Прибалтійському фронтах. До альпінізму він повернувся відразу по завершенню війни.
Шляхами Кобзаря
Любов до рідного краю завжди була в його душі. І досвід військового кореспондента згодився, коли Ілля Кацнельсон спробував себе у якості письменника та краєзнавця. Він — автор багатьох краєзнавчих книжок, які пропагують поєднання активного відпочинку з ознайомленням з історичними місцями Придніпров’я. Найвідоміші з них: «По рідному краю», «Кличуть простори наддніпрянські», «От Эльбруса до пика Коммунизма», «Табори здоров’я». При створенні всеукраїнського видання «Україна туристична» саме Ілля Юхимович змалював географічно-краєзнавчий портрет Дніпропетровщини.
А ще Ілля Юхимович хотів впровадити на Придніпров’ї «Маршрут Великого Кобзаря». На жаль, цим маршрутом він з учнями-сиротами одного з ПТУ пройшов лише раз:
— Ми йшли від Верхньодніпровська через Дніпродзержинськ, Старі Кодаки, Дніпропетровськ і так до славетної колиски запорізького козацтва — Хортиці. У Дніпропетровську на місці неподалік оперного театру знайшов навіть будинок, в якому Тарас Григорович зупинявся, де йому міняли коней, і потім поїхав на Запоріжжя на Хортицю. Та повторити цей похід так більше і не довелося…
Ілля Юхимович був одним з першопрохідців, які 1939 року піднялися на безіменну вершину Суганського хребта (Центральний Кавказ) та назвали її на честь Тараса Шевченка. 1964 року група знову підкорила пік Шевченка, підіймаючи на висоту 4200 метрів погруддя Кобзаря, щоб встановити його на вершині до 150-річного ювілею великого поета.
Рік тому Ілля Юхимович сам відзначив поважний ювілей. І сьогодні, незважаючи на роки, приймає поздоровлення сповнений планів, спогадів і надій видати чергову книгу.
Автор: Іван Федянін
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |