Олександр Семенович Капто отримав звання «Почесний доктор ДНУ»

Поспішаючи з Москви до рідної Альма матер - ДНУ, видатний вчений навіть переніс термін вручення йому мантії «Почесного доктора» у Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова.

Два відомі університети майже одночасно відзначили вагомі наукові здобутки Олександра Семеновича. Він є українським і російським філософом і соціологом, дійсним членом Академії соціальних наук, завідувачем і організатором першої в Росії Міжнародної кафедри ЮНЕСКО з соціальних і гуманітарних наук при РАН, очолює експертну комісію з політології ВАК РАН. Основні напрямки його наукових досліджень – соціологія міжнародних відносин, проблеми трансформування суспільства та інтеграції на пострадянському просторі, соціологія духовного життя, соціальна активність особистості, проблеми професійної етики, соціальні проблеми молоді, соціально-філософські проблеми миротворчості. О. С. Капто брав безпосередню участь у створенні соціологічних факультетів у Київському й Харківському університетах, Відділу соціології в Інституті філософії АН України, соціологічних служб на багатьох підприємствах.

Представляючи шанованого гостя Вченій раді ДНУ, проректор з науково-педагогічної роботи у сфері гуманітарної освіти та виховання молоді Валентин Васильович Іваненко відзначив, що це легендарна постать: Олександр Семенович є відомим російським і українським політичним та державним діячем, дипломатом - був Надзвичайним та Повноважним Послом СРСР на Кубі (1986-1988), в КНДР (1990) та в Китаї (1991-1992), науковцем і взагалі чудовою людиною.

Під час зустрічі зі студентами Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, що передувала урочистому врученню мантії почесного доктора, Олександр Семенович поділився, за його ж висловом, «окрайцями думок» про значення у власному житті Дніпропетровського університету. Рівно 60 років тому він переступив поріг ДДУ. Для хлопця з глухого повоєнного села Томаківського району Дніпропетровської області це була величезна подія. Уявіть собі, у сільській семирічці школярі писали на газетах (бо зошитів не було) рідиною з бузини (чорнила теж не було). Щоб закінчити десять класів, довелося ходити за дев’ять кілометрів до Марганецької школи. Вступати до університету потрібно було з документами, тож хлопцеві встановлювали вік по зубах, щоб отримати нове свідоцтво про народження, бо паспорт був втрачений під час війни. І тільки після цього Олександрові вдалося дістатися… на проїжджому товарняку до Дніпропетровська, а перед тим, як зайти до приймальної комісії університету, йому довелося у Дніпрі змивати з себе руду. «Спогади повертають мене до тих днів… У школі мені пророкували майбутнє фізика чи математика. Але я писав вірші, і бачив себе у майбутньому, як мінімум, Пушкіним, - говорить жартома Олександр Семенович, - тому і вступив на українське відділення історико-філологічного. Незважаючи на те, що тоді усіх медалістів зарахували на щойно створений фізтех, і мене в тому числі. У другому гуртожитку ми, 13 осіб в одній кімнаті, жили прекрасним юнацьким життям. Спілкування з викладачами ніколи не забуду. Георгій Микитович Гай, Дмитро Харитонович Баранник, Василь Семенович Ващенко – це лише кілька прізвищ з цілого покоління викладачів, яким ми пишалися і будемо пишатися. Куди б мене не кидало життя, я завжди намагався не підвести своїх викладачів. Ці люди виховали в мені такі риси, що мені соромно було б на якихось етапах життя схибити. Тим, що я знайшов себе у різних сферах, завдячую лише гарту в Дніпропетровському університеті».

Олександр Семенович зізнався, що мав прекрасні стосунки з письменниками Олесем Гончаром та Павлом Загребельним, товаришував з Кубинським лідером Фіделем Кастро. Цікаво, що вчений є віце-президентом московського товариства «Днепряне», яке об’єднує усіх дніпропетровців у Москві. І взагалі, сповнений творчих і наукових планів Олександр Семенович пообіцяв подарувати Дніпропетровському національному університету тритомне видання власної «Енциклопедії миру», яке незабаром повинне вийти у світ.