Студенческая выставка плаката СОЦ-АРТ

Цей проект-акція під назвою „СОЦ-АРТ” став продовженням попереднього творчого проекту „ПОП-АРТ”, виконаного минулого року. Генератором ідеї, разом зі своїми студентками (а навчаються тут тільки дівчата), виступив старший викладач кафедри В.О.Корсунський. Перед майбутніми дизайнерами постало творче та одночасно навчальне завдання, не порушуючи стилістичних образів плакату радянських часів, впровадити сучасний товар чи послугу таким чином, начебто сьогодні ми живемо в епоху соціалізму.

Як створювалася концепція цієї виставки розповідає В.О.Корсунський:

- Виставка на тему соціалістичного графічного мистецтва 60-70 років минулого століття приурочена до Першотравневих свят. За головну мету було поставлено відтворення радянського стилю плакату доби розвинутого соціалізму, коли головним об’єктом уваги була людина праці, незалежно від фаху. Тому ми й сконцентрували увагу саме на людях труда.

У своїх роботах студенти виразили ставлення до мистецтва тієї пори, представили особисту інтерпретацію реклами часів СРСР. Кожен намагався, не змінюючи композиції плакату, шрифтової гарнітури, кольору, ідеологічного підтексту, виконати роботу так, наче працює в радянській рекламі, тільки з сучасними товарами чи послугами, сучасними людьми. Вважаю, що їм це вдалося – створені образи яскраві, високомистецькі та самобутні.

Сьогоднішня молодь не застала того часу. Але, збираючи інформацію для виставки, наші студенти почали відчувати епоху. Завдяки розповідям свідків соціалізму, з книжок і журналів, з Інтернету формувався їх світогляд. Тепер вони мають можливість зробити порівняльний аналіз минулого та сучасності, а це дозволяє художнику розвиватися, спонукає до подальшої творчості. Але тільки з переоцінкою досягнень попередніх поколінь можна крокувати до реалізації сьогоднішньої реклами, плакату, графіки.

На урочистому відкритті виставки у Палаці студентів ДНУ студенти разом зі своїм куратором зуміли в деталях відтворити справжню атмосферу святкування Першотравня за радянських часів. Під бравурну музику демонстрацій, гості повністю занурюються в епоху СРСР. Крім агітаційного плакату, реклами, оголошень доби розвинутого соціалізму тут представлені колажі, присвячені реаліям тих років: „Дніпропетровський будинок моди”, „Фірма грамзапису „Мелодія” та багато інших.

Дівчатка розіграли справжнє дійство. Всі нарядні та красиві: тут і модниці 70-х, і юні піонерки, і, навіть, типова радянська буфетниця, що пригощає гостей солодким чаєм із самовару. На столику інсталяції „Буфет” широкий асортимент цукерок минулого часу, бублики, вафлі „Артек”, лимонад, напої „Тархун”, „Байкал” і таке інше. Навіть власноруч спечені пироги з символікою СРСР.

На червоній скатертині „Столу переговорів” журнали того часу, старий телефон, склянки у підсклянниках; на рогатих вішалках сумки-авоськи з продуктами; на кухні комуналки досихає випрана білизна; на тумбочці ламповий радіоприймач, праска... Все справжнє, ніякої бутафорії, все принесено з дому.

Ностальгія та новаторство тут нерозривні, а зустріч епох породжує новий мистецький простір. І хоч самі творці виставки Країну Рад не застали, вважають – соціалізм у нас в генах.

Марії Черкас здається, що аналізувати рекламні плакати соціалізму було цікаво, хоча й нелегко:

- Добре, що було з ким проконсультуватися: допомагали дідусі, бабусі, батьки. Вони позитивно і дуже відповідально віднеслися як до загальних ідей виставки, так і до збору інформації для неї. Спочатку радянський час був для нас далеким, але ми розпитували, слухали, навчалися, тому й не виникло особливих труднощів.

Було дуже цікаво відчути сам дух епохи, показати характерні риси та сторони. Я сподіваюсь, що те, що ми зробили, вийшло непогано, що нам вдалося створити відповідну ауру та атмосферу свята соціалістичної пори. Думаю, рідні будуть задоволені, побачивши результат. Впевнена, що з минулого можна взяти багато корисних ідей та справжніх цінностей, адже суспільство, в якому ми живемо – саме з тієї епохи.

Розповідає Ольга Павлова:

- До виставки ми готувалися довго та ретельно, ще з лютого. Самі придумували та шили вбрання; нам допомагали бабусі та мами, а найкращим магазином, звичайно, стала мамина шафа.

Інформацію про час надавали родичі – люди, які жили в ті роки. Я думаю, людина просочується епохою. Мабуть і в нашій крові, в наших генах вона залишилася, хоч ми й не застали той час; на щастя чи на жаль, невідомо. Але, вважаю, як би Радянський Союз будувався в наш час, то все було б більш цікавішим та кращим. Адже молодь зараз більш розкута та прогресивна, ми можемо дозволити собі робити те, чого не могли дозволити собі наші батьки.

Варто не тільки нарікати на життя минулої епохи, а позичити найкраще, що було створено до нас. Не можна відмовлятися від цінностей радянського часу. Треба пам’ятати, що це наша історія, а якщо ми не будемо знати свою історію, будемо робити такі ж самі помилки, які робили наші прадіди, діди, батьки.

Сучасна молодь до соціалістичного минулого ставиться з розумінням і теплом, але, безумовно, потрібно прямувати далі. І, дійсно, варто не тільки нарікати на життя минулої епохи, а запозичити найкраще, що було створено до нас.