Герой Дніпровського ТРО тренував Леоніда Каденюка, а тепер б'є ворогів

У мирному житті командир батареї мінометників 128-ї Дніпровської бригади ТРО «Дике поле» Юрій Юхно навіть був тренером першого космонавта незалежної України.

Знайомлячись із долею цієї людини, вкотре дивуєшся тому, наскільки цікавими є життя героїв, які захищають Україну у складі Дніпровської бригади ТРО «Дике поле».

Наразі 53-річний командир батареї мінометників Юрій Міхно громить рашистів.

А до початку повномасштабної війни він був відомим у всій Україні кіберспортсменом та вченим, якому довелося навіть тренувати Леоніда Каденюка.

Про долю цього воїна на сайті platfor.ma розповів Юрій Марченко:

«53-річний Юрій Юхно — доцент кафедри кіберспорту та інформаційних технологій Національного університету фізичного виховання і спорту. А ще саме він тренував Леоніда Каденюка до польоту в космос.

Але нині він — позивний Спортсмен і є командиром відділення у мінометній батареї 128 бригади ТРО Сухопутних військ ЗСУ. У військо пішов записуватися добровільно у перші дні повномасштабного вторгнення. Міни для окупантів підписує: «від кафедри». У межах спільної із Сухопутними військами серії публікацій «Відвага» Platfor.ma поговорила із ним про кіберспорт, космонавтику і міномети.

Майстер та тренер

Ви доцент кафедри кіберспорту та інформаційних технологій Національного університету фізичного виховання і спорту. Але, наскільки я розумію, все життя займалися фізичною підготовкою спортсменів, зокрема у самбо, дзюдо. А що вивчають на кафедрі кіберспорту і як це виглядає?

Я майстер спорту з самбо, маю коричневий пояс по дзюдо, заслужений тренер України. Закінчив Національний університет фізичного виховання і спорту, писав там дисертацію, далі лишився на кафедрі. Шість років тому кафедра перейменувалася — стала кіберспорту й інформаційних технологій. 

Ми відкрили спочатку магістратуру, півтора року навчання, а потім й бакалаврат. Основні дисципліни — Dota, Counter-Strike, можна ще згадати League of Legends. За ними у світі проводяться серйозні змагання з великими призовими фондами у мільйони доларів. Заняття у нас є як теоретичні, так і практичні. Якщо у мене підвищення спортивної майстерності відбувалося на килимі в залі, то тут — за комп’ютером. Це раніше було забавкою, іграми, а тепер цілком професійна діяльність.

Кіберспорт кардинально відрізняється від легкої атлетики, гімнастики, боротьби, веслувальних видів спорту і так далі. Там інша специфіка навантаження, наприклад, найважливіше — швидкість реакції. До того ж це команді ігри, все будується на інтелектуальній взаємодії. Загалом у світі зараз понад 400 млн людей більш чи менш систематично займаються кіберспортом.

А ви самі грали в якісь із цих ігор?

Мені не 20 років, то трошки важко, бо все ж кіберспорт це професія молодих. Але грав і в Dota, і в Counter-Strike. Я ж маю розуміти, в чому специфіка.

Перший космонавт

А розкажіть, будь ласка, про ваш досвід підготовки Леоніда Каденюка до польоту в космос?

У 1996-1997 роках я був молодим аспірантом, готувався захищати дисертацію, досліджував біомеханіку. До нас звернулася наша Федерація космонавтики, розповіли, що планується політ на Шатлі з американським екіпажем, але один член команди буде з України — це Леонід Каденюк. І йому треба розробити програму підготовки. Мій науковий керівник Анатолій Лапутін каже: все, займайся. В результаті розробили спеціально під Каденюка програму, де були найрізноманітніші вправи саме під політ у космос.

І ви ж з ним особисто перетиналися?

Я його особисто тренував не один місяць. Мені було десь 25 років, а тут така цікава людина — льотчик, який літав майже на всіх типах літаках, якщо не помиляюся, він казав про 50. І не просто літав, а виконував фігури вищого пілотажу, тобто працював з великим перевантаженням. Коли він вже повернувся з космосу, то казав, що хвилин п’ять, коли ракета виходить на орбіту, то відбувається перевантаження три-чотири G. Тобто в стільки разів збільшується вага тіла. У них в екіпажі була жінка, то вона навіть втратила свідомість. А коли вже невагомість, то кров рівномірно розливається по тілу, й відчуття, ніби ти довго вниз головою провів, бо кров приливає. Це дуже некомфортно, треба звикати кілька днів. 

ЗСУ

Розкажіть, будь ласка, як ви пішли в ЗСУ. Ви згадували, що спочатку вас не брали.

Мої близькі були впевнені, що почнеться велика війна. А я не міг повірити. Навіть вже 24 лютого був певний ступор і нерозуміння. Пару днів почитав новини, намагався осягнути це, а 26 числа вже пішов у військкомат. Транспорт тоді не працював. Пішов пішки, це було кілометрів шість. Під дверима — велика черга.

— Записуйте мене у військо, — кажу їм.

— У вас УБД є?

— А що таке УБД? — питаю.

— Все, йдіть додому, ви нам не потрібні.

Я тоді пішов у інший військкомат, ще кілометрів сім. Там теж багато людей, виходить військком, каже: ви нам поки не потрібні, якщо що — покличемо. 

Ну от нас там було хлопців 20-30, обмінялися телефонами, створили свою групу. І днів через десять там повідомлення — збираємося біля Золотих воріт, будемо робити Добровольче формування територіальної громади (ДФТГ). Транспорт все ще не ходить, я знову кілометрів 15 туди пішки, записався, потім назад за речами. 

Отримали зброю, волонтери мені знайшли броню, і наступні пару місяців ми охороняли лісисту ділянку на Броварському напрямку. Далі стояв під кордоном з Білоруссю, а після повернення в Київ перевівся в 128-му бригаду Тероборони. Вже з вересня — у зоні бойових дій мінометником. Бойового досвіду не було, тому спочатку солдатом, номером обслуги — бігав, підносив хлопцям міни — далі навідником, командиром розрахунку. Сумарно я провоював вже понад 20 місяців: на Донецькому і Запорізькому напрямках. Бувало страшно, були й втрати.

Відкупився від смерті

Разів п’ять й у самого були всі шанси стати 200. Одного разу недалеко розірвався снаряд, я наче й пригнувся, але уламок пропоров кітель на правому плечі. А в руках був телефон — туди влучив другий уламок, трошки по-іншому б тримав — все. Відкупився від смерті мобільним.

Влітку 2023-го їхали на нову позицію подивитися, що там і як, перевірити із саперами в плані замінування. По дорозі ламається машина, нас відтягують на пункт постійної дислокації (ППД) й видають іншу автівку. Їдемо — знову ламається. Повертаємося, беремо вже французьку повнопривідну вантажівку. Проїжджаємо трохи далі, але відривається якесь кріплення і заднє крило перекручується колесом, все блокується. Що робити — нас знову вертають на ППД. Командир саперів каже: знаєте, я людина не забобонна, але вчетверте вже не поїду. Давайте завтра. І ввечері ми дізналися, що в ту посадку, куди ми мали заїхати на нову позицію, заходили наші розвідники — і натрапили на російську ДРГ. Був бій, втрати з обох сторін. Не знаю, що було б, якби ми все ж змогли доїхати.

Позивний «Спортсмен»

А що вашому розрахунку вдалося знищити?

Я працював і на 60-мм мінометі, і на 82-мм, і на 120-мм. От 120-мм — це вже міна в 16 кг, то, в принципі, якщо десь прилетить, то прилетить непогано. За моїми підрахунками, особисто я маю понад 70 знищеної живої сили ворога. 

Знаю, що ви міни підписували особливим чином…