Як один з перших плавців Катеринослава став членом збірної Франції з ватерполо

Життя нашого земляка Володимира Авчиннікова було наповнене найкрутішими та непередбачуваними поворотами долі.

Він народився у Катеринославі 15 квітня 1896 року.

Був спадковим дворянином. Закінчив кадетський корпус, а 1913 року вступив до Катеринославського гірничого інституту.

Паралельно з цим Володимир активно займався плаванням.

Зазначимо, що на початку 20-го століття купання загалом і плавання як спорт, зокрема, не були настільки популярні, як зараз.

Відпочиваючі на пляжі дихали повітрям, ховалися під великими парасольками чи навісами, насолоджувалися плеском хвиль, але у воду заходили хіба що по коліна.

Плавати вміло дуже мало людей – переважно ті, хто був пов'язаний із річкою чи морем за професією.

У 1910-11 роках у Катеринославі працювала невелика інструкторська школа, де не численних бажаючих навчали плавання. У ній і пройшов навчання Володимир Авчинніков.

А напередодні Першої Світової війни у нашому місті почали проводити перші чемпіонати з плавання, учасником яких також став Авчинніков.

При цьому він міг досягти у спорті великих висот, що й підтвердило його життя надалі.

Але почалася війна, на якій він себе яскраво виявив…

Про незвичайну долю нашого земляка у групі «Історія розвитку спорту. Катеринослав – Дніпропетровськ» розповів Ігор Семейніков:

«Авчинніков Володимир Олександрович - народився 15 квітня 1896 р. в Катеринославі, спадковий дворянин Катеринославської губернії.

Закінчив Петрівський Полтавський кадетський корпус у 1913 р. У 1909 р. нагороджений медаллю "На згадку про 200-річчя Полтавської битви". Відправлено на піклування батьків.

Вступив до Катеринославського гірничого інституту в 1913 р. Не закінчив через початок війни.

У травні 1915 р. вступив до Сергіївського артилерійського училища, яке закінчив у листопаді 1915 р. з присвяченням у прапорщики артилерії та призначенням у 23-й мортирний артилерійський дивізіон. Контужений у голову 15 березня 1916 р. під Двінськом.

Нагороджений Орденом Св. Станіслава 3-го ступеня. Підвищений до підпоручика легкої артилерії.

Поранення лівої легені у липні 1916 р. під Луцьком. Евакуйовано у м. Ярославль, потім у санаторій у м. Сухумі. Нагороджений орденом Св. Анни 3-го ступеня та Св. Анни 4-го ступеня.

Повернувся в 23-й мортирний артилерійський дивізіон у січні 1917 р. Призначений старшим офіцером 83 артилерійської позиційної батареї. Поранення ноги 7 серпня 1917 р. на Румунському фронті. Евакуйовано до Катеринослава у дворянський шпиталь. Був подано до Георгіївського ордену.

У 1918 р. вступив добровольцем до штабу генерала Шкуро з перейменуванням на сотники. 12 грудня 1919 р. Лікарською комісією було визнано непридатним до служби. Свідоцтво № 31272.

До евакуації восени 1920 р. з Ялти - поручник. Очолював слідчий відділ флоту контррозвідки барона П. Врангеля у Криму (1920).

У складі Російської ескадри евакуювався до Бізерту (Туніс).

На еміграції з листопада 1920 р. У 1922 р. прибув Марсель.

Займався роботою, збирався продовжувати навчання.

У Франції, окрім іншого, проявив себе як талановитий спортсмен.

Грав у водяне поло. Виступав у 1930-х за першу команду російських плавців «Білі ведмеді», а також за збірні Парижа та Франції.

Помер 8 травня 1975 року у Ріомі (Франція), де й похований у сімейному склепі».