"Бумбокс" у Кам'янському: інтерв'ю з лідером гурту Андрієм Хливнюком

Друга частина концертного туру гурту «Бумбокс» «Люди» розпочалася з Кам'янського (Дніпродзержинська). Сьогодні, 16 вересня, у готелі «Nёggenshil» відбулася прес-конференція лідера гурту Андрія Хливнюка, який розказав про участь колективу у міжнародних проектах на підтримку політв'язнів і свою пристрасть до касет.

- Чому концертний тур був розбитий на 2 частини?

- Відповідь дуже проста. Літо – час фестивалів, тому, щоб не зупиняти тур для участі в них, його було поділено на 2 частини – весняну та осінню.

- Навіщо випустили макси-сингл на касетах?

- Тому що назва гурту «Бумбокс». Бумбокс – це касетний програвач. У мене вдома саме касетний програвач. Мені здається, що касета – це артефакт. Фізичний музичний носій стає чимось більшим, аніж платівкою або плівкою у часи, коли не такі потрібні для більшості. А мені потрібні. Я люблю мацати касети, СD, дивитись, хто працював над альбомом…

- Яка атмосфера потрібна вам для написання пісень?

- Мені важливо, щоб ніхто не кричав і щоб не працював перфоратор. Немає якогось рецепту написання пісень. Можна писати перед сном, в дорозі…По-різному.

- Що ви вкладаєте у свої пісні?

- Ну не знаю… Це діалог. Зазвичай із собою, або з близькими, або з подіями, які відбуваються зараз, турбують мене як автора.

- Чи встигли ви вже ознайомитися із нашим містом?

- Ні, не встиг. Встиг тільки разів п'ять сфоткатися з людьми, що мене впізнали. Поїхали на саундчек. Перед концертом я в чудовому настрої.

- Із такою кількістю роботи чи вистачає вам часу на хобі? І якою є ваша улюблена справа?

- Хобі бажано зробити своїм основним видом діяльності, тоді на нього не потрібно буде шукати час. Це не я сказав, це не моя думка, їй вже тисячі років, але так і є.

Андрій розказав про процеси, які наразі відбуваються у колективі, над чим працюють музиканти.

- Крім туру відбувається ще ось яка штука: гурт «Бумбокс» долучився вже до другої всесвітньої акції разом із Білоруським вільним театром, а саме із режисером Миколою Халєзіним. Перший проект назививався «I'm with the Banned», в рамках якого команда виступала на сцені з Девідом Гілмором із «Pink Floyd». Відомі особистості долучилися до концерту солідарності на підтримку політв'язнів усього світу.

Тепер ми долучилися до наступної такої акції у вигляді спектаклю під назвою «Burning Doors». Композитором вистави став наш барабанщик Олександр Люлякін. Акція також ставить на меті звільнення політв'язнів, зокрема українського режисера Олега Сєнцова, який відбуває 20-річне покарання за, на нашу думку, надуманими політичними мотивами. Крім нього, вистава присвячена також Марії Альохіній в контексті історії «Pussy Riot» та художнику Петру Павленському.

Ми віримо, що загальними зусиллями нам вдасться змінити хід подій і звільнити наших бранців.

Повертаючись до теми туру, фронтмен анонсував нову пісню з нового альбому, яка в ньому прозвучить.

- У вашій композиції «Люди» є слова про те, що «люди ми тільки тоді, як дуже сильно любимо». Любов для вас найсильніше почуття? І які особистісні якості ви найбільше цінуєте?

- Вибачте за можливу банальність, але любов для мене – це квінтесенція всіх світових релігій. Це те, що дозволяє нам з вами бути щасливими. Це єдине з реальних чудес, які ми маємо. Тому чому б їй не присвячувати пісні? І чому ще присвячувати пісні, якщо не любові? А для мене особисто це рівно те саме, що і для всіх вас.

Щодо найбільш цінних рис людини… Не знаю, я не думав про це. Можу тільки сказати, що мене цікавлять амбітні люди. Хочеться бачити навколо себе цілеспрямованих людей, або самому бути навколо когось такою людиною. Людина повинна знати, чого вона хоче, і бажано, щоб це «хочу» не заважало іншим.

- Чого наразі, на вашу думку, не вистачає українській естраді?

- Це важке питання… Думаю, досвіду. Не так багато років самій країні, щоб говорити про значну кількість естрадних досягнень. Хоча вони є.

- Чому змінилися рядки куплету пісні «Люди»? Замість «Скільки казати ще, серед усіх найкраща» ви співаєте на концерті «Скільки казати ще, телефонуй, ледащо»?

- Слова іноді не такі важливі, як музичні емоції. Слова несуть зміст… Але бувають пісні класні і без слів. Концерт – це те, що відбувається зараз, тому іноді написане не завжди відповідає обставинам. В цьому, мабуть, і є сенс виступів наживо. Хотілося б мати якийсь люфт для імпровізації. Це один із тих люфтів, який переріс у концертну стабільну штуку.

- Які ситуації з першої частини туру ви можете назвати найприємнішими?

- Тур – взагалі приємна штука. Єдина неприємність – це те, що ви не завжди можете приділяти час людям, які в холод, дощ чи спеку чекають на вас після концерту, бажають щось вам сказати чи отримати фото. Частіш за все не виходить поспілкуватися з усіма. Нажаль, часто люди розчаровуються і думають, що це примха, або втома, або хвороба, а це – банальна потреба у зайвих хвилинах на збори до подорожі до іншого міста. В турах час іде на хвилини.

Приємно, що 12 років поспіль можна виходити на сцену і нічого не співати: люди знають слова пісень. Це тішить і дуже надихає.

- За яким принципом ви обирали міста для свого туру?

- Міста, де є живі істоти (сміється) . Насправді, це справа продюсерів туру.

- Скільки людей працює у вашій команді?

- Взагалі на сьогоднішній день на сцені виступає 6 чоловік, в дорозі чисельність нашої команди сягає 18-ти, а великі концерти створює близько 40 людей. І всі ці люди працюють як один, це дуже класно.

- Чи складніше стало писати пісні, коли ви вже такий серйозний відомий музикант і батько, порівняно з тим, коли ви були «своїм хлопцем із сусіднього під'їзду»?

- Ви знаєте, я ніколи не був «своїм хлопцем із сусіднього під'їзду». Я давно зрозумів, що робити висновки про те, які насправді люди, яких я бачу у ЗМІ, я не можу. Я своє особисте життя дуже оберігаю. Вся ця серйозність - це все досвід, це роки. Нічого насправді не змінилося. Ми ті самі старші, старіші, лисіші - як хочете - хлопці. Музиканти - ті ж 14-річні діти із плюсами та мінусами свого протестного віку. Всі живі, звичайні люди.

- Що ви робите, коли втрачаєте натхнення?

- Я виходжу з себе. Натхнення ніде не візьмеш, якщо його нема, ніде не купиш, не знайдеш на екзотичних островах чи в золотій осені Канади. Воно потребує часу і праці з матеріалом, аналізу творчості.

Після інтерв'ю Андрій Хливнюк побажав усім гарного концерту, сфотографувався з представниками ЗМІ і відправився готуватися до виступу.