Зимівник козака Дія

Диевка-Кр.Камень

Днепровские плавни. Диевка

Зеленая балка, пос. Диевка

Рыбалка. Диевка.

Диевка. Безымянная высота

Диевка...

Весенне утро. Диевка

У ці часи швидко заселяються землі понад річками Дніпром, Оріллю, Самарою, Кальміусом. Тоді ж виникають нові поселення і розбудовуються великі села і зимівники, що виникли раніше, такі як Романкове, Тритузне, Карнаухівка, Таромське, Діївка, Половиця, Кам'янка, Новоселиця, Кільчень, Микитине і багато-багато інших поселень.

Але ця, економічно необхідна справа, яка йшла на користь відродження краю, російським урядом вважалась однією з незліченних провин Війська Запорозького. Пани сенатори довели цариці Катерині II, ніби запорожці заводять у себе хліборобство для того, щоб не залежати економічно від Росії і відокремитись від неї.

На землях, де розташоване село Діївка, з незапам'ятних часів були поселення, зимівники і хутора військової старшини з недалеко розташованої фортеці Нові Кодаки.

У 1775 році старшина Максим Дій, з дозволу новокодацького полковника завів тут свій зимівник і заснував велике, як на той час, господарство. Було воно на місці, де тепер знаходиться 5-а міська лікарня.

У цей же рік неподалік від Дія поселився козак Семен Розтика. Це – на місці, де до недавнього був діївський базарець по вулиці Братів Трохимових, поряд з теперішньою дорогою на Безіменну висоту. Навколо цих зимівників швидко почали селитися сімейні козаки і в тому числі нижче оселі Семена Розтики оселились Шулани – далекі пращури автора цих рядків.

Йшли роки. У 1775 році був знищений останній острівець козацької волі – славна Запорозька Січ, а її землі поділені, як писав Тарас Шевченко, між байстрюками Катерини.
Народна пісня так оспівує ці події:

«Ой тішились пани
сенатори і генерали,
Що одібрали в запорожців
землі та володіють сами.
Славно було в Запоріжжі
всіма сторонами,
А тепер ніде прожити
за вражими панами».

Землі для Нових Кодаків та Діївки з Розтиківкою були виділені в степу в районі теперішніх сіл Попова балка, Михайлівка, Занудьки.

У 1798 році Діївка була переведена до державних селищ, але як у козацькому поселенні, на наших землях не було кріпацтва... У цей час тут налічувалось близько 100 душ населення (треба зауважити, що за звичаєм того часу переписували лише представників чоловічої статі).

У 1812 році в селі була збудована кам'яна церква з дерев'яною дзвіницею на честь Воздвиження Хреста Господнього (Хрестовоздвиженська церква). Дерев'яну дзвіницю в 1913 році замінено на цегляну. Хто уважно придивиться до цих двох частин одної споруди, той запримітить різницю в архітектурному вирішенні храму.

У 1913 році за рішенням діївської громади і на її кошти на місці першого поселення була збудована діївська лікарня (в наші часи лікарня № 5), при розташуванні корпусів якої було вирішено зберегти груші — живих свідків давнини. На жаль, вберегти їх не вдалося.

А час рікою пливе.З відкриттям О.М.Полем Криворізького залізорудного басейну конче було потрібно з'єднати залізницею Донеччину і Криворіжжя. Це сталося 18 травня 1884 р., коли головна лінія Донбас — Кривий Ріг була відкрита для експлуатації.

Дуже бурхливо почались будувати мережі залізниць, а для цього потрібні рейки і інше начиння, росли заводи, фабрики, росли села і міста. Між двома районами виріс промисловий Катеринослав (Дніпропетровськ) і Кам'янське (Дніпродзержинськ).

Діївка розросталась. В 1895 році було відкрито на залізниці однойменний роз'їзд, котрий з розвитком промисловості губернського міста був перетворений на вантажну станцію.

У цей час в селі був 1231 двір з населенням в 7200 душ. Тут було 2 черепичних заводи, цегельня, два гранітних кар'єра (один на теперішній «Стрілиці» вище бензоколонки, а другий біля підніжжя Безіменної висоти). Граніт вивозився на будівництво міста і для потреб залізниці.

У другій Діївці було відкрито багаті поклади гончарної (білої) глини, що спричинило до розвитку гончарного ремесла.

У 1904 р. земська управа в Діївці збудувала дві школи (окрім церковно-парафіяльної і залізничної на ст. Діївка). У 1906 році «Просвіта» побудувала клуб біля церкви (тепер клуб ім. Бабушкіна). Він згуртував навколо себе діївську молодь: тут був численний драматичний колектив, співочий гурток.

Малоземелля спричинило до того, що майже всі мешканці Діївки працювали на промислових підприємствах і залізниці. Заводи Брянській Гантке, Шодуар («В» і «С» приймали до своїх цехів сухачан, таромчан, діївчан і кодачан. Які чудові пісні лунали із «дачних» поїздів залізниць, коли молоде поповнення рядів робочого класу спішило до своїх верстатів, машин і агрегатів. Ріс робітничий клас, а з ним росло населення цих поселень.

Тепер про Діївку між старими жителями, та й то не всіма, лиш коли-не-коли згадається в пісні:
«Проїхав станцію Діївку,
Ще й Криничанський котлован
На полустанку зостановився
Сказав: «Дівчинонько, прощай!”