Феденко Панас Васильович

Панас Феденко — видатний український політичний діяч, Член УСДРП, член Центральної Ради і Трудового конгресу, а також відомий свого часу історик і публіцист.

Панас Васильович Феденко народився в багатодітній селянській родині у с. Великі Терни на Криворіжжі. 1913 року він закінчив гімназію в місті Олександрія й того ж року став студентом Історико-філологічного інституту в Петербурзі. У 1915 році він вступив до лав Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), яка до лютого 1917 року діяла нелегально. Одночасно багато займався журналістикою, написав цілу низку статей на політичні теми, став співробітником журналів «Наше життя» та «Украинская жизнь», які видавали в Москві Володимир Винниченко та Симон Петлюра.

Після Лютневої революції 1917 року та падіння самодержавства Панас Феденко повернувся в Україну на Катеринославщину. На батьківщині він разом зі своїми однодумцями почав працювати над втіленням своєї давньої мрії — створенням першої української гімназії у Великих Тернах. Після її створення деякий час викладав там українську мову, літературу та історію.

Через деякий час Українська Центральна Рада призначила Панаса Феденка уповноваженим інструктором із питань політичної освіти та організації мас у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії. На селянському з’їзді цього повіту його обрали делегатом до Української Центральної Ради, в якій він пропрацював до приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського у квітні 1918 року.

Активна політична робота змусила Панаса Феденка переїхати до Катеринослава, де він як член ЦК УСДРП (з 1919 р.), брав участь ув роботі друкованого органу партії — «Наша справа». Ця робота зблизила його із Ісааком Мазепою, який став його другом до кінця життя і дослідженню життєпису якого Панас Феденко присвятив монографію. Одночасно він займався викладацькою роботою в Учительському інституті в Катеринославі.

У січні 1919 року Панаса Феденка та Ісаака Мазепу обрали делегатами VI з’їзду УСДРП та Трудового конгресу України, що відбувалися в Києві. Панас Феденко став автором резолюцій, покладених в основу «Закону про владу» та Універсалу Трудового конгресу, який затверджував злуку Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки (28 січня 1919 р.). Після того, як головою уряду УНР став Ісаак Мазепа, Панас Феденко став одним із політичних референтів при українській армії (у віці 25 років). Також брав участь у складанні Декларації «Від правительства УНР» та в Першому Зимовому поході (6 грудня 1919 – 6 травня 1920). Наступ більшовицьких військ в Україну змусив Панаса Феденка переїхати до Львова, а згодом — до Польщі. З 1921 р. він жив в еміграції — Польщі, Празі та Мюнхені.

У березні 1921 року в місті Тарнові почав працювати уряд УНР в екзилі (в еміграції), де Панас Феденко був представником від УСДРП. Там же, в Польщі, він став видавати журнали «Вільна Україна» та «Соціалістична думка», але через негативне ставлення польського уряду до українців Панас Феденко та Ісаак Мазепа скоро мусили переїхати до Німеччини. У 1923 році в Берліні вийшли друком праці П. Феденка та І. Мазепи «Українська національна та визвольна боротьба», та «Голод в Україні».

З 1923 по 1945 рік Панас Васильович мешкав в Чехо-Словаччині, у Празі, поєднував політичну та наукову діяльність. У 1923 році Панас Феденко захистив докторську дисертацію на філософському факультеті Українського Вільного університету в Празі, а з наступного року став викладачем в Українському Високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова, де скоро зайняв посаду завідувача кафедри, пізніше — декана історичного факультету. В 1932 році він став доцентом Українського Вільного університету.

В наукових бібліотеках та архівах Праги Панас Феденко отримав необхідні джерела для дослідження української історії, зокрема козацької доби. Всі його історичні праці високо оцінені провідними істориками того часу. В цей період вийшли перші фундаментальні дослідження з української політичної історії початку ХХ століття. Серед таких робіт була і книга «Українській громадській рух у ХХ столітті», видана в 1933 році.

Радянська влада переслідувала своїх супротивників навіть в еміграції. За сфабрикованим процесом «Спілки визволення України» у Харкові в 1930 році, проходили імена і Панаса Феденка та Ісаака Мазепи. Відповіддю стала публікація Панаса Феденка у львівській газеті «Діло» відкритих листів, у яких він викривав злочини сталінської тоталітарної системи проти української інтелігенції.

Після Другої світової війни Панас Феденко оселився в Німеччині, продовжував політичну діяльність, брав участь у роботі Української Національної Ради як представник Української Соціалістичної Партії (1950–1967). У 1951 році видав книгу «Україна, її боротьба за свободу», в якій як безпосередній учасник висвітлив процес національно-визвольних змагань першої половини ХХ століття. Після смерті Ісаака Мазепи в березні 1952 року, він відійшов від політики і всього себе присвятив науково-дослідницькій роботі.

Після переїзду до Лондона П. Феденко почав видавати газету «Наше слово». Там же через деякий час вийшли його книги: «Український рух XX століття», «Ісаак Мазепа — борець за волю України», літературні твори: «Несмертельна слава» (під псевдо Василь Тирса), «Amor Patrial».

У 1959 році Панас Феденко повернувся до Німеччини, де працював у Мюнхені на запрошення Інституту вивчення СРСР. Останні роки життя досліджував еволюцію комуністичного режиму в СРСР і видав низку праць, зокрема: «Марксистські і більшовицькі теорії національного питання», «Соціалізм давній і новочасний», «Нова історія СРСР»...

Помер Панас Феденко у Мюнхені в 1981 році.

Панас Феденко зробив внесок у розвиток українського соціалістичного руху першої половини XX століття, збереження історико-культурних традицій українського народу. Його творчий доробок довго зберігала невістка Ніна Феденко, яка і передала архів ученого на зберігання до Національного музею історії України.