Родіонов Сергій Петрович

Сергій Петрович Родіонов — видатний вчений-петрограф, дослідник родовищ залізних руд України, доктор геолого-мінералогічних наук, член-кореспондент АН УРСР.

Він народився в Росії, в місті Загорську (тепер Московської області) в селянській родині. До 1914 року навчався у міському училищі. У 1918 р. вступив добровольцем до Червоної Армії, пройшов шлях від рядового до полковника — командира батальйону зв'язку. Після закінчення громадянської війни С.П. Родіонов перебував на військовій службі на Дніпропетровщині, тут же заочно вчився на геологорозвідувальному відділенні Катеринославського гірничого інституту. У 1929 р. він одержав диплом гірничого інженера-геолога і почав працювати асистентом на кафедрі мінералогії та кристалографії цього ж інституту.

У 1931 р. С.П. Родіонова призначено директором і головним інженером Криворі-зької геологорозвідувальної бази. У 1935 р. він перейшов на роботу до Києва, працював на посаді начальника науково-дослідного сектора Геолкому. Тут він опрацьовував матеріали по Криворізькому залізорудному басейну і читав курси з кристалографії у Київському гірничо-геологічному інституті та Київському геологорозвідувальному технікумі. У 1938 р. Сергій Петрович перейшов на наукову роботу до Інституту геологічних наук АН УРСР, де очолив відділ Кривого Рогу. У травні 1939 р. він захистив кандидатську дисертацію з теми: «Кременчуцький залізорудний басейн» і був призначений заступником директора з наукової роботи ІГН. У цей період опублікував низку наукових праць, зокрема «Железорудные месторождения Украины» (1939) і «Геологическая интерпретация магнитных аномалий Большого Кривого Рога» (1941).

З початком війни вчений був мобілізований до лав Червоної Армії, командував окремим саперним батальйоном на Північно-Західному, Сталінградському та 4-му Українському фронтах. Наприкінці 1944 р. його відкликали з армії та призначили го-ловним геологом Українського геологорозвідувального управління.

У 1946 р. учений повернувся до наукової роботи в ІГН АН УРСР. Протягом 1946-1961 років перебував на посаді директора геологічного музею ІГН, де за його ініціативою було засновано відділ регіональної геології. Тоді ж він захистив докторську дисертацію з теми: «Метаморфізм кристалічних сланців Великого Кривого Рогу». У 1945-1952 рр. очолював кафедру мінералогії і кристалографії, а у 1949-1957-х був також деканом геологічного факультету Київського університету.

Наукова спадщина вченого складає близько 100 опублікованих наукових праць. С.П. Родіонов вперше охарактеризував геологічну будову нового Кременчуцького залізорудного басейна. Значний інтерес являють собою і роботи, пов'язані з історією розвитку геологічних наук, зокрема «Геологические науки в Киевском университете (ХІХ и начало ХХ века). Очерки по истории геологических знаний» (1954).»

С.П. Родіонов був і прекрасним педагогом. Аудиторії, де він читав курси кристалографії, мінералогії і корисних копалин, завжди були переповнені слухачами. З-під пера вченого побачили світ численні науково-популярні брошури: «Вулкани і землетруси» (1947), «Походження залізної руди та способи її обробки» (1947), «Кам'яне вугілля» (1948), «Геологічне минуле України і багатства її надр» (1955), «Як люди дізналися про внутрішню будову Землі» (1956); «В глибоких надрах Радянської України» (1958) і багато інших.

Наукова, педагогічна і громадська діяльність вченого не заважали йому завжди перебувати в гущі геологічного життя. Він консультував виробничні геологічні організації, був учасником всесоюзних нарад і конференцій, присвячених різним геологічним проблемам.

2 травня 1961 р. на 63 році життя Сергій Петрович Родіонов раптово помер. Похований у Києві на Байковому кладовищі.