11:40
Лиша Раїса Савеліївна
«Село було козацьке. Заховане у плавнях, очеретах, кучугурах пахучого витончених кольорів піску. Уквітчане споконвічним дубовим лісом (дубиною). Задивлене у простір степу. Вслухане у Боже слово.
Сусідні села — гомінна та вибаглива малярка Петрівка. Курилівка — колишній зимівник Петра Калнишевського, Сотницьке, хутори Кваки, Грабове.
Степ неосяжний. Вдивитись у нього — баба стоїть і очима, як у Сибіли продивляє сучасність. В степу треба встати, вирости. Інакше поглине, як цяточку.
Гора Калитва, висока на всю Україну, під козацькою Царичанкою. На цій горі постійно стояв козак — дозорець на коні — чи не наближається ворог? — в разі небезпеки махав червоною китайкою, попереджав царичанців.
Єдиний живий культурний мікроореал, тут Скіфія, козацтво, Україна. З висоти цих рідних орієнтирів краще видно, що діється в світі, у часі».
Під їх прихистком формувався характер майбутньої поетеси.
Закінчила школу в рідному селі, потім філологічний факультет Дніпропетровського університету. Працювала спочатку вчителем, потім коректором, журналістом обласної молодіжної газети, з якої було звільнено як неблагонадійну. Далі — редактором технічних текстів, потім, будучи поставлена у крайнє становище, комірником, пізніше працювала бібліографом. Осмислення себе в плані національної самосвідомості, поетична творчість зумовили те, що, ще у студентські роки, потрапила в поле зору КДБ. З 1976 року почалися виклики та різні хронічні неприємності.
У 1980 році відбулася процедура офіційного попередження, що значило попередження про негласне переслідування. Зваживши на все це, за власним зізнанням поетеси, надрукувати щось навіть не намагалася. Однак, продовжувала активно писати й малювати. В 1970–80-і роки склалися поетичні збірки «Скитська баба», «Вертепне», «З води й повітря». 1982 року написала фантасмагорію — феєрію «Сніговий монах». У 1988 році вірші Р. Лиші прозвучали на радіо «Свобода», де їх було названо подією року.
У 1989 році, разом з І.Г. Сокульським (фундатор видання, його головний редактор), Юрієм Вівташем, Орисею Сокульською та іншими почали видавати незалежний літературно-художній та громадсько-політичний журнал «Пороги» (тираж кілька десятків примірників).
У 1990 році була учасником Всесоюзного фестивалю української поезії «Золотий гомін». У тому ж році стала лауреатом премії ім. Василя Стуса, яку щорічно, починаючи з 1989 року, присуджує Українська Асоціація Незалежної Творчої Інтелігенції. З цього приводу відомий літературознавець Євген Сверстюк сказав: «Премія Василя Стуса, має вирізнятися, як і сама постать Василя Стуса, своїм неповторним профілем. Думаю, це профіль морального максималізму з елементом хоробрості в боротьбі за людську гід-ність і свої ідеали».
Шлях до визнання Раїси відкрив незалежний львівський журнал «Кафедра» (головний редактор Михайло Осадчий), який уперше надрукував її вірші. Звідси поезія отримала розголос через літературний огляд «Радіо Свобода». Згодом друкувалася на сторінках журналів «Україна», «Київ», «Дзвін», «Сучасність» та «Світовид».
Усі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.
Про проект :: Реклама на сайті
