Кравець Поліна

Народилася 8 листопада 1997 року
Учениця 8-А класу Томаківської ЗОШ І-ІІІ ст. №1
Член поетичної світлиці «Диво калинове»
Переможниця районного конкурсу «Собори наших душ» 2009 і 2010 рр. Лауреат обласного конкурсу «Собори наших душ» 2009 р. Переможниця районного конкурсу, присвяченого 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні (І місце) 2010р.

«Вічне слово Кобзаря»

Колись в хатинці, сповненій любов’ю,
Читала мати донечці «Кобзар»,
Як умивалась Україна кров’ю,
А у палатах в розкошах жив цар.

Читала мати і про Катерину –
Жіночу долю, злую та лиху.
Як в ополонку кинулася з горя,
Залишивши дитину на шляху.

І Ганні, що теж покриткою стала,
Щасливою ніколи не бувать,
Бо їй страшне випробування спало -
Буть наймичкою в сина і мовчать.

Як чуйно, лагідно, з душевним щемом
Тарас Шевченко пише про жінок.
Це біль за рідну Матір-Україну,
Що одяглась у траурний вінок.

І плаче, й стогне доленька вдовина,
Панами поневолена в ярмі.
Лиш над Дніпром пишається калина
Красою української землі.

Ось над могилою співає Перебендя,
Про що та пісня-туга сповіда?
Що москалі плюндрують рідну землю,
Що плаче попід тином сирота.

Та справдились слова твої, Тарасе –
З руїн повстала Матінка-Земля!
І «Заповіт» твій в кожного у серці,
Лунає вічне слово Кобзаря.

А в тій хатині, де любов панує,
Бабуся вишиває свій рушник.
«Кобзар» уже онука їй читає,
Тарас з портрета дивиться на них.

І так із покоління в покоління
Слова Пророка поряд з нами йдуть.
Дай, Боже, щоб вони нас захистили
І правильну в житті вказали путь.

У наших серцях твоя постать, Богдане!

Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою…
Г.С.Сковорода.

Міцних, як сталь, і волелюбних козаків
Не цінувало польське королівство.
Тоді, як дуб могутній, на чолі повстань
Став полководець наш – Богдан Хмельницький.

Розумний, мудрий, а поводження просте,
Для козаків – надія і опора!
Він запалив в них вогнище святе,
Щоб стати Військом Запорозьким скоро.

Ось Чигирин - столиця, Канів, Глухів…
Пишалися усі Богдана військом.
А він вже бачив наяву, як уві сні,
Що визнана держава Українська!

Стояв наш гетьман під могутнім дубом.
І сам могутній, сильний і стійкий.
За Україну стало страшно, сумно,
Душа болить, бо знову час важкий.

Тобі Переяславль приніс тривогу:
Чи не одурить цар Московський козаків?
І вирушав Богдан із військом у дорогу,
А дуб козацьку байку шепотів:

- Ти славен будеш, наш козацький батьку,
Повір, Богдане, збережем в серцях
І булаву твою, і вуса, й шапку.
Твій внесок залишиться у віках!

Батьківщина

Я слово «Батьківщина» розумію,
Як мама колискову заспіва,
Як скаже тато: «Ти моя надія!»
Як братик всіх нас міцно обніма.

Сама я Батьківщину обіймаю,
Коли до квітів польових біжу.
А соловейка пісня пролунає –
Я щиро йому «Дякую!» скажу.

Я впевнена, коли моя бабуся
Старанно вишиває рушника,
Тоді на Батьківщину я дивлюся:
Вона в її натруджених руках.

Я бачу Україну, як на ниві
Заколосяться золоті хліба,
В садах достигнуть яблука та сливи,
І гронами засяє виноград.

Як за столом велика вся родина
Народну пісню гарну заспіва,
Тоді я чую рідну Україну,
Тоді у серці радість розквіта!

Багата і щаслива Батьківщина,
Коли в ній люди щирії живуть.
Міцній і квітни, наша Україно,
Бо нас досягнення великі ждуть.

А зірка заплуталась в стрічці…

Вклонилась верба біля річки,
В ній миє свої гілочки.
Дівча заплело в косу стрічку,
А в небі тремтять зірочки.

Не хочеться дівчинці спати,
Та ще й соловей так співа…
- Чи можна мене покохати? -
Питає вона в солов’я.

Матуся гукає додому,
А зіронька манить кудись…
Шепне соловейку дзвінкому:
- Ти й завтра співай, не барись.

Верба нахилилась до річки,
Заснув соловейко в гаю…
А зірка заплуталась в стрічці,
Зігріла голівку мою…