Національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Шевченка

Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Шевченка засновано  1918 року в Києві як перший професійний театр України, який отримав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України.

У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав)  керували:  головний режисер О.Загаров та  І.Мар’яненко (директор театру). У  20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори  А.Хорошун,  Г. Борисоглібська, С.Паньківський, Г.Мещерська, Ф.Левицький, В.Василько, Л.Гаккебуш, М.Тінський, О.Сердюк, О.Смирнов, Г.Маринич, Є.Сидоренко, О.Зініна, М.Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л.Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т.Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В.Винниченка, «Ревізор» М.Гоголя, «Примари» Г.Ібсена, «Ткачі» Г.Гауптмана, «Мірандоліна» К.Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б.Мольєра.  У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні.

У 1927 р. перший державний театр України переведено до   м. Дніпро-петровськ.  У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О.Дикий, І.Терентьєв, Г.Юра, К.Кошевський, М.Буторін, Л.Южанський, І.Микитенко, І.Юхименко, В.Галицький та інші.

          Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І.Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті.

У повоєнні роки успіхом серед глядачів користувалися оперети та комедії: «Запорожець за Дунаєм» Г.Артемовського, «Майська ніч» М.Старицького,  «Трембіта» Ю.Мілютіна, «Вільний вітер» І.Дунаєвського. Багато з них не сходили з афіш протягом десятиліть. Розквітали  самобутні особистості: режисери К.Капатський, Д.Лазуренко, О.Сумароков; знамениті актори Л.Задніпровський, М.Садовський, З.Хрукалова (лауреат державної премії), В.Кам’янецький, С.Ващук, П.Масоха, М.Ільченко (лауреат державної премії), І.Михлик, А.Білгородський,  О.Аведіков, А.Верменич (лауреат державної премії), В.Овчаренко, Н.Мамай, Г.Козловська, Н.Горна, У.Калініченко, їхні послідовники ­– К.Карпенко, Л.Бондаренко та інші. У 50-ті роки до трупи приєдналися випускники Дніпропетровського театрального училища,  а саме: С.Станкевич, Г.Березанська, А.Пуліна, В.Божко, А.Максимова,  Л. Вершиніна.

Молоде покоління шестидесятників, таких як І.Казнадій (гол. реж. 1962-1967 рр.), народні і заслужені артисти: С.Мартинова, О.Петренко, Л.Стилик,  В.Баєнко, Л.Кушкова, В.Шевченко, Ю.Критенко,  В.Чечот             ( випускники Київського державного театрального інституту ім. І.Карпенка-Карого), М.Стороженко, Е.Воробйов, П.Кулик  органічно влилося до  колективу шевченківців і прославляло українську культуру протягом багатьох років.

         Головними режисерами в 70-х роках  були І.Кобринський, В.Божко, О.Горбенко. На довгі роки шевченківцями стали актори: В.Курилов, Г.Босенко, О.Ситченко, М.Корольков, Л.Бєлінська, Ж.Дмитренко. та ін.
 У 1980-х роках у репертуарі чудові вистави: «Кафедра» В.Врублевської, «Енергійні люди» В.Шукшина,  «Піч на колесі» Н.Семенової, «Лавка» А.Гельмана (реж. О.Михайлов). Глядачі на довгі роки запам’ятали спектаклі: «Тев’є-молочник» Шолом-Алейхема (реж. В.Сміян), «Молода хазяйка Ніскавуорі» Х.Вуолійокі (реж. Гр.Богомаз-Бабій), «З коханням не жартують» П.Кальдерона, «Двоє на гойдалці» У.Гібсона, «Моя дорога Памела»      Дж. Патрика (реж. О.Михайлов) та інші.

Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п'єси за творами  письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика.

У 1993 році на приміщенні театру (з боку вулиці Воскресенської) з'являються погруддя Г.Сковороди, І.Франка, Л.Українки, В.Винниченка та В.Стуса, створені скульптором К.Чеканьовим.

У 1994-2016 рр.  театром керував народний артист України,  кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного  відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців.

Декілька років поспіль актори театру отримували вищі нагороди на фестивалі Придніпров’я «Січеславна». Так, у 1998 році народний артист України Василь Чечот отримав ґран-прі «Січеславна» за роль Пузиря у комедії «Хазяїн» І.Карпенка-Карого, а в 2000 році – народний артист України Михайло Чернявський за роль Миколи у спектаклі «Украдене щастя» І.Франка (режисер вистав – засл. діяч мистецтв України А.Канцедайло). У 2001 році володарем ґран-прі «Січеславна» стала народна артистка України Лідія Кушкова за свою авторську моновиставу «Кайдашиха» за повістю І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

У перше десятиріччя  ХХІ ст.  світ побачили спектаклі головного режисера заслуженого діяча мистецтв України Анатолія Канцедайла, такі як «Автобус» О.Стратієва, «Новосельці» («Мамаша») М.Кропивницького, «Ромео і Жасмин» О.Гавроша та інші; роботи режисера нар. арт. Укр. Лідії Кушкової «Конкурс» О.Галіна, «Страсті за Торчаловим» М.Воронова, «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Лісова пісня» Л.Українки, «Запороги» В.Верете-никова, «Сільва» І.Кальмана («Краща музична вистава» на фестивалі «Січеславна-2008»)  та інші.  Вистави «Назар Стодоля» і «Хазяїн» (реж. А.Канцедайло) у 2003 р. переглянули київські глядачі в приміщенні Національного театру ім. І. Франка, а у 2004 – виставу «Запороги» Віктора Веретенникова, яка  була знята там  як телефільм, який неодноразово транслювався на всеукраїнських телеканалах.   

2004 року театр набув статусу академічного.

У різні роки у театрі творили художники-постановники високого рівня майстерності: Л.Скрипка, М.Корольов, В.Зюзін, Є.Пожар, І.Шулик, Л.Овсянникова, В.Козловський, А.Пеньковський та інші. 

У 2005 році відбулася важлива подія інтернаціонального значення - прем’єра  оперети «Аршин мал алан» У. Гаджибекова (реж. Лідія Кушкова, гол. диригент – засл. діяч мистецтв України Ю.Кутєпов, худ. – І.Шулик, хореограф – В.Грекова), створена за підтримки Дніпропетровського відділення Ліги азербайджанців України. На прем’єрі був присутній посол Азербайджанської Республіки в Україні Талят Алієв. Вистава присвячена 120-й річниці з дня народження композитора Узеїра Гаджибекова.

З 2006 року в репертуарі спектакль-концерт «Бал» Л.Кушкової, присвячений життю і творчості геніального поета Тараса Шевченка, який десять років користується попитом у глядачів, має велике повчальне значення для підростаючого покоління.

Восени 2007 року шевченківці взяли участь у міжнародному театральному фестивалі «Кримський ковчег» з виставою «Джокер» Г.Запольської та у міжнародному фестивалі «Данапріс» (м. Запоріжжя) і отримали почесні відзнаки та дипломи. Також театр щороку отримував  нагороди на різноманітних  театральних фестивалях і конкурсах, таких як: «Мельпомена Таврії» (м.Херсон), «Січеславна» (м.Дніпропетровськ), «Лесині джерела» (м. Новоград-Волинський) та інші.

2009 року відбувся капітальний ремонт приміщення театру. Було придбано сучасну освітлювальну апаратуру.

2013 року театр відсвяткував 95-річний ювілей.

2014 року відбулась реконструкція і капітальний ремонт камерної сцени театру із заміною освітлювальної апаратури.

Допомога:  Пояснення щодо районів міста | Додати свою інформацію