Які місця у Дніпропетровську нагадають про Нестора Махна

Коли Нестор Махно вперше приїхав до Катеринослава, напевне, не скаже ніхто. Адже після революції 1905 року юнаком приїздив сюди нелегально на доручення своєї гуляйпільської групи анархістів-бунтівників. Експропріатори гасали по всій губернії в пошуках грошей. Але поліція вийшла на їхній слід. Махну не було й двадцяти, коли в тому ж 1908-му його заарештували і відправили до Катеринослава. У в’язницю.

…На дореволюційному плані Катеринослава Тюремна площа виходила на вулицю Садову. Нині на місці колишньої в’язниці — сквер імені В. І. Леніна. Це між вулицями Комсомольською, Сєрова і Пушкінським проспектом. На плані це місце позначене як «арештантські роти».

Суд над Нестором Махном і його товаришами відбувався в Катеринославі 20—22 березня 1910 року. Тимчасовий військовий суд слухав справу у закритому судовому засіданні. Справа становила вісім томів! На думку суддів, фактів було достатньо, щоб п’ятьох анархістів, у тому числі й Нестора Махна, засудити до смертної кари через повішання. Така була оцінка його участі в терористичних актах.

Однак у зв’язку з тим, що він був неповнолітнім (у царській Росії повнолітніми ставали, якщо не помиляюся, у 21 рік), Несторові замінили шибеницю довічною тяжкою тюрмою (каторгою). Її він відбував у Московській центральній пересильній тюрмі (Бутирках). Хоч яким важким було життя на каторзі, а Нестор використав його для широкої самоосвіти. Там він підірвав своє здоров’я. Завше сперечався з тюремним начальством і дуже часто сидів за це по холодних карцерах, діставши сухоти. Впродовж дев’яти років за «несхвальну поведінку» до останнього дня ув’язнення пробув закутим по ногах і руках. Лише 2 березня 1917 року Лютнева революція звільнила його разом з іншими політв’язнями.

У товаристві анархістів

Нестор Махно мерщій їде на рідну Катеринославщину, в своє Гуляйполе. І позаяк він одразу опиняється у вирі політичного життя, йому довелося того ж року принаймні двічі побувати в Катеринославі.

Уперше він приїхав сюди з Григорієм Івановичем Серьогіним, який у 1919—1921 роках був беззмінним начальником постачання махновської повстанської армії. У серпні 1917-го в Катеринославі відбувався губернський з’їзд рад робітничих, селянських, солдатських і козачих депутатів та Селянської спілки.

«З особливою радістю я їхав до Катеринослава, — згадував потім Махно, — сподіваючись побувати в федерації анархістів, особисто поговорити про все, що нашу групу в цілому цікавить». А насамперед їх непокоїло: чому з міста немає анархістських агітаторів по селах?

З цією метою Махно на день раніше прибув до губерніального центру. З вокзалу він одразу попрямував до кіоску їхньої федерації. Там зустрівся з секретарем Молчанським. Одесит, старий товариш Махна, якого він добре знав ще по каторзі. Друзі радісно обіймаються, цілуються.

— Що ви робите по містах? — одразу накинувся Махно на Молчанського. — Чому не їздите по губернії з метою організації наших прибічників?

— Брате, сил немає, — хвилюючись, розводить руками Молчанський. — Ми слабкі. Ми щойно згрупувалися тут і ледь обслуговуємо робітників на тутешніх заводах і солдатів по касарнях.

Разом з Молчанським Нестор Махно вирушив до клубу місцевої федерації анархістів. Містився він у колишньому Англійському клубі (нині — Будинок офіцерів по вул. Леніна, 3). Там Махно застав чимало своїх однодумців. Одні сперечалися про революцію, інші читали, ще інші їли. Одне слово, за його визнанням, він застав «анархічне» товариство, яке традиційно не визнавало жодної влади і порядку в своєму громадському приміщенні.

«Тоді я спитав себе: для чого вони відібрали у буржуазії таке розкішне обстановкою і велике приміщення? Для чого воно їм, коли тут, серед цієї гомінкої юрби, немає жодного ладу навіть у криках, якими вони вирішують низку найважливіших проблем революції, коли зал не підметено, у багатьох місцях стільці повалено, на великому столі, вкритому розкішним оксамитом, валяються шматки хліба, голівки оселедців, обгризені кістки? Я дивився на все це і болів душею».

У цей момент до зали увійшов Іван Тарасюк (він же Кабась), заступник секретаря Молчанського. Той з болем і обуренням спершу тихо, а потім мало не на весь голос закричав:

— Хто їв на столі, приберіть!..

І сам заходився підіймати повалені стільці. Лише після цього окрику анархісти почали прибирати стіл і підмітати залу… Засмучений Махно повернувся з клубу до кіоску федерації, де підібрав собі брошури для Гуляйполя і збирався йти в бюро по скликанню з’їзду. Губернський з’їзд, який проходив з 5 по 7 серпня, пише Махно, ухвалив реорганізувати всі селянські спілки в ради на місцях. Це було єдиним новим питанням порядку денного.

Через чотири місяці Нестор Махно знов приїхав у Катеринослав.

У грудні 1917-го тут відбувався губерніальний з’їзд рад. З Гуляйполя Махно приїхав з іншим делегатом — Мироновим. На той час у місті паралельно існували вже чотири чи п’ять властей. Демократія доживала останні дні…

3’їзд відкрився 2 грудня після обіду. Махно у своєму виступі попутно зачепив українців-самостійників, мовляв, вони не мають права виступати від губерніальної «Селянської Спілки», бо є низка районів — звісно, передусім Гуляйпільський повіт — де селяни не визнають політики цієї Спілки.

Ясна річ, це викликало обурення його політичних опонентів. Сім чоловік висловили протест, вимагали, щоб делегати Гуляйполя не виступали на з’їзді, а були присутні на ньому як гості. Не діставши підтримки з’їзду, українці демонстративно покинули зал. З’їзд мусив на три-чотири години припинити свою роботу і був стривожений тим, що кожної хвилини на вулицях Катеринослава може пролитися кров. І все це було викликано виступом Махна!

У дусі часу делегати пішли агітувати «в колективи». Н. Махно і Л. Азерський — в казарми полку георгіївських кавалерів. Взяли візника. Приїхали в казарми, зайшли до полкового комітету.

— Хто тут голова комітету? Ось наш мандат від з’їзду.

Голова полку георгіївських кавалерів прочитав мандат і, запропонувавши делегатам стільці, сам пішов збирати солдатів на мітинг.

«На мітингу георгіївських кавалерів, — згадував Нестор Махно, — ми ґрунтовно посперечалися з офіцерами, примусивши одного з них заплакати й зірвати погони, і ми домоглися того, що полк виніс свою резолюцію, в якій заявив: «з усякими замахами на права губерніального з’їзду селян і робітників, який відкрив свої заняття 2 грудня ц. р. (був 1917), полк георгіївських кавалерів боротиметься силою зброї».

Коли Махно з Мироновим збиралися після завершення з’їзду їхати до себе в Гуляйполе, вони заглянули до колег у федерацію анархістів, хотілося витягти з їхніх лав кількох пропагандистів і затягти їх з міста на село. Та у федерації сил було обмаль. Вона ледь обслуговувала місто та його присілки — Амур, Нижньодніпровськ, Кайдаки. Єдине, на що була багата федерація, так це на зброю. Карабінів, гвинтівок і патронів у анархістів Катеринослава, згадував сам Махно, вистачало. Помогли свої, соціалісти: у зв’язку з «особливим становищем» міста більшовицько-лівоесерівська влада безперешкодно і без всякого контролю видала Катеринославській федерації анархістів цю зброю.

Ватажок повстанської армії

Наступні відвідини Катеринослава Нестором Махном були вже не як скромного делегата одного з численних повітів великої губернії, а вже як ватажка повстанської армії, війська революційних повстанців (махновців) України.

У грудні 1918-го Катеринослав залишили останні австрійські частини. Та влада Директорії в місті протривала недовго. Його захопили махновці. П’ятеро діб без передиху йшла жорстока артилерійська стрілянина, згадував очевидець подій Г. Ігренєв, автор «Катеринославських спогадів». Що довелося пережити за ці безумні дні, не піддається описові. Після бойовища махновці три дні грабували місто. Як пише той же Ігренєв, єдине, що встиг Махно в Катеринославі в ті дні, це розстріляти прокурора окружного суду Авер’янова — свого колишнього обвинувача.

Образ Махна в літературі

«Готель «Асторія» з золотими візерунками на червоних мурах, постійний штаб усім переможцям над містом, і тепер виконував свою звиклу роль. Його кімнати байдуже приймали нову владу… Тепер він (прапор) був чорний, пишно хвилюючи на вітрі темрявні бганки із золотими літерами: «Живи, анархізме!» (Валер’ян Підмогильний. «Третя революція». 1925).

Перечитайте цей твір Валер’яна Підмогильного, і образ батька Махна, мов живий, постане перед вашими очима: «Глибокий сум огортав його. Нікому незнані струмки розливались у батьковій душі. Його очі спинилися, й усе тіло пройняла пестлива млость. Він витяг з глибокої кишені записну книжку, схилився й узяв олівця…»

Нестор Махно в цій повісті не тільки бенкетує зі своїми поплічниками, а й пише вірші…