Аліна Чмуль з П’ятихатського району з дитинства мріяла стати дільничним

Батьки попервах були проти такого вибору (мамі взагалі хотілось, аби її дитина стала лікарем), та з часом зрозуміли, що їхня Аліна свого рішення змінювати не збирається. Тож що їм залишалося, як не підтримати її?

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ став оптимальним вибором для навчання.

— Колектив був у нас чудовий, викладачі прекрасні, керівництво хороше, тому ще й досі згадую університет зі сльозами на очах, — ділиться Аліна Чмуль. — З дівчатами були чотири роки пліч-о-пліч, багато чого пройшли разом, тому і нині підтримую з ними дружні стосунки. Ми стараємося і зустрічатися частіше, із задоволенням спілкуємося по телефону. Двоє служать у Дніпропетровську, одна — в Новомосковську, інша — в Нікополі. Ще одна працювала в Дніпродзержинську — звільнилася за сімейними обставинами, а так всі працюють за фахом.

Перший вихід «у народ»

Самій Аліні вперше довелося спробувати себе в ролі правоохоронця під час практики, яку вона проходила в П’ятихатському райвідділі міліції. До цього вона займалася паперовою роботою, а то їй разом з колегами вперше випало вийти на обхід дворів північної сторони міста, де проживають особи ромської національності. Умови їхнього проживання так вразили дівчину, що вона пережила справжній шок. Після тих відвідин Аліна якось зразу подорослішала, бо пересвідчилась на власні очі, що життя багатогранне, а люди такі різні.

А взагалі ж Аліну Чмуль у райвідділі, звідки вона й направлення на навчання брала, готували на розшук. Оперуповноважений Руслан Володимирович Лебедєв, котрий тепер працює слідчим у сусідньому місті, тоді багато чому навчив її, зокрема, як слід правильно складати необхідні документи.

— Він став моїм наставником, дуже багато допоміг, і взагалі всі колеги-чоловіки прихильно до мене ставилися, — пригадує героїня. — Такого не було, щоб хтось щось не підказав: мовляв, ти у виші навчаєшся, то сама повинна все знати. Я дуже вдячна всім за підтримку, яка мені тоді була особливо необхідною.

А повернулась Аліна Чмуль у П’ятихатки оперуповноваженим карного розшуку. Молоде дівча, яке ще вчора носило погони курсанта, тепер працювало по безвісти пропалих, невпізнаних трупах і по злочинцях-втікачах. Комусь паперова робота за цим напрямком видалась би нудною і нецікавою. Але Аліна набиралась першого досвіду, тож заривалась у ті папери і працювала з запалом, котрий буває тільки на самому початку.

Сім’я чи робота?

Півтора року служби оперуповноваженого в райвідділі міліції стали випробуванням для її молодої сім’ї. Власне, заміж Аліна вийшла, ще навчаючись на третьому курсі університету. А зустрічалась вона зі своїм Андрієм, котрий став її чоловіком, ще з дев’ятого класу. Їхнє кохання подолало перепони і тоді, коли вона навчалася, а він уже працював, і тоді, коли вона стала служити в П’ятихатках, а він продовжував жити і працювати в Дніпропетровську. В той час молодята зустрічалися попервах двічі на тиждень, а потім тільки на вихідних — вдома, в рідній Миколаївці, куди летіли кожен, мов на крилах.

Відстані і чужі квартири, які вони знімали, не можуть сприяти зміцненню молодої сім’ї. Довго так продовжуватися не могло. Тож батьки, бачачи, як діти розриваються між двома містами, вирішили їх об’єднати, запросивши жити і працювати в селі. На спільній сімейній раді рішення було прийняте, тим більше, що рідна територія Троїчанської та Біленщинської сільрад потребувала дільничного. Питання вирішилось на користь усім. Аліна отримала нову роботу, її чоловік став працювати разом з тестем на землі, а жити поки що стали в свекрухи.

— Моя свекруха — золота людина, дай Боже кожній невістці таку, —хвалиться Аліна Чмуль. — Живемо ми дружно. А чоловік з моїм батьком теж швидко знайшли спільну мову, тож тил у мене надійний.

З оперуповноваженого — у дільничні

І стала наша Аліна дільничним. Села в неї хоч і віддалені від райцентру, але в порівнянні з іншими більш-менш спокійні. Буває, правда, молоді та гарячі проявлять характер не там, де треба, але то від того, що їх трохи попустили ті, хто був тут до Аліни. Буває, що в якійсь сільській сім’ї створиться «революційна ситуація» чи сусіди межу не поділять — так цим нас не здивуєш, а нового дільничного не злякаєш. Від крадіжок же чи вбивств Бог милував. Аби так і далі було.

У дільничного робочого дня як такого немає. Адже номер його мобільного є практично в кожній хаті території. Ото щоб не трапилось, вже дзвонять і вдень, і вночі. Тому Аліна кидає всі справи і поспішає на виклик. Буває так, що в односельців просто щось накипіло на душі, тож у таких випадках вона працює як психолог, вміє встановити контакт з людьми.

А так у неї є приймальні дні, в які вона сидить у кабінеті дільничного в Миколаївському будинку культури. Її кабінет — то колишня гримерка для артистів, яких довелося вислати в інше приміщення. Місцева молодь, котра прихильно ставиться до Аліни, подарували їй власноруч зібрані меблі. Якось подзвонили їй і кажуть: «Ми їдемо в гості» та привезли стіл з двома стільцями. Рідні ж допомогли з комп’ютером. Так і працює новий дільничний, старший лейтенант А. А. Чмуль.

Вісім сіл території — це вам не абищо. Бо села розкидані, тож молода жінка сідає на авто, подароване батьками на весілля, і їде. Аліна Чмуль звикла працювати за складеним планом, відпрацьовуючи операцію «Візит», під час якої здійснює квартирний обхід. Це дає їй змогу не тільки знати, хто і як живе, а ще й здійснювати профілактичну роботу.