Панові Артуру 34, останні роки живе у Львові, любить подорожувати. Та й познайомилися ми цілком випадково в Одесі, куди поверталися фатального 2 травня цього року після подорожі в одному туристичному автобусі до Вилково в дельті Дунаю. Гарно проведений день закінчувався тривожно: вже у Татарбунарах всі кинулися до телевізора в придорожньому кафе, щоб дізнатися про останні новини з Одеси. Нагода більше поговорити з Артуром Гроссманом трапилася вже у Дніпропетровську, де він нещодавно провів кілька днів як спостерігач на президентських виборах від ОБСЄ.
— Коли вас привабили туризм і Україна?
— Починалося все досить випадково. Я студіював у Сілезькому університеті менеджмент, згодом українську і російську філологію. Почав цікавитися Україною, кілька разів з’їздив сюди. Це був 2000-й рік.
Знайшов в Інтернеті найбільший сайт про Україну в Польщі. Це було цікаво. Але там були неточності. Я написав до головного редактора, він виявився електротехніком, випускником політехніки в Лодзі, нині кандидат наук. Він запропонував співробітництво. Десь рік ми працювали над сайтом разом.
А потім до мене зателефонували з видавництва. Виявилося, що кілька їхніх авторів, які поїхали в Україну робити путівник, половину маршрутів Карпатами переписали з нашого порталу. Редактор краківського видавництва перевірив це в Гуглі, виявив, що це просто переписано, і тут же подзвонив мені, сказав, що у них форс-мажор. Був листопад, у горах лежав сніг, було ясно, що ніхто нікуди не поїде — так я став писати для видавництва про Карпати, потім про Крим. Багато попоїздив там, три місяці жив у Криму. Потім стажувався в галузевому видавництві в Києві — 2004 року, це ще був час темників.
Того року в Україні сталася помаранчева революція. Мені довелося бути спостерігачем від ОБСЄ на виборах у Миколаєві, там виникла дуже напружена ситуація. На повторний тур мене послали до Львова.
Як філолог, певний час брав участь у низці проектів. Років сім працював на державні організації, різні фонди — Євросоюзу, конгресу США тощо. Сім разів їздив Росією від Калінінграда до Ростова, був тоді в Молдові, Монголії. Ну, й звісно, об’їздив усі регіони України з інформаційними проектами — як, скажімо, розвивати підприємливість населення. Така була моя основна спеціалізація. Бо в польській середній школі є навіть такий предмет — «Підприємництво». Юних поляків навчають економіці, як бути свідомим споживачем тощо. І таку програму ми вели в різних регіонах України. Там, де були відповідні місцеві громадські організації, які могли таким зайнятися.
— Зацікавлення Україною не пов’язане у вас родинними зв’язками. Де воно взялося?
— До двадцяти років я не знав жодного слова українською. Потім став вчити українську. Не скажу, що це було модно, але якось зацікавило, може, тому, що «Океан Ельзи» почув абощо.
— Взагалі в Польщі є інтерес до України?
— Так, звичайно! Але зараз це грає злий жарт з поляками. Бо люди читають про війну і не їдуть до Львова. А я працюю в туризмі і для мене це має свої наслідки. Треба тоді шукати інші джерела для заробітку. А туризм це основне, чим я хочу займатися.
Мої перші путівники польською мовою по Західній Україні і Криму з’явилися 2003—2004 року. Причому по Криму я один автор, а Західною Україною нас троє авторів. Потім ці видання оновлювалися, видозмінювалися…
— Ви зараз львів’янин?
— Так, вісім років живу у Львові, але лишаюся громадянином Польщі. У Львові в мене народилася дитина. Тому вирішив переїхати. Та їздив до Польщі — забирати групу туристів. На жаль, нинішня обстановка, повторюю, не сприяє приїздові поляків сюди. В польських ЗМІ більше війни, ніж її є в Україні. Після виборів до Європейського парламенту все може бути трішки інакше.
Українська тема — дуже популярна, але політики поводилися обережно, бо зважали на торгівлю з Росією, величезні експортні зв’язки. Польща, приміром, — найбільший експортер яблук у світі, а до Росії йде найбільша партія. Тож було дуже багато виборчих заяв, як це буває у виборчій кампанії, але менше діла. Проте видно було: Польща хоче щось робити для України — взяла на лікування сотню поранених на Майдані, польський прем’єр-міністр їздив Європою з проханням вирішувати ці проблеми.
— Як ви опинилися в Дніпропетровську?
— Як член місії спостерігачів від ОБСЄ на позачергових виборах Президента в Україні.
— І які ваші спостереження?
— На тих тридцяти дільницях Дніпропетровщини, по яких ми їздили кілька днів, люди дуже старалися, щоб вибори пройшли спокійно, відкрито, щоб ніхто їх не звинуватив у будь-яких махінаціях. Я бачив за ті дні багато маленьких героїв цієї країни і погоджуюся з коментаторами, що це були найспокійніші, найчесніші українські вибори за всі часи.
На місію ОБСЄ польський уряд вислав 116 людей — найбільший контингент з усіх країн ОБСЄ. А взагалі це найбільша місія ОБСЄ на виборах в історії — понад тисячу людей, і в тому числі 900 спостерігачів, які приїхали, як я, на дев’ять днів.
— Що вам показали в нашому місті?
— Нам запропонували екскурсію до аерокосмічного музею. Екскурсовод розповідав про історію, зокрема, створених тут балістичних ракет.
— Ви не вперше в Дніпропетровську?
— Я тут втретє. Востаннє був у 2004-му. Нині дізнався чимало нового й цікавого про ваше місто.
— Які ж, на вашу думку, тут перспективи для туризму?
— Думаю, Дніпропетровськ не є туристичним містом в класичному розумінні. Але Вінниця ніби теж не туристичне місто. Проте там на вихідні всі готелі забиті, багато чужих людей, які заповнюють кафе, бо люди їдуть поглянути на фонтан. Це приклад того, як бізнес може впливати на туризм у місті, формувати його.
— Отже, кожному місту важливо знайти свою нішу в туристичному бізнесі?
— У Дніпропетровську готелі не порожні. До вас їдуть бізнесмени і вони ж після зустрічей гуляють містом, ходять у бари, клуби, сауни, спа… Місто живе: люди увечері виходять на вулицю, і життя йде. Це дуже позитивно.
— А наявність Дніпра якось впливає на це?
— Для львів’янина річка — болюча тема. Бо у Львові вона маленька і закрита. Але є сотні легенд про ту річку: що там плаває і як туди козацькі чайки допливали… Можна п’ятнадцять екскурсій провести тільки на цю тему.
— Тож і нам Дніпро треба більше включати в туристичний комплекс?
— Уявіть собі на Дніпрі фонтан, який є на Південному Бузі! Це був би справжній фурор. Але ж ця тема вже кимось використана… Думаю, у вашому місті є багато творчих людей, які можуть придумати щось цікаве.
— А що варто відвідати українцеві в його власній країні?
— Я почав би зі Львова. Може, в цьому дається взнаки місцевий патріотизм.
На початку травня я побував у дельті Дунаю на Одещині. Це було названо екскурсією в українську Венецію. Але ж це не Венеція, це Амазонія! Там дико, красиво, пелікани літають. Люди привітні, природа незаймана. Чи багато людей бувало в цьому куточку України? За триста гривень проїхати з Одеси двісті кілометрів на цілий день, з обідом і масою вражень — це, як на мене, зовсім недорого.
Сама Одеса — особливе місто. Карпати — край, де вільно дихається. Є таке місце близько українсько-польського кордону, як Бещади. Там найвища вершина Пікуй, де є обеліск в пам’ять Івана Франка. Польська частина Бещадів перенасичена людьми. Треба в черзі стояти на вхід до національного парку, і абсолютно не відчувається, що ти сам на сам з природою. Коли я пару років тому зайшов в українські Бещади, то за три дні не зустрів жодного туриста.
— Про що вам мріється?
— Щоб до Львова повернулися туристи-поляки. Сталася ця криза десь наприкінці лютого, як скинули Януковича. У квітні мав би початися сезон — і він не розпочався! Українці приїздять до Львова, навіть трохи німців. Раніше поляки їхали на травневі свята, травень-червень — пік сезону. Плюс вересень і трошки жовтня — це корпоративи і шкільні екскурсії.
— У Криму поляків нині теж немає?
— Зараз точно ні. Раніше їздили. Я для того й написав десять років тому свій путівник, він був досить популярним.
— А до того видавалися польські путівники Кримом?
— Польською був путівник багатьох авторів — він виглядав хаотично. Був ще один з іншого видавництва. І то все.
— Який ваш прогноз для України?
— Сподіваюся, все буде добре. Як сказав Єгор Соболєв, голова Люстраційного комітету, Україна, мабуть, єдина країна в світі, де в першому турі масово обирають президента і вже наступного дня всі переходять до нього в опозицію. Так і треба. Суспільству потрібно поставити політикам мету, і вони до тієї мети прямуватимуть. Тільки треба їм правильно ставити пріоритети і постійно їх контролювати.
Автор: Николай Чабан
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |