Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
пн, 23 декабря 2024
02:15

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Точка на карті. Село Безбородькове відзначило своє 230-річчя

Точка на карті. Село Безбородькове відзначило своє 230-річчя
Розташоване на мальовничих берегах Комишуватої Сури при впадінні в неї балки Тритузної. Належить до Письмечівської сільради. Дві вулиці на сімдесят хат вздовж річки — оце і є сучасне Безбородькове.

Граф писав укази й історичні твори

Звідки назва Безбородькове? Трохи історії. Колись ці землі були густо вкриті запорозьким зимівниками. А потім цариця Січ скасувала й почалася роздача запорозьких земель. 15 тисяч десятин у межиріччі Комишуватої Сури та Тритузної одержав один з найбільших землевласників Російської імперії граф Олександр Андрійович Безбородько (1747—1799). Назва села увічнила його прізвище. Син генерального писаря навчався в Київській духовній академії. А драматичного для України 1775 року розпочав кар’єру при царському дворі як секретар Катерини II з прийому скарг. Висунувся на найвищі пости. Написав чотири сотні царських указів. Самостійно вивчав іноземні мови, лишив низку історичних творів. Після смерті Катерини ІІ граф розбирав папери померлої і єдиний з усіх наближених до цариці зберіг до кінця життя прихильність її норовливого сина імператора Павла І.

Загадкова каплиця

На краю села Безбородькового — кладовище. Біля нього височить курган, обсаджений довкола бузком, терном й іншими чагарями. На кургані — збудована, напевне, на рубежі ХІХ і ХХ-го століть загадкова каплиця з червоної цегли. Вона викликає зацікавлення приїжджих, але ким збудована — достеменно невідомо. У селі вам скажуть, що це каплиця Безбородька. Але вірити цьому навряд чи можна. По-перше, тому, що ці землі невдовзі продані Безбородьками іншим власникам. По-друге: сам Безбородько помер 1799 року і похований у Петербурзі, а капличка значно пізнішого часу… Останніми власниками тутешніх земель перед революцією були пани Савельєви. Тож можливо, каплицю споруджено ними.

З долини — у степ

Марія Борисенко останні чотири роки є директором Безбородьківського будинку культури. Вона зі своїми помічниками й організовувала нещодавно свято 230-річчя села. Марія Володимирівна родом з Долини Івано-Франківської області. Закінчила Верхньодніпровський технікум сільського господарства, де здобула фах бухгалтера. Але все життя відчувала потяг до культури. У Безбородьковому опинилася 1991-го у 19-річному віці. А за рік вийшла заміж. Свекор зі свекрухою працювали в колгоспі, Марія теж стала в колгоспі бухгалтером з механізації. Чоловік Олександр, на жаль, трагічно загинув у 26-річному віці: на футболі отримав удар м’ячем в область серця.

Марія, яка ще застала колгосп, ті часи згадує з ностальгією: «Люди були дружні, один за одним. Тоді були пташники, вдосталь роботи. Зараз же молоді люди працюють в обласному центрі (це кілометрів 50 звідси) або в Солоному, або на «макаронні» — макаронній фабриці на розташованій за сім кілометрів звідси залізничній станції Єлізарове. Нині більшість молоді — в місті».

Ставши чотири роки тому завклубом, Марія Борисенко задумалася: з чого починати? Дітей у школі мало. Хореографа чи режисера в Будинку культури немає. Тож вона в одній особі і директор, і прибиральниця, і педагог коло дітей… «Але дівчата стараються. Зараз же як? В Інтернет діти зайшли, знайшли танці, скачали. Було б бажання опанувати. Діти у нас активні. Їм по 15, а вони такі талановиті. Приміром, Юлія Савчак. Або Тетяна Колісник з чудовим голосом. А моя дочка Вікторія — у числі активних танцівниць».

230-річчя святкували з короваєм

19 жовтня урочисто, з короваєм відзначали 230 років Безбородьковому. Напередодні разом з завідуючою Письмечівською сільською бібліотекою Валентиною Чугуєвою Марія Борисенко запросили на свято усіх безбородчан, хата в хату. Свято вийшло на славу. До 90-річчя Солонянського району оформили в фойє клубу селянську хату. Виготовити її взялася місцева художниця Вікторія Миколаївна Сторчак. Вона на тканині намалювала піч, двері, вікна. На сцену вийшли ведучі в українських костюмах. Привітали усіх з ювілеєм села. Потім віншували народжених у жовтні. Згадали усіх поіменно. Не забули на ювілеї і про найстарішу жительку села 93-річного педагога Клавдію Іванівну Сторчак. Хоча сама вона вже не змогла прийти до клубу, проте організатори тут же завітали до жінки-ветерана і вручили їй подарунок.

Вітали на святі й новонароджених у 2013 році та їхніх батьків. Сільська родина поповнилася шістьма малятами і сьоме народилося в Безбородьковому 25 вересня цього року. Всіх їх нагородили подарунками. З цим допомогли спонсори — фермери Петро Волошин, Григорій і Володимир Андрусики, Геннадій Свистунов, Сергій Колісник. Тож свято вийшло високогарне.

На три роки молодша від «Зорі»

— 60 років тому, 1953-го мене направили з чоловіком працювати в Безбородьковому. Потім збудували оцю хату в центрі, на вулиці Українській, в якій ми з вами розмовляємо, — згадує 93-річна колишня вчителька математики Клавдія Іванівна Сторчак. 30 березня їй пішов 94-й рік. Біля її ліжка — улюблена «Зоря», яку передплачує скільки пам’ятає себе. До речі, «Зоря» лише на три роки старша за свою читачку. Серед рубрик, що найдужче цікавлять, — «Шукаю долю» з читацькими листами про долі людські. «Помаленьку-помаленьку перечитую все в ній», — говорить жінка про улюбленицю-газету.

На світ Клавдія Сторчак з’явилася 1920 року в селі Петрівському як Безрукава. «Мала шість сестер і двох братів. У дитинстві ми були слухняні. Допомагали в усьому мамі, — згадує старенька. — Дуже трудилися, щоб все було. Батько Іван Петрович теж належав до великих трудівників. Не було такого, щоб хтось не робив або зробив щось не так…» Дівчина стала студенткою Ленінградського фінансово-економічного інституту, потім перевелася до Дніпропетровського металургійного. Потім — до університету, де й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. З 1944 вчителювала в Малозахариному. Згодом перебралися в ці краї, вчителювали в Письмечівській школі.

Незмінним завучем і директором був її покійний чоловік Микола Панасович Сторчак (1921—1975) — теж за фахом учитель математики, учасник війни, гвардії старшина, кавалер двох орденів Слави, двох медалей «За відвагу». У 1945-му брав Берлін, штурмував рейхстаг. Серед його друзів — жива легенда району, майже столітній заслужений вчитель України, засновник та перший директор Новопокровської педагогічної гімназії Василь Микитович Сиволоб, якого не стало влітку цього року на 99-му році життя.

Люблю перекази нашої родини

Чотирьох дітей виховали педагоги Сторчаки. Старший Петро, дитя війни, передчасно помер двадцятирічним. Валентин — учитель. Геннадій — військовослужбовець. А от Вікторії судилося стати художником.

У Дніпропетровську Вікторія Миколаївна Сторчак працювала в гарнізонному Будинку офіцерів. А дванадцять років тому повернулася до Безбородькового доглядати стареньку маму. Доньчина сфера — прикладне мистецтво, оформлювальні роботи. У батьківському будинку на стіні висять її роботи-карбування по металу. На останніх виборах жінку обрали в депутати Письмечівської сільради.

— У нас добре працює депутатська група, — розповідає Вікторія Сторчак. — Очолює Письмечівську сільраду Світлана Павлівна Волошина. До мене особисто звертаються при оформленні усіх заходів у нашому Будинку культури. Окультурюємо місця громадського користування, скажімо, зупинку. А кладка через річку між Письмечевим і Безбородьковим потребувала ремонту. Хоч Комишувата Сура й тече в комишах, але її все одно треба долати. Ремонтуємо кладку регулярно. Хоч я й народилася в Малозахариному, але чотири рочки мені відзначали вже в Безбородьковому. Тут минало дитинство.

— Чим же вам припало до душі Безбородькове?

— Змалку ношу в серці цю мальовничу річку, ці місточки, ці заливні луки… Село наше своєрідно розташоване — в такому яркуватому місці, мовби на дні колишньої водойми. А ще тут живуть гарні люди — привітні, добросерді. Й, нарешті, з цим селом останні шістдесят років міцно пов’язана історія нашої родини.

Моя співрозмовниця в 1970-х роках заочно опановувала прикладне мистецтво в Ленінградському університеті мистецтв. Працюючи оформлювачем, горнулася до талановитих дніпропетровських митців — Валентини Щедрової, Костянтина Чеканьова. Володимира Небоженка, Юрія Павлова, В’ячеслава Данилова, яким завдячує своїм творчим зростанням. Оформлювальні роботи — для хліба насущного. А для душі у неї — витвори з дерева, гіпсу, металу, литво. У сільському клубі нині оформлює вечорниці, ювілеї, вечори. Нагороджена подякою сільського голови за активну участь у підготовці та проведенні ювілейного свята села.

На вакації до бабусі Вікторії і прабабці Клавдії завітала з Дніпропетровська 13-річна красуня Оксанка. Вчиться вона в 121-й школі на вул. Гулі Корольової. Улюблений її предмет — алгебра. Озвалися гени? Чи не тому що прабабуся і прадід були вчителі математики?..

…Ось час і прощатися з родиною Сторчаків. На дворі не просто осінні дерева — «Сад шепотів пошерхлими губами якісь прощальні золоті слова…»

Gorod.dp.ua на Facebook.


Старый ПРдун  (07.11.13 22:25): Чем старше возраст, тем ближе к могиле. Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
150
новых лифтов планируется установить в Днепре в 2024 году.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте