Віктор Круглик із Софіївки виховує важкоатлетів-чемпіонів

Чемпіонат — це завжди відповідальність

Це був 2000-й рік, українські Черкаси і перший чемпіонат Європи, де в категорії ветеранів тренер з важкої атлетики Віктор Круглик із степової Софіївки виставляв свого вихованця Павла Табацького. Сам Віктор Олексійович неодноразово брав участь у першостях континенту, виступаючи в категорії ветеранів. Дебютував же він 1998 року, коли у складі збірної команди України вирушив до міста Єльц у Федеративну Республіку Німеччина.

— Кожна участь у чемпіонаті Європи, — пригадує чоловік, — накладала на спортсменів надзвичайну відповідальність. По-перше, ми представляли країну, де існують сталі традиції розвитку силових видів спорту. По-друге, це випробування власних сил і можливостей, своєрідне підбиття підсумків за певний період тренувань. По-третє, накопичення досвіду від спілкування із спортсменами інших країн — представниками різних шкіл важкої атлетики, що дозволяє збагатити власний тренерський арсенал, спрямований на досягнення високих спортивних результатів…

Він не говорить про амбітні плани професійного зростання, котрі, безумовно, у нього, як і кожної нормальної людини, є. Бо це в його житті не самоціль. Важливо, на переконання Віктора Круглика, сформувати у молодої людини, починаючи з раннього дитинства, потяг до занять фізичною культурою і як результат — до здорового способу життя.

Розповів про враження під час перебування на чемпіонаті світу у бразильському місті Сан Пауло. Розпорядок дня напружений, але вдавалося викроїти годину-другу, аби прогулятися містом, подивитися на життя місцевого населення.

— Йдеш вулицею чи пляжем, — ділився Віктор Олексійович, — і ніде не бачиш молоду людину з пивом чи іншим алкогольним напоєм, або цигаркою в руках. Зате на пляжах десятки спортмайданчиків, скейтодромів, футбольних полів.

З першої спроби недобрав 0,5 бала

З батьківської садиби до селищного стадіону, де знаходився «штаб» голови районного добровільного спортивного товариства «Колос» Олексія Іванова, Віктору Круглику добиратися щонайдовше десять хвилин пішки. Олексій Михайлович — тренер з класичної боротьби, і саме під керівництвом цього чоловіка школяр розпочав ходу до великого спорту.

«Класика» не захопила хлопця — надто специфічний вид спорту, де без реального партнера нічого не зробиш: в уяві чи з манекеном прийом не освоїш і до автоматизму не відшліфуєш. Тому Віктор віддав перевагу гирям — з ними можна підкидатися на помості у цілковитій самотності, без партнера. Під керівництвом Іванова юнак виконав норматив кандидата в майстри спорту і в 1979 році взяв участь у чемпіонаті України з гирьового спорту, що проходив у місті Сокиряни Чернівецької області.

— У мене був реальний шанс стати призером, — пригадав Віктор Олексійович, — але через надмірне хвилювання я припустився технічної помилки і «пролетів»…

Чемпіонат України — досить високий рівень, у порівнянні з котрим першість області з гирьового спорту того ж року, що проходила в Солоному, для юнака була ніби забавка. Однак так не вважав Олексій Іванов, який показав Віктора Едуарду Бровку — славетному тренеру легендарного Султана Рахманова. То був своєрідний тест у відомого фахівця — чи варто школяру займатися силовими видами спорту? Едуард Павлович прискіпливо оглянув хлопця і лиш ствердно кивнув головою — таким чином Віктор отримав допуск до важкої атлетики.

По закінченні Софіївської середньої школи молодий кандидат в майстри спорту Віктор Круглик подався в обласний центр — вступати до Дніпропетровського державного інституту фізичної культури. Розвинутий у спортивному плані юнак «пролетів» — недобрав півбала на екзаменах, аби влитися у студентські лави. Рік він пропрацював інструктором по спорту у колишньому колгоспі імені Ульянова, і з осені 1981 року почав опановувати дисципліни тренерського факультету за спеціалізацією «важка атлетика».

Студентські роки залишили найкращі і найяскравіші спогади. Вивчаючи теорію, Круглик продовжував наполегливі тренування. Надзвичайне піднесення та азарт панували у важкоатлетичній залі, коли туди на тренування приходили кумири молоді тих років: Султан Рахманов, Юрій Зайцев, брати Ачічаєви — легендарні представники радянського і світового спорту. Там же займалися і лідери обласного загону важкоатлетів — Михайло Гельфанд, Вадим Авжан…

Через три роки напружених фізичних тренувань і практичного застосування отриманих у інституті теоретичних знань у 1984 році на чемпіонаті України з важкої атлетики Віктор Круглик став бронзовим призером у категорії до 75 кілограмів. У ривку він здолав 127,5 кілограма, штовхнув 167, виконавши норматив майстра спорту СРСР з важкої атлетики.

Федерація починалася з нуля

Швидко плине час. Ніби щойно влився у студентські лави, а вже позаду випускні екзамени, отримання диплома, півтора року служби в лавах Радянської Армії — у зенітно-ракетному підрозділі в Запоріжжі…

Дипломований фахівець почав працювати тренером з важкої атлетики в тому ж таки добровільному спортивному товаристві «Колос». У невелику залу софіївського стадіону потяглися любителі «заліза» — гирьовики, штангісти: дітвора, юнаки, дорослі чоловіки та дівчата. Не відмовляв нікому, потай сподіваючись: десь серед цих початківців є ті, хто зможе уславити свій район, свою область, Україну…Зайнявся створенням Софіївської федерації важкої атлетики та армрестлінгу, на що пішов не один рік.

Тим часом у Софіївці зусиллями Віктора Олексійовича культивувалися силові види спорту: важка атлетика, силове триборство — пауерліфтинг, армрестлінг, або рукоборство. Спортсмени почали брати участь у змаганнях різного рівня — обласних, республіканських чемпіонатах. Не забарилися й перші успіхи: на Всеукраїнських сільських спортивних іграх 1998 року в Коломиї Валентина Євчева виборола срібло у змаганнях з пауерліфтингу та стала призеркою Кубка України в Києві.

Дітище Віктора Круглика офіційно веде лік існуванню з 2000 року. За його ініціативою та допомогою спонсорів покращилась матеріальна база: зросла кількість інвентарю, побільшало спортивних тренажерів, а головне — стало більше бажаючих займатися силовими видами спорту. Кількість переходить у якість, і вже софіївські пауерліфтери, рукоборці знані серед колег персони. Наприклад, Сергій Назаренко у 2004 році на першостях Європи і світу серед юніорів став чемпіоном. У змаганнях з пауерліфтингу за версією WPC у своїй віковій групі він встановив по два європейських та світових рекорди.

З армрестлінгу чемпіонами України серед юнаків ставали Євген Адамчук, Денис Порожняк, Олександр Буря, Олексій Кучерявий, призерами були Діана Бугай, Вікторія Прєсна, Владас Кулявічус, Ірина Назаренко, Ліля Маркіна, Дмитро Дорожон, у важкій атлетиці — Юрій Круглик.

На європейському рівні (серед юнаків) відзначалися Євген Адамчук — двічі, Діана Бугай, Денис Порожняк, Максим Дяков. Є відзнаки і світових першостей: у Олександра Бурі дві срібні медалі, Олексія Кучерявенка — одна срібна. Та й географія участі у змаганнях вражає: Канада, США, Бразилія, Казахстан, у Європі софіївські спортсмени побували мало не в кожній країні…

Поцікавився у співрозмовника, чи бачить він когось із нинішніх своїх вихованців величиною континентального чи світового рівня.

— Усе залежить від людини, — відповів Віктор Круглик. — Задатки є у кожного, треба тільки працювати над їх розкриттям і розширенням природних можливостей. Я даю лише поштовх, далі — власне бажання…