У 30-х на Криворожсталі видавали премії…книжками

Свого часу про Миколу Петровича Северенчука, ветерана війни і праці, одного з перших будівників «Криворіжсталі», чув багато хороших теплих слів. Та й ще б, він 60 років віддав роботі на комбінаті, його праця оцінена багатьма солідними нагородами. Активним було і його післяпенсійне життя. Заслужений відпочинок у нього просто не склався в ім’я втілення ще однієї по-справжньому красивої мрії — створити музей «Криворіжсталі». Близько 20 років, з багатьма своїми помічниками, віддав Микола Петрович Музею бойової і трудової слави комбінату, очолюючи його раду. Опісля він був одним з активістів комбінатівської ветеранської організації, вів активну роботу з патріотичного виховання молоді, жваво цікавився історією свого підприємства, по крупицях збирав цікаві факти, описував їх. З одним з таких нещодавно пощастило «зустрітися» й познайомитися в музеї металургійного велета. Це його нотатки про те, як вшановували і відзначали трудівників-першопрохідців «Криворіжсталі».

Микола Северенчук віднайшов наказ першого директора «Криворіжсталі» Я. І. Вєсніка з нагоди пуску домни «Комсомолки». У ньому йшлося про відзнаки на заводі з цієї нагоди. Окрім подяк у наказах або грамот, були заохочення матеріальні, на той час (завершувався 1934 рік) — досить вагомі. Преміювали велосипедами, фотоапаратами, домашньою птицею, поросятами і навіть коровами. Був так званий і «літературний пайок».

У нинішніх сучасників «літературний» викликає здивування і сумнів: «чи бува не помиляється ветеран?» Виявляється, ні. Ось що він про це написав у своїх спогадах-мемуарах для музею.

«Як учасник тих подій можу засвідчити, що було таке матеріальне заохочення, як «літературний пайок». То була солідна бібліотечка.

Будучи книголюбом, бо ще з дитинства і юності читав Карамзіна, Костомарова й інші прекрасні книги вітчизняної історії, рідну українську літературу — від Котляревського до Кобилянської, я, не побоюся в цьому зізнатися, заздрив щасливцям, які отримували такий оригінальний «пайок». Книг там було до сотні, а щодо загальної вартості, то навряд чи ця премія поступалася вартості велосипеда.

Добирала бібліотечку тямуща людина. Було там кілька книг політичного характеру, товстелезний «Довідник профпрацівника», підручники для старших класів, багато технічної літератури, але переважала художня.

Тогочасний книжковий ринок багатством не відзначався. Щоб сформувати бібліотечку, треба було і добре знати, які книги надійшли в Кривий Ріг, і не день, не два нишпорити книжковими магазинами Дніпропетровська, Харкова — тодішньої столиці України чи Кривого Рогу.

Чисельність населення в передвоєнні роки в Кривому Розі швидко зростала, а з криворізьких новоселів, мабуть, лигає десятки відзначали висока технічна підготовка і навіть загальна грамотність. Всім доводилося учитись — від короткотермінових курсів до спеціальних шкіл. Забезпечити людей навчальними посібниками було завданням не з легких. Ось чому таку велику роль відігравали тоді технічні бібліотеки, створені при всіх клубах, а ті, в свою чергу, працювали (а не рахувалися!) на кожному підприємстві чи будові.

Серйозні технічні робітничі професії вимагали й відповідного викладання. Більшість викладачів були з дипломованих спеціалістів, в обличчя вони знали, як кажуть, кожного свого слухача. І не тільки в обличчя — зближала спільна робота. Це допомагало в майбутньому правильно розставити навчених по робочих місцях, виробляти відповідну методику викладання складних предметів.

Одним в талановитих викладачів був, зокрема, інженер-електрик Х. Є. Горєлий. Часто, пересвідчившись, що чергова тема засвоєна, він говорив: «Пофантазуємо…»

І колишні учні Горлова підтвердять, що в першій половині 30-х років у них жила вже віра в ті досягнення електротехніки, які стали можливими в роки шістдесяті.

Технічне навчання дорослих, змушених підвищувати одночасно й свій загальноосвітній рівень, зв’язане було з книгою, могутньою підоймою самоосвіти й культури. Ось чому преміювання літературним пайком так високо цінувалось.

…Ось що нагадало мені це незвичне для сьогоднішньої людини словосполучення — «літературний пайок».

Отака-то вона історія з історії. Жаль лише, що в наш час за певні трудові та й інші успіхи не видають нині «літературні пайки».