Прощание с детством

З якими почуттями сивочолі школярі та школярки робили традиційне коло пошани на шкільному подвір`ї, з`ясовувала Наталя Соляник.

Вони мало схожі на випускників 2010. Утім вогники в їхніх очах яскравіші, посмішки не такі розгублені, троянди для вчителів так само готові. Випускники 1960-го року не виглядають на святі прощання з дитинством недоречними. Вони такі ж діти. Просто через багато років повернулись до рідної школи.

Павло Миргородський, випускник 1960-го року: «Здесь нас в 51-ом году принимали в пионеры, здесь я поступил в комсомол, здесь я заканчивал 10 классов. Я все время мечтал встретиться с учениками, но мы никак не могли. Впервые мы встретились вот сейчас».

Медики, педагоги, інженери та військові з дитячою безпосередністю згадують свої шкільні витівки.

Світлана Кулиніч, випускниця 1960-го року: «Наш директор всех мальчишек выгнал из класса. Они провинились – на заводе самовольно влезли в машину грузовую (у них было машиноведение) и катались по заводу. Без родителей не пускал, но потом решили, что на Первое мая мы все выйдем, как один, на демонстрацию, и он им простит. Так и было».

Учителів, які вчили цей клас життєвим премудростям, майже не лишилось. Проте класний керівник, Таміла Михайлівна, постійно підтримує стосунки з улюбленими випускниками і з задоволенням прийшла на свято.

Таміла Михайлівна Смоленська, класний керівник випускників 1960-го року: «Это были мои первые ученики. Они любили шуметь, они любили прогуливать, они любили баловаться. Был такой мальчик Гетьман. Я очень хорошо это помню. Он садился на первую парту и гипнотизировал меня. Я не могла понять, по какой причине, но я от этого страдала».

Своїм молодим наступникам, тим, хто сьогодні дійсно прощається з дитинством, випускники 1960-го року побажали так само, як вони, любити життя, одне одного і рідну школу. І під звуки прекрасного вальсу через 50 років знову сказали школі, ні, не «Прощавай», а «До побачення».