Дніпровські археологи відкрили невідоме поселення доби неоліту

Його виявили під час чергової археологічної експедиції до місця імовірного розташування Нехворощанського монастиря.

Про цю експедицію Міський сайт вже розповідав.

Нагадаємо, що вже третє літо поспіль фахівці проводять археологічні розкопки на місці, де колись був розташований легендарний монастир. Він вже давно залишився лише у історичних спогадах.

Виявляється, що разом з безліччю старовинних предметів археологами було зроблено ще одне приголомшливе відкриття. Вони виявили сліди стародавнього поселення доби неоліту, про яке раніше не було відомо!

Про це в інтерв’ю журналісту «Відомо» Віталію Бараннику розповів директор Дніпропетровського національного історичного музею імені Яворницького, керівник цієї археологічної експедиції Олександр Старік:

“Між селами Чернеччина Дніпропетровської області та Нехвороща Полтавської області завершилися масштабні археологічні розкопки. Науковці працювали на території, де близько 350 років тому був заснований легендарний Нехворощанський монастир Успіння Пресвятої Богородиці

Ця пам'ятка є унікальною: тут збереглися культурні шари від доби неоліту до знахідок XVII-XIX століть. Свого часу монастир мав тісний зв'язок із Запорозькою Січчю – його ченцями нерідко ставали колишні запорозькі козаки, а сама обитель слугувала форпостом із вагомим військовим значенням.

Цьогоріч до складу експедиції увійшли археологи та студенти провідних вишів регіону: ДНУ ім. Олеся Гончара, НТУ "Дніпровська політехніка" та Університету митної справи та фінансів. Координували й модерували науковий процес фахівці Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького.

"Відомо": Олександре Володимировичу, ви ж не вперше виїжджаєте на розкопки в район Нехворощанського монастиря?

Олександр Старік: Так, для нас це вже четвертий виїзд. По суті, робота розпочиналася з невеликої розвідки силами відділу археології нашого музею, а останні три роки йдуть повноцінні й масштабні розкопки.

Якщо раніше це була розвідка шляхом шурфування, то зараз ми досліджуємо безпосередньо територію монастиря – причому не лише всередині, а й ззовні. Наприклад, цього року ми вийшли за межі монастирського комплексу. Головна мета полягала в тому, щоб вивчити так званий форштадт: подивитися, які там могли бути майстерні чи господарчі будівлі. Ми спеціально відступили певну відстань від воріт, адже території безпосередньо перед фортечними валами зазвичай не забудовували з міркувань оборони. Почали працювати за межами валів – і отримали надзвичайно цікаву інформацію.

Ми відкрили нову пам'ятку, про існування якої раніше лише здогадувалися. Тепер можемо чітко стверджувати: перед нами поселення доби неоліту та енеоліту. Воно надзвичайно цікаве через своє розташування та переплетення культурних традицій на межі степу й лісостепу.

"Відомо": Чи можна під час подібної експедиції розраховувати на гучну сенсацію?

Олександр Старік: Не всі розуміють, що для науковця сенсацією може стати навіть невеликий новий елемент орнаменту на кераміці чи цікава форма посуду, яку вдається зібрати з фрагментів. У науковому світі це вже маленьке відкриття.

Те, що ми виявили нове поселення епохи неоліту – це вже повноцінне наукове відкриття для Приорілля. Воно потребує взяття на офіційний облік, встановлення меж та державної охорони. Тут існувало багатошарове поселення, адже людям завжди подобалася ця місцевість: чудова річка Оріль, піщані дюни, сприятливий клімат. Ми бачимо, як наші предки обживали цю територію, починаючи з V тисячоліття до нашої ери (неоліт), далі через добу бронзи та доби раннього заліза і аж до козацької доби. Тобто тут укладена історія нашого краю за сім тисячоліть.

"Відомо": Пересічна людина, подивившись на ваші знахідки, може спитати: "І що цікавого в цих уламках, черепках та кістках?"

Олександр Старік: Не погоджуся, далеко не кожна людина так каже. Навіть серед місцевих мешканців є різні погляди. Одні приходять і питають: "Нащо вам ці черепки, де монети і чому ви не копаєте кургани?". А інші чудово розуміють важливість нашої роботи для історії їхнього рідного краю. До речі, була ідея зробити з Нехворощанського монастиря потужний "туристичний магніт". Війна тимчасово призупинила ці плани, але дослідження тривають. Що більше ми відкриваємо, то більше нових горизонтів з'являється для громади. Це залучення туристів, освітні проекти, культурні події.

Під час цієї експедиції місцева громада запросила нас на День села в Гупалівці. Ми облаштували окремий стіл, показували знахідки, спілкувалися. Люди підходили, впізнавали речі й казали: "О, ми подібні монети чи кераміку теж знаходили!". Так ми долучаємо місцевих до збереження спадщини.

Якщо говорити про самі знахідки: торік ми працювали в рові Нехворощанського монастиря й робили розріз оборонного валу. У рів свого часу скидали чимало побутового непотребу, тож ми отримали багатий матеріал ранньомодерної, козацької доби XVII-XVIII століть. A якщо копати методично й заглиблюватися на два метри, відкриваються значно давніші пласти. Це особливо важливо, адже верхній шар монастиря протягом багатьох десятиліть, на жаль, активно грабувався так званими "чорними археологами", хоча ми вважаємо їх просто грабіжниками.

"Відомо": Зі сторони здається, що викопати знахідку – це найпростіше, а от систематизувати, дати їй оцінку та датування – найскладніше?

Олександр Старік: Відкопати – це лише перший етап. Далі починається камеральна обробка та введення матеріалу в науковий обіг. Знахідки треба помити, зачистити, склеїти, провести первинну реставрацію. Потім іде пошук аналогій, систематизація, написання детального наукового звіту і, зрештою, наукової статті.

Археологи можуть працювати на одній пам'ятці десятиліттями, щоб скласти повну картину історичної спадкоємності. Ми працюємо тут кілька років, і пазл поступово складається: у нас є неолітичні поховання, поселення доби бронзи, козацькі матеріали XVIII століття та поховання XIX століття. Потрібно попрацювати тут ще кілька років, щоб отримати цілісну візію.

"Відомо": Яка подальша доля ваших знахідок?

Олександр Старік: Основна та найцінніша частина передається до фондів Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Якщо речі мають масовий характер і не становлять високої музейної цінності, ми передаємо їх до місцевих шкіл та краєзнавчих музеїв, щоб діти могли наочно доторкнутися до археології.

"Відомо": Цього року ви також фіксували й зачищали старі розкопи "чорних археологів". Навіщо витрачати час на місця, які вже пограбовані?

Олександр Старік: Якщо ми виявляємо грабіжницький розкоп, то згідно з дозвільними документами маємо право його зафіксувати, зачистити й обстежити відвали, повідомивши про це органи охорони культурної спадщини. Законодавство вимагає від нас спеціальних кваліфікаційних документів від Інституту археології та дозволів від Мінкульту на кожен тип робіт, що іноді дещо уповільнює оперативне реагування.

Що стосується самих місць: грабіжників цікавлять насамперед дорогоцінні метали, які можна виявити металошукачем. У лісі ми працювали на великому грабіжницькому розкопі. Швидше за все, там щось запеленгували приладом і викопали величезну яму. Але в її відвалах ми знаходимо кістки тварин, фрагменти кераміки та посуду доби бронзи – те, що "шукачі скарбів" просто викинули як мотлох.

Наше завдання – врятувати наукову інформацію. Кожна знахідка фіксується в польовому описі. За кістками остеологи визначають види й вік тварин, за домішками в глині та орнаментом кераміки ми відновлюємо технології та культурні зв'язки тогочасного населення. Ця інформація поповнить науковий звіт і стане основою для нових статей.

"Відомо": Чим саме Нехворощанський монастир так приваблює науковців?

Олександр Старік: Це один із небагатьох козацьких монастирів в Україні, який досліджується офіційно й системно. Попри те, що його грабували десятиліттями, масштабні наукові розкопки розпочала саме наша експедиція.

Будь-яка інформація звідси – на вагу золота. Ми вже маємо застібки від книжок XVII століття, колекцію монет, елементи зброї, кераміку. Коли ми робили розріз оборонного валу, то досліджували фортифікаційні технології. Залучили фахівців з НТУ "Дніпровська політехніка", які провели аналіз ґрунту й органічних решток у валу. З'ясувалася цікава річ: на відміну від інших монастирів-фортець, де вали укріплювали дерев'яними зрубами (клітями) з землею або камінням, тут вал був зведений із нарізаного болотистого ґрунту, який, імовірно, ущільнювали гужовим транспортом. Для XVII–XVIII століть він виявився відносно невисоким, але виконував свої функції.

"Відомо": Підсумовуючи: ви вважаєте цьогорічну експедицію вдалою?

Олександр Старік: Повністю. Головний результат – підтвердження існування та вивчення нового поселення доби неоліту на дюнах. Ми знайшли кремінні знаряддя праці та фрагменти посуду з багатим орнаментом, який покривав майже всі стінки судин. Цей орнамент відображає взаємодію різних етнічних груп на межі культур. Цілих посудин того періоду майже не буває, але нам уже вдається вимальовувати профілі окремих глеків.

Це поселення має отримати офіційний охоронний статус, бути поставлене на державний облік із чітко визначеними межами. Приорілля – це унікальний полікультурний та поліетнічний регіон, дослідження якого дає надзвичайні результати. Тому ми обов'язково повернемося сюди в наступних сезонах».

Повну версію інтерв’ю можна прочитати тут.

Фото – Віталій Баранник.