Як Катерина Друга мандрувала до нашого краю «в борг», а Потьомкін ошукав козака Лазаря Глобу

Відомий дніпровський історик нагадав шокуючі факти з життя керівників Російської імперії, яких пропаганда багато років уславлювала як засновників нашого міста.

Насправді в імперії панував управлінський хаос, розкрадання, тотальний обман та страх.

Прославлений пропагандою вояж імператриці був здійснений за рахунок величезних боргів. Держава замовляла дороговартісні послуги та роботи, але «забувала» за них платити. Підлеглих примушували роботи величезні «пожертви» до імперської казни. А часто можновладці йшли на цинічну оману…

Ось які цікаві факти наводить відомий дніпровський історик, краєзнавець, письменник, журналіст Микола Чабан:

“ЯК ЇЇ ВЕЛИЧНІСТЬ У БОРГ ПОДОРОЖУВАЛА. ПОВЧАЛЬНА ІСТОРІЯ ПРО ІМПЕРСЬКЕ СВАВІЛЛЯ ТА БОРГИ В РОКИ ВІЙНИ

Парадні арки. Розкішні ілюмінації. Подорожні палаци. Вояжі Катерини II на Південь зазвичай описують як тріумф імперії. Проте за цим фасадом ховалася порожня державна скарбниця та колосальні борги. Місцеву економіку паралізував хаос війни. Наслідки цього блиску роками розгрібали наступники Григорія Потьомкіна.

Рапорт катеринославського губернатора Василя Коховського від 24 січня 1792 року відкриває сувору правду.

БУДІВНИЦТВО ПІД «ЧЕСНЕ СЛОВО»

Так звана Новоросія гарячково готувалася до візиту імператриці. Грошей у бюджеті не було. Усі ресурси забирав фронт. Тодішній правитель намісництва, генерал Іван Синельников, знайшов вихід. Він почав будувати парадний фасад Кременчука та Нових Кайдаків у борг.

У 1787 році секунд-майор Матвій Война служив городничим Кременчука. Генерал Синельников дав йому жорсткий наказ: терміново облаштувати в місті парадні ілюмінації. Щоб виконати розпорядження, Война витратив купу власних матеріалів та заліз у борги на сотні карбованців. Сам він походив із козацької старшини Полтавського полку й осів у тодішньому Алексопольському повіті (нині це Царичанський район). Невдовзі генерал загинув під час штурму Очакова. Поміщик і колишній городничий залишився ні з чим і роками писав скарги.

ЗАМОРОЖЕНІ РАХУНКИ ТА ЕЛІТНІ ПІДРЯДИ

Держава замовляла престижні роботи, але «забувала» платити. Масштаби недоплат вражали:

Купець Володимир Смирнов. Перебудував величезний будинок графа Кирила Розумовського в селі Карлівка під нічліжний палац для імператриці. Сума контракту — 1685 карбованців. Додаткові роботи — ще 394 карбованці. Казна просто «забувала» виплатити йому фінальні 1237 карбованців.

Купець Тимофій Соколов. Звів дерев'яні тріумфальні ворота на пристанях. Побудував мости та плоти в Кременчуці завдовжки майже 170 метрів (80 сажнів). Держава заборгувала йому астрономічні на той час 2870 карбованців.

ВІЙСЬКОВА ЛОГІСТИКА КОШТОМ БІЗНЕСУ

Найцинічніша історія сталася з купцем Василем Татариновим. Спочатку він своїм коштом збудував понад 210 метрів дорожніх мостів на трасі до Херсона. Карети імператриці не мали застрягати в багнюці.

У розпал війни 1788 року Потьомкін дав йому нове завдання. Треба було терміново евакуювати артилерію з прикордонних фортець — Бахмута, Ізюма та Слов'янська. Татаринов на власних возах вивіз майже 200 тонн гармат і снарядів. Замість нагороди держава недоплатила йому понад 2200 карбованців.

ЗВЕРТАННЯ ДО ПОРОЖНЬОЇ СКАРБНИЦІ

На січень 1792 року борг перед чотирма головними підрядниками краю сягнув 6795 карбованців. Збанкрутілі підприємці завалили скаргами нового правителя Катеринославського намісництва Василя Коховського.

Останній підняв архіви та перевірив кожен метр мостів. Губернатор підтвердив Сенатові: люди говорять правду. Роботи виконані повністю. Але платити нічим — усе йде на армію та флот. Коховський зажадав від Петербурга негайно закрити борги, щоб не знищити місцеву торгівлю.

12 РОКІВ ТЯГАНИНИ ЗА САД ЛАЗАРЯ ГЛОБИ

Імперія ошукала й засновника катеринославських садів — колишнього запорізького козака Лазаря Глобу. Дніпряни добре знають цю історію: князь Потьомкін домовився викупити його нагірний маєток із садом та Монастирським островом за 3 000 карбованців (мова про територію сучасного парку ім. Т. Шевченка). Проте за життя князь гроші козакові так і не сплатив. Одне слово, Нечоса! Потьомкін помер 1791-го, залишивши колосальні приватні борги.

1793 року помирає і сам Лазар Глоба. А недобудований Потьомкінський палац та сад перейшли у державне відомство. Губернатор Коховський просто конфіскував ділянку. Той факт, що за неї не заплачено, влада проігнорувала. За приказкою: «Канючить, як циган на ярмарку, а віддає, як за душу береться».

Козак був бездітний. Його племінники стали законними спадкоємцями. У 1795 році вони подали судовий позов. Вимагали повернути заборговані 3 000 карбованців за дім і сад.

Бюрократична тяганина в Санкт-Петербурзі тривала роками. Казначейство не хотіло визнавати приватні борги покійного князя державним зобов’язанням. Відтак справедливість перемогла лише при третьому імператорові, у 1805 році — через 12 років після смерті Глоби. Суд став на бік спадкоємців. Держава виплатила їм 3 825 карбованців разом із штрафними відсотками. Тільки після цього влада законно закріпила за собою права на територію сучасного нагірного парку Дніпра.

Одне слово, як любив повторювати Корній Чуковський, «В Росії треба жити довго. Тоді щось вийде»…

Замість епілогу

Ці борги — не просто управлінський хаос. Це дзеркало імперської системи. І Катерина II, і князь Потьомкін увійшли в історію як правителі буцімто великих масштабів. Вони все життя купалися в розкошах. Будували палаци. Дарували кріпаків. Купували діаманти.

Але витрати на цю велич були надмірні. Вершки жили не за статками. Імперія фінансувала свій зовнішній блиск коштом власного народу. Вона просто грабувала приватний капітал в тій же Україні. Системно викачувала ресурси, працю та матеріали у місцевих купців, козаків і дворян.

Під чесне, але порожнє слово”.

Ілюстрації зі сторінки Миколи Чабана.