Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Дніпро » Новини міста і регіону
Чт, 09 липня 2026
13:05

НОВИНИ МІСТА І РЕГІОНУ

Дніпрянин Валерій Гусенко «подарував» місце на Олімпійських іграх своєму шкотовому

|«« «« »» »»|

Герой рубрики «Видатні олімпійці Дніпропетровщини» Валерій Гусенко отримав звання «Заслужений тренер України» з вітрильного спорту наймолодшим з наставників у Радянському Союзі – в свої 25 років! За підготовку до Олімпійських ігор шкотового (матроса) Валерія Зубанова.

Цікаво, що звання майстра спорту міжнародного класу Валерій Гусенко отримав у 1979 році, набагато пізніше, ніж Заслуженого тренера України. Такий ось парадокс!

11 серпня Валерій Григорович Гусенко святкуватиме 80-річний ювілей. Напередодні цього дня говорили з відомим в Україні та світі майстром вітрильного спорту про його спортивний шлях, Олімпіади, на які він так і не потрапив, та шкотових, один з яких зрадив спортсмена, а іншому довелось віддати місце на Олімпійських іграх…

Заслужений тренер України з вітрильного спорту,
майстер спорту міжнародного класу,
багаторазовий призер чемпіонатів СРСР та України у складі екіпажу яхти класу «Летючий голландець»,
6-разовий володар Кубка СРСР,
багаторазовий переможець міжнародної регати «Дружба».
дворазовий віцечемпіон світу з вітрильного спорту серед ветеранів.

Зараз працює тренером в Обласному Центрі олімпійської підготовки (ЦОП).

Перший тренер Валерія Гусенка – Євген Калина.

– Валеріє Григоровичу, як Ви почали займатись вітрильним спортом?
– Я мешкав на вулиці Овражній і займався плаванням неподалік – у відкритому басейні на водній станції «Спартак». Це був єдиний у місті басейн.
Якось я йду з тренування додому, а біля басейну стоять знайомі хлопці, доросліші за мене. Покликали мене, кажуть: сідай в човен. А тоді маленьких дитячих яхт не було. Були великі.
«Ні, я боюся», – кажу.
Посадили мене в човен, відштовхнули від берега, кажуть: іди до Комсомольського острова і назад.
Якраз вітер дув у протоці. Дійшов я до острова і навіть якось мені вдалося інтуїтивно розвернутися там. Отже, повернувся я на човні. Вони кажуть: «Ну все, будеш займатись вітрильним спортом».
Дали мені човен старенький, а на ньому щогла зламана. І я з грошей на обід у школі – мама мені давала по карбованцю щодня – відкладав на ремонт щогли.

– А Ваші рідні були пов’язані зі спортом?
–  Дідусь був боцманом на кораблі, тато – теж служив на флоті і під час Вітчизняної війни був комендантом Керченської переправи.
Молодший брат займався вітрильним спортом. Він з моїм шкотовим Валерієм Зубановим стали чемпіонами СРСР серед юнаків у 1968 році.
Двоє моїх синів теж займаються, і зараз 9-річну онучку Соломію потроху навчаємо…

– Коли до Вас прийшов перший спортивний успіх?
– Моїм першим тренером був Євген Іванович Калина.
На перші серйозні змагання я поїхав у 1961 році до Нікополя на чемпіонат України з вітрильного спорту серед юнаків. І посів 4-те місце на яхті класу «М». Це велика яхта з екіпажем із 3 осіб. Я був маленького зросту, а шкотові були на 2 роки доросліші за мене.
Наступного року чемпіонат України у Запоріжжі – я посів перше місце. Це була моя перша перемога! Після цього я ще 15 разів ставав чемпіоном України.
Зараз мене вже молодший син Андрій випередив – він 18-разовий чемпіон України!

– За рахунок чого Ви перемагали?
– Працьовитість та бажання. Молодим спортсменам сьогодні цього не вистачає.

– Основну частину своєї спортивної кар’єри Ви змагались у класі яхт «Летючий голландець»…
– Так, офіційно вона називалась FD (англійською Flyng Dutchman).
На цей клас яхт мене випадково «посадили» у 1963 році в Черкасах, на чемпіонаті України. Тоді на моєму човні зламалась щогла, а шкотовий, який мав йти на FD, не приїхав, бо вступав до Харківського військового авіаційного училища. Тож мене взяли замість нього.
Тоді я без однієї гонки посів друге місце на змаганнях серед юнаків. І далі моя історія була пов’язана з цим класом яхт. Екіпаж на ній – стерновий та шкотовий. Шкотові у мене були різні.
Один мій шкотовий Валера Зубанов брав участь в Олімпіаді 1972 року, в екіпажі мого «вічного» конкурента москвича Володимира Леонтьєва. Вони посіли 6-те місце тоді, а мені дали звання «Заслужений тренер України».

– А чому не «Заслужений тренер СРСР», адже екіпаж за Радянський Союз виступав на Олімпіаді?

– Це звання давали, якщо призове місце посіли на Олімпійських іграх.

– А чому Ви не потрапили на Олімпіаду зі своїм шкотовим?
– На Олімпіаду 1972 року відбір виграв Леонтьєв. А я тоді тільки починав до його рівня дотягуватись.
А Зубанова тоді призвали до армії і москвичі вирішили у мене його відібрати, бо я конкурував з їхнім Леонтьєвим. Його призвали служити у Черкаське Дніпропетровської області, а вони швиденько перевели його до Москви. До Леонтьєва, звісно.
Якби він до Леонтьєва не потрапив, ми б з ним 4 рази виграли чемпіонат світу та пару Олімпіад…

– На Олімпійські ігри 1976 року, які проходили в Канаді, Ви теж не потрапили…
– В той час Зубанов продовжував ганятись з Леонтьєвим, вже виступав за Москву. Загалом, він у трьох Олімпіадах брав участь.
А я мав їхати на Олімпіаду запасним.
Шкотовим у мене на той час був Микола Прасула. Фізично був сильний, працював до цього вантажником на взуттєвій фабриці. Але був «невиїзний» за кордон, бо його батько мав судимість.
І з ним ми виграли відбір на чемпіонат світу у Великобританії в 1974 році. Але була проблема – з яким човном їхати. Бо за мій класний човен з червоного дерева спортивне керівництво не захотіло платити «будівельний внесок» 25 голландських гульденів.
Поки шукали човен, мені тренерка з Миколаєва пропонувала такий варіант: «Бери мого спортсмена у шкотові і я дам човен».
Я не погодився: «Я ж зі своїм шкотовим так важко виграв змагання. Я не можу зрадити цю людину!».
І ось цей Прасула вже перед самими Олімпійськими іграми, а тоді вже було на 100% вирішено, що я їду запасним, зраджує мене. Йому розповіли, що Зубанова заберуть від Леонтьєва. Прасула повірив і вирішив піти на місце Зубанова.
Знайшов я нового шкотового. Володимир Груздєв. 192 сантиметри зросту. Баскетболіст. З Маріуполя. І якраз демобілізувався з армії.
Запропонував йому: «Хочеш зі мною ганятись? До інституту фізкультури вступити? Квартиру отримати?».
«Хочу», – каже.
«По 6-8 годин на день тренуватись готовий?»
Приїхав він до мене. Разом жили у моїй квартирі, щодня тренувалися, бігали на Комсомольський острів, готувались до змагань. Це була перша квартира, яку мені за спортивні досягнення дали.
А другу, двокімнатну, давали в той час, коли я міняв шкотового. Але поставили умову: якщо шкотовий Груздєв поїде на Олімпіаду замість мене, запасним, тоді отримає квартиру, як повернеться.
І я погодився. А він поїхав запасним до Валентина Манкіна – триразового олімпійського чемпіона і срібного призера Олімпіади.
Повернувся до нашого міста з Олімпійських ігор і йому за цей виступ дали квартиру.

– А яке місце вони посіли?
– Манкін здобув «срібло». А Груздєв, як запасний, участі у гонках не брав, тож без медалі.

– Невже Ви подарували своє місце на Олімпійських іграх своєму шкотовому?
– Так. Мені шкотовий потрібний був.
Я знав, що квартиру я й так отримаю.
Олімпійських ігор може бути знаєте скільки? А квартира – життєво важливе питання. Мені необхідно було, щоб він отримав квартиру, щоб його втримати.
Шкотовий – на розхват. Він може зрадити. Але я йому повірив!
Йому діватись нікуди було: він в Дніпропетровську все отримав. Дві квартири, машину. Для нього зробили більше, ніж для мене.

– Чи був у вас шанс потрапити на Олімпіаду 1980 року?
– В 1979 році я виграв відбір на Олімпіаду-1980. Змагання з вітрильного спорту мали проходити у Таллінні.
Виграв у Леонтьєва… Але тренерська рада, а там були всі москвичі, вирішила, що Леонтьєв більш досвідчений і мене «зарубили».
Я вирішив, що у мене далі немає перспектив.
Я 6 разів вигравав Кубок СРСР, двічі був призером Спартакіади народів СРСР. Тричі вигравав Міжнародну регату «Дружба» – маю з неї срібний кубок, який дається назавжди, якщо тричі виграти ці змагання.
Мені тричі пропонувати квартиру у Москві, щоб я за них виступав.
По сильному вітру мені рівних не було!

– І Ви перейшли на тренерську роботу?
– У 1980 році ректор Інфізу Віктор Шаповалов запропонував відкрити в інституті «під мене» спеціалізацію – відділення вітрильного спорту на кафедрі веслування. Такого в усьому Радянському Союзі не було!
Каже: пиши, що тобі треба для роботи.
Я написав: дитяча спортивна школа.
7 тренерів у мене працювали, катер купили, яхту.
Вся збірна команда СРСР у мене на кафедрі вчилася. Олімпійські чемпіони та призери Олімпіад, чемпіони світу та Європи через мої руки проходили. Ігор Матвієнко та Євген Браславець, Руслана Таран…
Мої сини – Олександр та Андрій теж закінчили Інфіз. Обидва ганялись на яхтах класу «Fnn». Андрій – член збірної команди України, чемпіон Європи.

– Яка гонка для Вас була найпам’ятнішою?
– Шкода, що я жодного разу не став чемпіоном Радянського Союзу. Ось-ось, але не виходило…
Я 6 разів виграв Кубок СРСР, 6 разів став другим на чемпіонатах СРСР і один раз – бронзовим призером.
В Таллінні на Спартакіаді народів СРСР на шостій гонці був 9-бальний вітер і такий туман, що коли ми вийшли на перший знак, то я не бачив – чи наша яхта перша, чи остання. Поруч нікого не було.
Коли ми зі шкотовим Миколою Прасулом пройшли дистанцію і фінішували, всі судді на суддівському кораблі нам аплодували. А ми не розуміли чому, і не знали перші ми, чи останні.
Коли увійшли в бухту, шкотовий питає: «Ти зійшов з дистанції, чи ми фінішували?»
Кажу: «Ніби аплодували нам. Отже, ніби ми першими прийшли!».
Пішли пообідали неподалік. Вертаємось за півгодини, і в бухту влітає яхта мого першого тренера Євгена Калини, який тоді за Білорусь виступав. Питають його: «Женю, ти зійшов з дистанції?». «Ні, – каже. – Я – перший!».
А йому: «Та де ти перший… Оно Гусь (я, тобто) вже пообідав та повернувся!».
І я у тій гонці жодного разу не перевернувся, а він – тричі, і фінішував під одним маленьким вітрилом.

Я любив сильний вітер! Я закінчив технікум фізкультури, фізично був міцний, любив займатись фізичними вправами. З ранку до вечора тренувався. Як тільки свіжий вітер на Дніпрі, я виходив на яхті і ми ходили без обіду по Дніпру. Мені це дуже подобалось і це мені допомогло в подальшому.

На першу міжнародну гонку в Німеччині в 1968 році мене, матроса флоту (я тоді служив в армії), відправили шкотовим до Володимира Леонтьєва (мого майбутнього суперника). Ми посіли друге місце і я багато чому навчився. Завжди намагався дивитись, хто як робить, навчався у сильніших – як керувати човном та вітрилами, як стартувати, обходити знаки. Після цього став для Леонтьєва серйозним конкурентом.

– За рахунок чого Ви перемагали?
– Мене якось Валентин Манкін запитав: «Гусь, а як ти хочеш вигравати у Леонтьєва? Ти що, краще стартуєш, знак огинаєш, спінакер швидше підіймаєш?»
І я замислився.
Він запропонував мені, поки ми були в Сочі 20 днів на зборах, щодня тренуватися. По 6-8 годин в морі в Севастополі, все відпрацьовували до автоматизму. Відточували кожний заворот, по 50-60 разів повторювали.
Дме вітер 4 бали, я з заплющеними очима йду на яхті, а шкотовий Груздєв мені лише градус відхилення, який компас показує, каже. Отак тренувались, щоб під час гонки, коли я слідкую за усім, рука була натренована і човен рівно йшов.
Човен так налаштував, що і в сильний вітер кермував пальцями!

– Зараз ви й досі працюєте тренером?
– Так, тренером Обласного Центру олімпійської підготовки. У мене два спортсмени – Олександр Менделенко-молодший, який змагається на вітрильній дошці «QFol», та молодший син Андрій.
Торік син в екіпажі яхти «Tardex» посів третє місце на чемпіонаті світу серед любителів, а цього року виграв на цій яхті чемпіонат Європи. Екіпаж яхти складається з 6 чоловіків, син був стерновим. Тепер готуються до чемпіонату світу.
Старший син став майстром спорту України з вітрильного спорту, був бронзовим призером чемпіонату України.
Молодший став бронзовим призером чемпіонату світу серед юніорів у класі «Fnn», 18-разовий чемпіон України.
До речі, цей клас човнів «Tardex» братиме участь у відборі до олімпійського класу на наступні Олімпійські ігри-2028.

– І у ветеранських змаганнях Ви брали участь…
– Так, двічі був срібним призером чемпіонатів світу, в 2019 та 2021 роках.
Син Андрій мене вмовив змагатись на човні «Fnn» – це яхта на одного спортсмена.
Першого разу змагання були на озері Гарда в Італії, а другий раз – поблизу Барселони в Іспанії.
Першого разу не став чемпіоном через дурість.
Сподівався, що мені по човну все зробили, закрутили, допомогли… Вітер дув класний, у день по 3 гонки.
І в одну з гонок я бачу, що щогла, яка тримає парус, так задралася догори… А це означає, що човен зараз перевернеться і я зламаю його.
Отже, треба сходити з дистанції…
А мені залишалось лише фінішувати, будь-яким… Бо я попередні гонки виграв і став би чемпіоном світу…
Але я не шкодую. Отже, доля така…

– Чому у Радянському Союзі вийшло збудувати таку міцну школу вітрильного спорту і стільки олімпійських чемпіонів та призерів отримати, а зараз в України не виходить?
– Ми, яхтсмени, були тоді професіоналами. Мали зарплатню, по 20 днів працювали на зборах, по півроку жили та тренувались у Сочі, потім Севастополі, Таллінні. А в усьому світі яхтсмени були любителями.

Ми, річкові яхтсмени, завжди були на крок попереду морських. На морі: вийшов на воду, і вже вітерець і ти пішов тренуватись… А нам на річках треба було ще обігнути перепони, щоб вийти на відкриту воду, той вітерець спіймати… Отже, маневрування та техніка в нас були набагато кращі.
Плюс багато грошей вкладали у спортивні школи, човни купляли.

Сьогодні все змінилося. Сьогодні ми – любителі, а вони – професіонали. У зв’язку з Олімпійським іграми там все поставили на державний рівень. 4 роки спортсмени готуються і це мета кожного яхтсмена – досягти найвищих результатів. Сьогодні весь світ готується професійно.

– Дякую Вам, Валеріє Григоровичу, за цікаву розмову! Бажаю сил та перемог Вашим спортсменам!

Gorod.dp.ua на Facebook.

Gorod.dp.ua не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті рецензій користувачів, тому що вони виражають думку користувачів і не є редакційним матеріалом.

Gorod`ской дозор | Обговорити тему на форумах | Розмістити оглошення

Інші новини:

ЗВЕРНИТЬ УВАГУ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
100
років парку імені Шевченка

Джерело
copyright © gorod.dp.ua
Всі права захищені. Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власника.

Про проект :: Реклама на сайті