У исторических домов Днепра – нет будущего?

Известный днепровский юрист и адвокат поделился своим мнением о том, почему памятникам истории и архитекторы нашего города даже с возвращением благополучных времен «не светит» реконструкция и сохранение для истории.

Десятилетиями в Днепре идут споры о том, необходимо ли городу сохранять свое архитектурно-историческое наследие и как именно это делать.

С одной стороны, до Большой войны в этом направлении делалось немало. Памятные здания брались на учет и под защиту закона. Отдельные объекты удавалось даже реконструировать или хотя бы отремонтировать их фасады.

Но теперь уже сложно даже подсчитать, сколько старинных зданий в Днепре за годы независимости Украины были разрушены, снесены или доведены до такого состояния, в котором говорить о реконструкции неуместно.

Построенные по проекта выдающегося архитектора Александра Красносельского «Аптека Прицкера», «Дворец профилактики», а также еще много других уникальных зданий – тому печальные примеры.

О судьбе многих таких зданий Городской сайт рассказывал в рубрике «Заброшки Днепра».

Как считает известный днепровский юрист и адвокат Станислав Лифлянчик, ничего хорошего историко-архитектурному наследию нашего города не светит:

«Чому не роблять реконструкції історичних будинків?..

Це питання підіймається кожного разу, коли зносять заброшку, полузаброшку або не заброшку, але вкрай в поганому стані будівлю, що є історичною пам'яткою.

Давайте розберемо по пунктах, чому у нас так відбувається.

1. Будинок, що є пам'ятником архітектури, не можна ремонтувати так само, як і хрущовку чи панельку. Для того, щоб його ремонтувати, потрібен дорогущий проект та будівельна компанія з ліцензією на виконання реставраційних робіт. Вартість послуг таких компаній дорожче в півтора-два рази ніж найвища ринкова ціна будівельних робіт.

2. Інвесторам реставрувати такі будівлі не вигідно, бо вкладені кошти ніколи не окупляться. Відтак треба шукати виключно меценатів чи гранти якісь, а де їх знайти, особливо в такі часи, як зараз.

3. Мешканці! Мешканці будинку зі старою радянською звичкою чекають на друге пришестя святого жеку, який прийде і все відремонтує. А оскільки святий жек все ніяк не з'являється, то вони навіть перестають оплачувати його послуги. Ходять такі обіжулі, дують губки, корчать жертву.

Хоча вже років 10 всі багатоквартирні будинки вважаються власністю власників квартир, що в них знаходяться. А відтак обов'язок утримувати будинок (в тому числі історичну пам'ятку) лежить на них.

Способів утримувати багато, але вони ніякий не обирають. А нашо? Краще свічку поставити святому жеку.

Але ж все, що не отримує достатнього догляду з часом руйнується.

Виходячи з вищенаведеного, у дніпровських пам'яток архітектури немає майбутнього.

Це догма. Схоже, з цим доведеться змиритись».

А что по этому поводу думают читатели Городского сайта?

Иллюстрации со страницы группы «История в фотографиях. Екатеринослав-Днепропетровск-Днепр».