Матч – водка – дискотека – могила: путь футболистов «Днепра»

Такими судьбы наших футболистов видел знаменитый своими афоризмами и характером тренер Владимир Бессонов.

Легендарной стала еще одна концепция тренера Бессонова: «Я признаю только одну причину пропуска тренировок – перелом. И желательно, чтобы он был для наглядности открытым!».

Болельщики-ветераны «Днепра», конечно, помнят не только этого тренера, но и известного полузащитника Александра Грицая. Он успел поиграть в «Днепре» при тренерах Кучеревском, Протасове, Бессонове.

Александр Грицай дал «огненное» интервью изданию «Украинский футбол», где откровенно рассказал о секретах той команды, особенностях тренеров и поразмышлял о будущем футбола в нашем городе:

«Шлях футболіста за версією Безсонова: матч-горілка-дискотека-труна»: вогняне інтерв'ю ветерана Дніпра Олександра Грицая.

Олександр Грицай про видатну фігуру Кучеревського, дивні тренування Безсонова, збирання команди з нуля та майбутнє дніпровського футболу.

Олександр Грицай – непересічна особа в історії українського футболу. Від кінця 90-х до середини 2010-х він встиг пограти за низку клубів: Дніпро (Черкаси), Арсенал (Київ), Кривбас, Зоря… А головним клубом життя Олександра, безумовно, став Дніпро з однойменного міста.

Коли йде мова про «дніпрян» часів Кучеревського та Протасова, у голову одразу приходять прізвища Назаренка, Русола, Шелаєва, Венглинського. Насправді, роль Олександра Грицая в контексті історії дніпровського футболу не можна переоцінити, адже він займає досить високе сьоме місце в історії за кількістю матчів за Дніпро (257!). Після завершення кар'єри футболіста в Олександра був період тренерства в Зорі, Руху та Дніпрі-1, а також досвід роботи головним тренером в ВПК-Агро.

‒ Вже згадували про Кучеревського, а які у вас залишилися ще спогади про цього тренера?

‒ Дуже багато. Він був одночасно позитивним і суворим, мав чудове почуття гумору. Історій багато, але моя найулюбленіша така. Ми їхали в Люксембург на єврокубкову гру проти Вадуца. Це був кінець липня, спека жахлива, йдемо сідати в автобус з бази в Придніпровську, щоб відправлятися. Мефодійович каже нашому легіонеру з Молдови Александру Поповичу: «Ти куртку не забудь взяти зимову, там холодно». І Попович дійсно виходить в тій куртці, а там спека неймовірна.

‒ Є ще одна історія про Кучеревського?

‒ Так, про те, як Руслан Костишин прийшов до Дніпра. 

Отже, Руслана запросили взимку з київського ЦСКА. Дніпро вирушив на збори до Туреччини. Ми жили з Русланом в одній кімнаті, тому я був свідком цієї ситуації. Приїжджаємо ввечері в Туреччину, а наступного дня у нас було заплановано два спаринги: один вранці, інший увечері. Євген Мефодійович розділив склади. Я грав вранці, а увечері вже грали ті, кого, ймовірно, він бачив основою на той момент.

‒ Завдяки чому Кучеревський став найвизначнішим тренером Дніпра за всю історію і чи заслужено це на вашу думку?

‒ Якщо досяг таких результатів, то заслужено. В чому успіх? По-перше – його тренерський штаб, а особливо помічник Вадим Тищенко – дуже сильний тренер. Він довго був у тіні. Відомий факт, що Мефодійович самостійно тренувальним процесом не займався, це робив Вадим. Додати до цього гарний підбір виконавців. Він збирав лише тих, хто входив в колектив, видатний був психолог. 

‒ Який матч найбільше запам'ятали в єврокубках тих часів?

‒ Та всі, коли ми на другому місці завершили груповий етап, тоді ще Сарагоса виграла групу. Пам'ятаю всі ці матчі, але назву найбільш пам'ятним – Брюгге, коли перемогли 3:2. Чому? Бо програвали та зробили «камбек». Дуже емоційний матч, був першим в групі, тому і запам'ятався. Можу відзначити й матч з Партизаном (0:1): не повинні були програвати вдома, тем більше, грали у більшості. Перший сезон у Європі з Євгеном Мефодійовичем взагалі був особливим. 

‒ Після Кучеревського Дніпро очолив Протасов. Що можете про нього сказати?

‒ Про Олега Валерійовича можу сказати лише позитивне: прекрасний спеціаліст і тренер, гарна людина. 

‒ Він користувався авторитетом, як жива легенда Дніпра, можливо, найкращий футболіст в історії цього клубу. Не було синдрому «я-я-я»?

‒ Звісно, ми розуміли, хто прийшов, і що це тренер з великої літери. Плюс до цього він же працював в Олімпіакосі та виграв там місцевий чемпіонат, грав у Лізі Чемпіонів. У той час не так просто було запросити до нас тренера з європейського чемпіонату. 

‒ Що незвичного, європейського, привніс Протасов?

‒ Все стало більш європейським. Починаючи з харчування, де він прибрав домашню кухню, почали більше в їдальні харчуватися, салати їсти. Тренувальний процес змінився, разом з ним приїхав тренерський штаб із Греції. Більше часу приділялося тактиці, перейшли в чотири захисники в лінію, хоча до цього грали з останнім захисником. Прибрав заїзди – стали заїжджати за день до матчу, а не за два, як до цього. Дозволяв випити пива та вина за день до гри, але щоб усе було в міру, щоб відпочити перед грою. Привіз з собою у команду європейський менталітет. 

‒ Відносини з Безсоновим у вас не пішли одразу?

‒ Не можу сказати, що саме відносини. У житті Безсонов ‒ нормальна людина, але як тренер… Деякі вправи, наприклад, для нас були дикими. Та й сам підхід до футболістів змінився після Протасова. Знову повернулися тренування старого зразка.

‒ Яка вправа вас найбільше вразила?

‒ Була одна. Поставили вертикальну палку та наказали стрибати у підкаті поруч з нею, а потім з іншою те саме. Без м'яча, без усього. Бразилець Алсідес сказав, що не буде це робити, а всі інші виконували. 

Для чого ця вправа? Не знаю. Більше її ніколи не робили. Може, одноразова «акція», сподобається нам або ні, нам не сподобалось.

‒ Алсідес – колишній захисник Шальке, Бенфіки, ПСВ, Челсі. Що з ним було не так?

‒ Це гравець високого рівня. Приїхав і відразу видно, що це футболіст. Його затягнуло веселе нефутбольне життя у місті, це впливало на його гру. По Дніпру всі знали про «вечірки Алсідеса». Ми до такого не звикли. До нього приїхали друзі з Бразилії, з якими він гуляв. Нас, українців, він туди точно не тягнув. Може, Ігоря Лоло брав з собою.

… Відразу після призначення Безсонова головним тренером почалися «дива». Його представили команді, ми пішли в конференц-зал, там збори. Перше, що робить Володимир Іванович – малює шлях футболіста крейдою на дошці: зіграв гру, потім – пиво, горілка, потім танцюєш на дискотеці і потім труна. 

Ми нічого не зрозуміли, для кого це було, посміялись. Подивились один на одного, і це після інтелігента Протасова, уявіть…».

Полную версию интервью можно прочесть здесь.