Якими були знищені садиби у нашій області

Століття тому Жовтневий переворот та Громадянська війна призвели до колосальних жертв, руйнувань, злиднів та страждань.

Смерть та розруху принесли ідеї більшовизму до нашої багатостраждальної України. Вихором революційного безумства в нашому краї було знищено сотні храмів, палаців, садиб. Всі чудово пам'ятають одне з гасел тих революціонерів: «Руйнуй і грабуй награбоване!» …

Про багато цінних об'єктів, знищених шаленими «революційними масами», Міський сайт уже розповідав.

А зараз у групі Рідна Новостепанівка (Цікавінки з історії Новомосковського краю) її адміністратор Ігор Лисенко нагадав про історію кількох чудових садиб, які були зруйновані невдовзі після Жовтневого перевороту.

Одна з них була перлиною архітектури і належала відомому громадському діячеві нашого краю та всієї імперії Михайлу Родзянку.

Нещодавно Міський сайт розповідав історію одного з перших у Катеринославській губернії автомобілів, який також належав Родзянку.

Про його садибу Ігор Лисенко пише:

«Дивом збережено унікальне фото палацу Родзянків в селі Попасне Новомосковського повіту (початок 1900-х років).

Цей архітектурний шедевр, красою якого був вражений відомий краєзнавець та дослідник запорізького козацтва Д.І.Яворницький, міг би бути в наш час справжньою окрасою краю та туристичним об'єктом.

Будівництво палацу розпочалось рівно двісті років назад в 1824 році, але з деяких трагічних обставин (передчасна смерть господаря в 1828 році, та пожежа в середині 1850-х років) остаточно завершилось лише в 1862 році.

В його стінах приймали багатьох високих гостей і відомих людей того часу.

На жаль, в 1918-20-х роках жителі села Попасного, розум яких захопили солодкі гасла більшовицької пропаганди, на радощах спалили палац, розікрали та знищили все господарство Родзянків.

Ейфорія безкарності та пролітарської вседозволеності змінилась для українців "похміллям", вже в 1921-22 роках розпочався перший радянський голод.

Відомо, що в грудні 1925 року від палацу ще залишались напівзруйновані стіни…».

У селі Панасівка не залишилось і сліду від шикарної садиби старовинної династії запорізьких козаків Ілляшенко:

«Ще одна туристична перлина Перещепинської громади.

Розкішний панський маєток в селі Панасівка Новомосковського повіту.

Цей палац належав одному з нащадків старовинного козацького роду Ілляшенків.

Останніми власниками маєтку були генерал-майор Степан Андрійович Ілляшенко, його дружина Міра Оскарівна Меттлеркампф та двоє їх синів.

Спогади Софії Русової про відвідини села Панасівка Новомосковського повіту в 1884 році:

«Мене дуже просили прийняти запрошення і поїхати в Афанасіївку хоч трохи відпочити. І ось я опинилась у пишному осередку великих землевласників Катеринославщини. Старий Ілляшенко (прим.: підполковник Ілляшенко Андрій Степанович 1819-1883) вже помер, у маєтку господарював його син, військовий ремонтер, людина без високої освіти, мало розвинений, хоч досить добрий.

Жонатий із красунею румункою і не жалів грошей на окрасу свого палацу. Чудовий будинок із фортепіано і грамофоном – на ті часи це була велика розкіш, і рідко в кого бувало.

Міра, його жінка, (прим.: Міра Оскарівна Меттлеркампф) була дуже добра піаністка, і її гра була для мене великою втіхою.

Радісно мені було бути зі своїми дітками, тут до мене ставились з великою ласкавістю.

В кінці саду протікала невеличка річка Багата, що там таки недалеко впадає в Оріль, і місце, де ці дві річки зливаються, надзвичайно гарне. Яка це була радість для дітей , коли дядько возив їх човном! Високі очерети ховали Багату від її власних берегів, зате там, де вона вливалась в Оріль, обидві річки широко розливалися зеленими лугами.

Коли виїхав Олександр Олександрович, я стала почуватися себе страшенно чужою серед цього панського оточення.

Це панське життя ставало мені поперек горла, наче перенесли мене в часи середньовіччя, в часи феодалізму: селян і на обрії не видно, село було осторонь від панської садиби. З хуторів приїздили лише економи та орендарі здавати звіт своєму феодалові. Їх, правда, садовили за панський стіл, бо добра Лизавета Олександрівна, до всіх однаково була привітна, але як поводилась із ними пишна пані Міра та її мати румунка!

Щонеділі ходили до церкви, що поставив пан небіжчик (прим.: річ про кам'яну Андріє-Марфинську церкву), обідав піп страшенно фарисейського вигляду (прим.: лицемірна набожність), приїздили військові, великі пани з сусідніх економій (прим.: часто там гостювали Родзянки з Попасного) і серед них я ,українка.

Тільки й радості в мене було – забрати дітей та йти на прогулянку в степ. Яка це краса оті катеринославські степи!

Була вже осінь, повітря прозоре, небо чисте, станеш на могилі (прим.: кургані) і куди не глянеш – навкруги степ розглядається, де чорний, де оксамитовий від ріллі, а де рудий від стерні. Високі будяки маячать одцвілими головками та вітер жене кудись сріблясте перекотиполе, де не де в ярочку біліє хатка, там хутір заховався біля криниці.

Життя б оддав, щоб знов на тому кургані постояти.

Але тепер уже степи ті заселені. Коли 10 років пізніше я приїздила в Афанасіївку, то вже скрізь були села, стриміли в блакить невисокі дзвіниці і десь далеко вже проходила катеринославська залізниця, чорні шини вже перетинали вільний степ, і димарі заводів затемняли ясний небосхил. Але в 1880-х роках степ ще був вільний, величний у своїй недосяжній красі».

А у Магдалинівці було зруйновано садибу родини засновників цього села, Магденка, про що Ігор Лисенко пише:

«Як відомо, багато років господарями Магдалинівки були представники роду Магденків. Першими її власниками в далекому 1778 році стали Андрій Васильович Магденко (1727-1795) та його дружина Прасковія Григорівна, в дівоцтві Заньковська.

Потім магдалинівський маєток і землі вони передали у володіння своєму сину Івану Андрійовичу Магденку (1777-1839).

Після нього новим власником села став їх онук Петро Іванович Магденко (1817-1884).

А вже правнук Іван Петрович Магденко, ймовірно, став останнім господарем розкішного магдалинівського маєтку.

Мені стало відомо, що весною 1905 року Іван Петрович виставив батьківщину на продаж.

Далі текст об`яви про продаж маєтку:

"Имение-дача.

Ектеринославская губерния Новомосковского уезда при селе Магдалиновке.

Чудный приют для отдыха особ, утомленных трудами долгой службы.

Земли 150 десятин или меньше (прим.: приблизно 160 гектар). Роскошный барский двор и дом о двадцати комнатах, с церковью во дворе, парком, садами, прудами и прочим.

Помимо земли есть солидные доходные статьи. Всего дохода получается до 4 000 рублей.

Все удобства жизни: базары, магазины, 4 раза в неделю почта и т.д.

Цена всего имения 70 тысяч рублей, наличными нужно только 20 тысяч рублей.

В случае продажи имения по частям, то усадьба и доходные статьи оцениваются в 25 тысяч рублей, а земля отдельно по зоо рублей за десятину.

Подробности письмом.

Адрес: г.Новомосковск, И.П.Магденко."

На фото маєток Магденків (з експозиції Магдалинівського краєзнавчого музею)».

Архівні фото – зі сторінки групи Рідна Новостепанівка (Цікавінки з історії Новомосковського краю).