Днепровский Музей Холокоста показал страшные экспонаты

Они иллюстрируют страшную дату: 85 лет назад, 9 ноября 1938 года началось массовое истребление евреев нацистами.

Всего за одну ночь с 9 на 10 ноября 1938 года были истреблены сотни немцев-евреев, а более 30 тысяч – отправлены в лагеря смерти. По всей Германии прокатились погромы еврейских магазинов и лавок. Эти события в прессе Германии назвали «Хрустальной ночью» и «Ночью разбитых витрин».

Но эти страшные события произошли не вдруг, не на ровном месте. К ним фашистская пропагандистская махина готовила немцев заблаговременно, объясняя необходимость репрессий к евреям.

В этой пропаганде использовались и необычные визуальные образы.

Такие уникальные экспонаты есть и в Музее «Память еврейского народа и Холокост в Украине».

Музей продемонстрировал эти экспонаты и поделился публикацией Егора Врадия о событиях 85-летней давности:

«Паління вбиває… не лише сигаретним димом

9 листопада 1938 р. ознаменувалося масовим насильством проти німецьких євреїв з боку нацистської влади Німеччини і тисяч німців-прихильників антисемітської політики гітлерівського уряду. Жертвами подій однієї ночі (з 9 на 10 листопада) стали кількасот осіб; понад 30 тисяч євреїв-чоловіків були ув’язнені в нацистських концтаборах смерті; були знищені, пошкоджені та пограбовані десятки тисяч об’єктів нерухомості, які належали єврейським громадам та окремим людям. Фактично події 9–10 листопада 1938 р., які в газетних заголовках були найменовані «Кришталевою ніччю» або «Ніччю розбитих вітрин», маркували остаточний перехід нацистів від політики дискримінації та сегрегації щодо євреїв до етапу застосування проти них незавуальованого насилля. Утім, актам насильства передувала тривала пропагандистська кампанія, спрямована на інтеграцію нацистської ідеології як у публічній сфері, так і на рівні індивідуальної свідомості пересічного німця.

У прагненні до тотальної домінації в інформаційному просторі лідери НСДАП (Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини) були достатньо вигадливими, коли йшлося про канали пропагандистського впливу на масову аудиторію. Окрім традиційних способів поширення інформації, як то радіо, друкована преса, традиційна візуальна реклама тощо, нацисти активно використовували для поширення власного впливу здавалось би звичайні речі, які були частиною повсякдення людини 1930-х.

Ще від середини 1870-х рр. виробники тютюнової продукції в США, прагнучи підвищити інтерес до власної продукції, вдаються до нового маркетингового ходу – вкладення до сигаретних пачок картонних карток із зображеннями уславненців – акторів та актрис, спортсменів (переважно бейсболістів). Згодом картки стають об’єктом колекціонування, адже друком виходять цілі серії, присвячені архітектурним пам’яткам, видам спорту та видатним спортсменам, зіркам театру і кіно. У ситуації, коли тютюнопаління не було суспільним табу, звичка затягуватися шкідливим димом була частиною буття людини, ба більше – масова культура активно популяризувала шкідливу звичку та сприяла перетворенню її на ознаку успішної людини.

Розуміючи, що мільйони людей починають свій ранок з пошуку пачки улюблених сигарет, нацисти вирішують використати їх як канал впливу на курця. Так, у 1933 р. з’являються перші серії картонних карток із зображеннями Адольфа Гітлера та інших лідерів нацистської партії, які вкладалися в сигаретні пачки. Сюжети картинок повинні були максимально доступно поширювати меседжі про «єдність» німецького народу, «нову еру Третього Райху», ідеальний варіант майбутнього під орудою нацистської партії та фюрера.

Згодом саме ці зображення стануть основою для спеціальних пропагандистських альбомів, які вирізнялися винятковою поліграфічною якістю та були присвячені різноманітним подіям, що, на думку нацистських пропагандистів, мали б бути основою для творення єдино правильного образу дійсності для німецького народу.

В експозиції Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» розміщені кілька подібних витворів тоталітарної пропаганди, зокрема альбом «Боротьба за Третій Райх», що вийшов друком у 1933 р. практично одразу після приходу НСДАП до влади в Німеччині.

Широкоформатне кольорове альбомне видання мало 92 сторінки та майже три сотні зображень (якщо бути точним – 282). Абсолютну більшість з них, а саме 277, становили зображення із сигаретних карток.

Аналізуючи візуальні пропагандистські образи варто відзначити, потужний акцент, який робився на постаті А. Гітлера як «фюрера партії та німецької нації». Так, майже третина всіх зображень (усього 82) присвячена саме йому в різні періоди та в різних іпостасях: військовослужбовця армії Німецької імперії, політичного активіста, в’язня тюрми в Ландзберзі, канцлера, «звичайної людини» та «найкращого друга німецької молоді». Остання, до речі, улюблений сюжет пропагандистських матеріалів не лише нацистської Німеччини, але й практично всіх авторитарних і тоталітарних режимів, які плекають культ лідера.

З-посеред інших впливових наці, то найбільшої честі зобразити їх були удостоєні: Йозеф Геббельс – райхсміністр народної освіти та пропаганди Німеччини (8 зображень, переважна кількість з яких індивідуальні); Герман Герінг – голова Райхстагу (німецького парламенту) (6 зображень); Ернст Рем – начальник штабу СА (штурмових загонів, т. зв. «коричневосорочечників») (6 зображень). До речі, для останнього подібна увага від авторів пропагандистського видання була своєрідною «лебединою піснею», адже вже наступного року Е. Рем разом з низкою інших лідерів штурмовиків був знищений за особистим наказом А. Гітлера. І наступні видання альбому виходили вже без згадок про «кулеметного короля».

За винятком А. Гітлера, саме цій трійці були присвячені окремі розділи альбому. Проте, якщо у випадку Е. Рема та Г. Герінга обсяг інформації про них становив заледве пів сторінки, то головному натхненнику нацистської пропаганди Й. Геббельсу було присвячено майже півтори! Цікаво, що окрім нього, «честь» спільної присутності разом із фюрером отримав й інший нацистський пропагандист – Юліус Штрайхер, головний редактор вульгарної пропагандистської газети “Die Stürmer” («Штурмовик») та новообраний (у 1933 р.) депутат Райхстагу.

Єдиною постаттю, яка формально не належала до кола НСДАП, представленою на сторінках пропагандистського видання, був генерал-фельдмаршал Пауль фон Гінденбург, райхспрезидент Німеччини. Останньому відводилась роль своєрідного, майже сакрального, посередника, який здійснив передачу імперського спадку від «втраченої імперії» в 1918 р. фюреру «імперії майбутнього» – т. зв. «Третього Райху».

Загалом же, ретельний аналіз семантики зображень, меседжів, закладених у них, а також пропагандистських текстів (у тому числі й віршованих) – поле для досліджень не лише нацистської пропаганди, але й явища тоталітарної пропаганди загалом. Розуміння її механізмів, «больових емоційних точок», до яких вона апелює, сутність та форми мови ненависті залишаються актуальними й нині. Адже й зараз тоталітарні режими, творчо застосовуючи сучасні технологічні здобутки, прагнуть зробити все, аби зберегти владу та поширити свій вплив у світі. Тож, як і в минулому, прологом для насильства в майбутньому стають образи та слова у теперішньому».

Иллюстрации - Музей «Память еврейского народа и Холокост в Украине»