|«« | «« | »» | »»| |
Необычной стала премьера фильма Екатерины Стрельченко «Шукачі загублених душ» в Днепровском Доме искусств.
Городской сайт подробно рассказывал о съемках этого фильма. Он посвящен самоотверженным специалистам Павлоградского поисково-спасательного кинологического отряда «Антарес». Кинологи вместе со своими преданными четырехлапыми помощниками ищут в зонах боев погибших и пропавших без вести украинцев…
Вчера показ фильма состоялся в Днепровском Доме искусств.
И одними из самых необычных и дорогих гостей на показе были кинологи со своими собаками!
Об этом сообщила режиссер фильма Екатерина Стрельченко:
«Вони приїхали на показ фільму "Шукачі загублених душ" у Дніпрі - волонтери Павлоградський пошуково - рятувальний кінологічний загін "Антарєс." та їхні неймовірні собаки.Зал аплодував стоячи всім і кожному з них окремо - за мужність, стійкість, наполегливість.
Були сльози. Бо тема болюча, бо в Україні тисячі зниклих безвісти.
Але була й радість, адже неможливо дивитися без посмішок на цих харизматичних чотирилапих пошуковців, на рахунку яких - сотні повернутих з небуття».
Впечатлениями поделилась и руководитель отряда «Антраес» Лариса Борисенко, посетившая премьеру:
«Вчора був дуже сильний день...Ми їхали до Дніпра командою з двох екіпажей мікроавтобусів на показ фільму "Шукачі загублених душ" режиссера Катерини Стрельченко.
Фільму про місію, яку виконує за покликом серця, наш волонтерський загін.
Фільму, в якому, особисто для мене, головним Героєм став Влад Ефременко - хлопчик 1997 року народження. Герой - який загинув за нас та нашу Україну.
Пошуковій групі гуманітарного проекту «На Щиті» Генерального штабу Збройних Сил України, до складу якої ми входили з нашими собаками, вдалося знайти та підняти Владислава саме в той страшний день, який поділив життя на "до" та "після" - 26 березня 2023 року. Влада, якого шукали рік, вдалося повернути з небуття, - а через годину, при роботі в наступній локації, наша група підірвалася на вибуховому пристрої...
Батьки Героя підтримували мене в жахливий період знаходження в лікарнях. Я не знаю, де вони знаходили сили це робити...!
А вчора, ми познайомилися особисто з Мамою Героя – Надією Єфременко.
Емоції та енергетика залу, люди, неймовірне тепле спілкування... Майже всі, хто був в залі, не були знайомі раніше, - але ж, для всіх, хто там був, війна - вона не на картинках та диванах.
Ми їхали додому вже вночі. Та розмовляли всю дорогу про враження та емоції. Кожного в цьому фільмі зачепило щось особливе - кожен казав, який самий важкий епізод вразив найсильніше...
В одному авто їхала молодь нашого загону.
Наш екіпаж був більш "віковим" - ми всі батьки...
А ще, ми казали про те, що ми повинні далі, попри все, робити свою справу. Попри все та попри всіх, хто намагається заважати. Не звертати на них уваги - бо такі, як багнюка на берцях. Само відвалиться.
Таких фільмів треба знімати більше. Може до отих "благополучних" щось колись дойде. Але ж, мабуть я забагато чекаю - то моє особисте, те, що ріже. Бо дуже різний день був вчора.
Ця війна, рано чи пізно, торкнеться кожного. Якщо, навіть, здається, що можна відсидітися десь у тихої схованці, вдягнувши вишиванку. Можна скільки завгодно ховати голову в пісок від реалій та наслідків великої війни...
Але...
Кожного. Торкнеться».
Фото Ларисы Борисенко, Владимира Ожуга, Виталия Баранника.
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |