Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
пт, 22 ноября 2024
00:57

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Історія Дніпра: Наше місто 100 років тому – 1923 рік

|«« «« »» »»|

Починаючи з 2017 року, Міський сайт розпочав новий цикл «Наше місто 100 років тому». Ми регулярно розповідали про події 100-річної давнини у нашому місті. На численні прохання читачів ми вирішили продовжити цей цикл.

Сьогодні наша спеціальна розповідь про те, як і чим жило наше місто у першій половині та влітку 1923 року.

Які історичні події відбулися в житті міста 100 років тому? Які об’єкти потрапляли на шпальти новин? Як проходило відновлення промисловості? Які нововведення в житті міста хвилювали містян тоді?

На ці питання спробує відповісти автор цього циклу статей, давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Катеринослав доби НЕПУ: між старим та новим порядками

«Революція 1917-1920 років завершилася, - розповідає Максим Кавун. - Перші післяреволюційні роки – від 1919 до середини 1920-х років – стали часом, коли в місто поверталося населення, відроджувалося господарство, але й зміцнювалася на місцях нова, більшовицька влада. «Військовий комунізм», коли скасували гроші та панувала продрозкладка, змінився на НЕП. «Нова економічна політика» була своєрідним перепочинком, перехідним етапом до нібито «побудови соціалістичного суспільства».

У цей час тимчасово знову почали діяти деякі ринкові механізми. Визнали дрібну приватну власність, в обіг увійшла стабільна валюта – конвертований червонець, який було повністю введено в обіг 1924 року. Здавалося, революційний маховик нарешті зменшив оберти.

Міське життя потроху оживало. Населення міста скоротилося з 268 тисяч у 1917 році до 189 тисяч у 1920 році. Проте до 1923 року вже помітна була тенденція до демографічного зростання. Площа міста складала 5462,5 гектарів (54,62 кв. км). Цікаво, що площа зелених насаджень при цьому складала 27,3 гектарів, що було лише 5% дореволюційної площі зелених насаджень (546,2 га). Більшість рослин мешканці міста вирубали під час революційної кризи.

Поки що місто на Дніпрі носило своє старе, дореволюційне ім'я Катеринослав, але революція у соціально-економічній та політичній сферах вже підготувала кардинальні зміни й у символічній системі міста.

Поступово в 1923 році давав про себе знати ідеологічний прес. Одержавлення суспільного та політичного життя проявилося у вигляді «партійних конференцій» та «з’їздів». Зокрема, 18 лютого 1923 року в місті відбулася «перша загальноміська конференція робітничих, партійних та комсомольських кореспондентів газети «Звезда», в якій взяло участь до 220 осіб. Головним рішенням конференції було те, що на ній… Володимир Ленін був обраний «почесним кореспондентом газети «Звезда».

Конференція направила телеграму наступного змісту:

«Москва. Кремль. Ленину.

Первая общегородская конференция рабочих, партийных, профессиональных и комсомольских корреспондентов газеты «Звезда», избранная екатеринославским пролетариатом, постановила избрать Вас почетным рабочим корреспондентом.

Конференция глубоко убеждена, что рабочий класс сумеет подготовить новых рабочих журналистов, которые, подобно Вам, будут высоко нести знамя мирового коммунизма»

Президиум конференции».

Така практика поширювалася по всій країні.

15 березня 1923 року в місті відкрилася «ХІ губернська партійна конференція», роботою якої керував відомий воєначальник та політичний діяч М.В. Фрунзе. 16-19 травня 1923 року у місті пройшов «7 губернський з'їзд комсомолу України». Того ж літа стали створюватися групи молодших школярів, які згодом називалися «жовтенята» та проіснували майже 70 років.

Відродження найбільших підприємств

У 1922-1923 роках поступово відновили роботу найбільші підприємства міста, зруйновані під час революційних подій 1917-1920 років. Зокрема, у 1923 році було відновлено повний металургійний цикл по виробництву чавуну, сталі, прокату.

На відновлені заводи почали повертатися робітники, здебільшого молодь. З 1 жовтня 1922 року по 1 жовтня 1923 року кількість робітників Брянського заводу зросла з 2,9 тисяч до 7,8 тисяч чоловік (в 2,5 рази), на заводі імені Леніна (колишній «Шодуар А») – з 1,4 тисяч до 3,2 тисяч, на заводі імені Карла Лібкнехта (колишній «Гантке») – з 1,1 тисяч до 1,9 тисяч чоловік. Відновив свою роботу також завод імені Комінтерна.

Ще 3 грудня 1922 року газета «Звезда» повідомляла, що робітники заводу імені Петровського надіслали до уряду телеграму: «Сегодня пустили вторую домну, общая выплавка чугуна на бывшем Брянском заводе достигла 900 тысяч пудов в месяц».

12 липня 1923 року на заводі Петровського було пущено доменну піч № 3. Вона була відновлена ще в травні 1922 р., проте не діяла через відсутність коксу.

Серед цих новин важкої промисловості звертає на себе увагу незвична звістка. 1923 року підприємства міста отримали перше (після революції) експортне замовлення. Нижньодніпровські майстерні (надалі відомий завод «Світлофор») виготовили… партію запальничок для Турецької республіки.

Нарешті дали світло!

1923 рік відзначився ще однією радісною подією – було завершено ремонтні роботи на міській електростанції на Петроградській вулиці (нині вулиця Князя Ярослава Мудрого). Після тривалої перерви в багатьох будинках містян нарешті загорілись електричні лампочки.

Міська електростанція була збудована в Катеринославі французькими інвесторами за договором з Міською Управою. У 1920-і роки ця електростанція отримала нову назву – «Зоря комунізму».

Губернії поділили на округи: новий адміністративно-територіальний поділ

Реформа адміністративно-територіального устрою, яка назрівала з 1920 року, врешті-решт почала впроваджуватися саме 1923 року. Губернію спочатку «роздули», а потім поділили на округи. Ще в жовтні 1922 року до Катеринославської губернії приєднали Запорізьку губернію у складі 6 повітів.

7 березня 1923 року проведено новий адміністративно-територіальний поділ. Територія тодішньої України була поділена на 56 округів та 706 районів. Офіційна мотивація – «з метою здешевлення Радапарату і наближення до маси селянського населення».

На території Катеринославської губернії було створено 7 округів – Катеринославський, Олександрівський, Бердянський, Запорізький, Криворізький, Мелітопольський, Павлоградський. 7 округів поділялися на 33 райони. Площа Катеринославської губернії склала 68,9 тисяч кв. кілометрів, а населення – 3 млн. 414 185 осіб, у тому числі 13,4% міського населення.

Губернська система швидко перетворювалася на анахронізм, але дожила до червня 1925 року, коли губернії були остаточно ліквідовані, а залишилися тільки округи з поділом на райони.

«Перейменування вулиць Катеринослава»: перша топонімічна революція 1922-1923 років

Якраз у топонімії міста яскраво виявилася «революційна послідовність» нової, радянської влади. У революційні роки практично нікому не було справи до перейменувань вулиць та провулків. Після відносної стабілізації ця частина міського життя стала об'єктом більшої уваги держави. Нова влада розлучилася зі старими назвами вулиць, площ і районів так само швидко, як і з усіма «колишніми» класами, які були репресовані або (мізерна частина) встигли виїхати за кордон.

З восени 1922 року до літа 1923 року місто на Дніпрі пережило першу топонімічну революцію, коли була замінено топоніми головних магістралей міста. Спочатку, в листопаді 1922 року було перейменовано вулиці: Поліцейська – Шевченківська, Надєждінська – Чичерінська (нині вул. Надії Алексеєнко), Первозванівська – Короленківська, Стародворянська – Плеханівська (нині Князя Володимира Великого), Нововодворянська – Дзержинська (нині Вернадського), Романовська – Свердловська (нині Антоновича).

Нарешті, 8 серпня 1923 року газета «Звезда» (орган Катеринославського губвиконкому та губкому партії) помістила узагальнюючу статтю «Переименование улиц Екатеринослава». Це довгий список колишніх назв вулиць та нових, щойно затверджених радянською владою.

У 1922-1923 роках замінили відразу кілька десятків назв вулиць (загалом більше 60-ти) у всіх частинах міста. Усього в місті тоді налічувалося близько 250 топонімів, тобто замінено було одразу четверту частину!

Список перейменувань 1923 року дуже цікавий – у ньому проявилися тенденції, які довгі десятиліття ХХ століття визначили розвиток міської топонімії.

Катерининський проспект – центральна магістраль старого Катеринослава, отримав ім'я німецького філософа та теоретика наукового комунізму – Карла Маркса (нині проспект Дмитра Яворницького).

Частину міських топонімів замінили за прямою семантичною аналогією на радянські: Гетьманська – Червоноармійська (пізніше забудована), Офіцерська – Міліцейська (надалі Медична, нині Георгія Дзяка), Управська – Виконкомська (швидко трансформувалася у Виконкомівську). Козача вулиця стала вулицею Комсомольською.

Не забули й робітничі райони. У тому ж 1923 році повернули назви всім дев'яти Чечелівкам (за назвою робітничої слободи), які перед тим у 1913 році були замінені. А в колишній робітничій Фабричній слобідці вулиці назвали просто – 1-а, 2-а, 3-та Фабрики.

Проголосивши курс на боротьбу з релігією, як «відживаючим пережитком старого суспільства», нова влада передусім прагнула розлучитися з назвами, які мали релігійний підтекст. Список 1923 року прибрав з мапи міста практично всі назви, пов'язані з релігійними об'єктами – церквами, іконами, хресними тощо.

Соборна площа, нагірний центр міста і провулок, що відходить вниз, стали Жовтневими. Площа у 1920-і роки називалася офіційно «майдан Жовтневої революції», а надалі Жовтневою (нині повернута історична назва). Жовтневий провулок змінив назву лише восени 2005 року – тепер це вулиця Дмитра Яворницького. Архієрейська вулиця та провулок, які вели до резиденції єпископа – стали Радянськими (нині вул. Дмитра Донцова та пров. Феодосія Макаревського).

Внизу вулиці Робочої стоїть Благовіщенська (у народі Олександро-Невська) церква. Не пощастило назвам вулиць, пов'язаних із нею. У 1923 р. Олександро-Невську площу (нині забудована) та провулок, що відходить від неї у бік Озерки, назвали не дуже скромно – Калінінськими. Михайло Іванович Калінін, «всеросійський староста», пережив багатьох інших сталінських соратників і помер у 1946 р. Трохи пізніше Калінінським назвали і Олександро-Невський узвіз, що проходить поряд.

Дві великі магістралі центру – вулиці Казанську та Первозванівську – більшовики також перейменували. Перша називалася так через Казанську ікону Божої Матері, що знаходилася в приділі Троїцького собору, а друга - за приділом Андрія Первозванного того ж храму. Казанська вулиця стала вулицею імені Карла Лібкнехта – німецького революціонера 1918 р., убитого політичними противниками (нині вулиця Михайла Грушевського). Первозванівська змінила ім'я на «Короленківську», на честь письменника В. Короленка.

Найменше пощастило стародавній Успенській площі в прибережній частині міста. Її перейменували на честь особистості досить малозначної та випадкової, але тоді надзвичайно «модної». Вона стала площею Дем'яна Бідного, на ім'я пролетарського поета Юхима Придворова, який узяв собі цей псевдонім. Наразі площі повернута історична назва.

У 1923 р. Троїцьку площу та вулицю, що йде від неї вгору, перейменували на «Червоні». Раніше Троїцькою площею називали місцевість, де вулиця Троїцька виходила на Катерининський проспект. Тут усе було заповнено торговими рядами, лавками, лабазами. Площа дожила до війни; під час відновлення міста було вирішено це місце перепланувати, будівлі прибрати та створити принципово новий ансамбль площі Леніна (ніні Героїв Майдану). А назву «Червона площа» зберегли за вулицею, що проходить біля Троїцької церкви, по верхній кромці старої площі.

Вулиці імені живих вождів та померлих діячів культури

Впроваджувалась повним ходом хибна практика присвоєння назв вулиць на честь живих людей. З 1923 року більшість центральних магістралей називали на честь вождів революції. На честь В.І. Леніна об'єднали одразу дві вулиці – Воскресенську та Клубну, вище та нижче Проспекту, і назвали «Ленінською» вулицею (нині Воскресенська). Вулицю Вознесенську в нагірній частині тоді назвали Бухаринською, а Яковлевський сквер – сквером Раковського (нині не існує, територія оперного театру).

Дуже «пощастило» товаришам Дзержинському, Троцькому та Ворошилову. На їхню честь стали іменуватися найкращі вулиці «елітної» частин Соборної гори. Вулиця Новодворянська отримала ім'я «Дзержинська» (нині Вернадського). Двірцеві площа та вулиця – імені Троцького (нині площа Шевченка та вулиця Муслима Магомаєва); а на честь Ворошилова назвали колишню Потьомкінську вулицю (нині Сергія Єфремова).

Того ж 1923 року Брянську колонію (селище біля Брянського заводу) назвали ім'ям «товариша» Петровського. Сам завод – первісток металургійного будівництва в Катеринославі, де колись працював Петровський, почали називати «Петровкою». Через три роки на честь Петровського назвуть і саме місто на Дніпрі. Отже, з 1923 року іще Катеринослав став жити з новою радянською топонімією, а трохи згодом змінив ім'я.

І лише невелику частину вулиць більшовики назвали іменами діячів культури – але уже померлих та лише тих, що підходили під звання «революційних». Поліцейська вулиця – Шевченківська, Йорданська – Коцюбинська, Столипінська – Чернишевська (з минулого року – Архітектора Олега Петрова), Стародворянська – Плеханівська (Князя Володимира Великого), Первозванівська – Короленківська.

Більша частина назв вулиць, присвоєних під час першої топонімічної революції 1923 року, проіснували все ХХ століття та були замінені під час декомунізації 2015-2016 років. Деякі назви лишились до сих пір, здебільшого пов’язані з відомими діячами культури.

Відродження музейного життя

У 1923 році, з усіма «перекосами» та «хитаннями» радянської влади, поступово відроджувались після революційної розрухи така культурна галузь, як музейне життя. Хоча влада взяла курс на перетворення музеїв на потужний інструмент ідеології та пропаганди (що проявиться на повну силу в 1930-і роки), на початку 1920-х років це ще не було так очевидно.

У 1923 році було відкрито для широкого відвідування Художній музей, фонди якого поповнилися творами живопису, скульптури та графіки з колекцій націоналізованих приватних збірок. Рішення про створення в Катеринославі на базі картинної галереї (заснована 1914 року) художнього музею було ухвалене ще 4 серпня 1922 року. Цікаво, що музей розміщувався тоді в знаменитому «Українському будинку» Хрінникова (нині гранд-отель «Україна).

Влітку 1923 року влада губернії поставила питання про фінансування та поліпшення становища головного музею – тоді Музею імені О.М. Поля (нині ДНІМ імені Д.І. Яворницького). 22 червня 1923 року на засіданні пленуму Катеринославської губекономнаради було затверджено кошторис на внутрішнє обладнання музею в сумі 13.547 карбованців та ремонт будівлі в сумі 300 карбованців золотом. Поставлено також питання про розширення музейних приміщень та пошук додаткового будинку серед уцілілих споруд міста.

Влітку 1923 року було підготовлено попередні підрахунки розвитку всього музейного комплексу. Згідно з ними, Катеринослав міг би отримати одразу 3 музеї: в історичному приміщенні (так звана «стара будівля»)– археологічний та історичний музей, у Потьомкінському палаці – природно-геологічний музей, а в додатковому приміщенні – етнографічно-соціальний музей. На жаль, ці чудові плани 1923 року не здійснилися, і вже тільки згодом, у післявоєнний час музейний комплекс буде створено зовсім іншим шляхом.

Школи робітників, бібліотеки, та «лікнеп»

Велика увага в післяреволюційні роки надавалася налагодженню системи технічної освіти серед робітників. Зокрема, 26 січня 1923 року в «Рабочей газете» була вміщена замітка:

«Если будущий историк захочет привести пример, как в годы гражданской войны – годы величайшего напряжения и тягчайших лишений – создавалось доселе невиданное учреждение, пусть он отправляется на Екатеринославский Брянский завод. Там он увидит единственный на Украине великолепно оборудованный учебный цех, где 300 подростков от 14 до 18 лет готовятся стать квалифицированными мастерами…».

Цей цех було створено в 1920 році, надалі СПТУ-15.

Активно розвивалася бібліотечна галузь. У 1923 році в місті на Дніпрі нараховувалося 28 бібліотек, з них самостійних – 6, та при клубах – 22. Як підсумовувала газета «Звезда», «чувствуется нужда в новых книгах».

Активно впроваджувалася також політика по «ліквідації неписьменності». 28 лютого 1923 року газета «Звезда» вмістила цікаву замітку «Победа брянцев и трубников на образовательном фронте». У ній повідомлялося:

«На заводах имени Ленина и Петровского состоялся на днях 1-й торжественный выпуск 21 курсанта школы ликбеза. Товарищи, вступая в школу, не умели ни читать, ни писать и за полтора месяца ликвидировали свою неграмотность.

Цифра 21 – небольшая, но в эту цифру входят рабочие и работницы, которые несмотря на тяжелые материальные условия жизни, добросовестно и стойко отнеслись к своему гражданскому долгу – ликвидации безграмотности, а с ней и невежества.

Победа на образовательном фронте – это та же победа на трудовом фронте по восстановлению промышленности».

***

Сто років тому місто на Дніпрі прийшло в себе після революційних подій. Це був дуже напружений історичний період. Відновлення промисловості та налагодження господарства під вивіскою «НЕПу» - Нової економічної політики. Становлення тоталітарного режиму та поступове посилення ідеологічного пресу. Революційне перейменування вулиць та поряд із цим, політика по розвитку культурної галузі. Історія нашого міста сторічної давнини – великий повчальний матеріал для спокійного аналізу», - завершує Максим Кавун.

Gorod.dp.ua на Facebook.

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
69
сиріт з Дніпропетровщини отримали кошти на придбання власного житла у 2022 р.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте