Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
сб, 23 ноября 2024
16:01

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Таємниці Дніпра: Перша українська книга в нашому місті

|«« «« »» »»|

23 квітня відзначається Міжнародний день книги. Наше місто має багаті традиції книговидання та книгочитання. Міський сайт колись розповідав про історію виникнення книжкових магазинів у нашому місті.

А зараз Міський сайт вирішив згадати про одну дуже важливу «книжкову» подію та присвятити їй окремий нарис.

140 років тому в нашому місті сталася незвичайна культурна подія. У 1883 році побачила світ перша видана українською мовою книга. Тоді ця звістка проминула не дуже помітно, спричинивши вплив тільки у колах інтелігенції. Проте початок традиції було покладено.

Яка книга була вперше видана українською мовою в нашому місті? Чому у цієї книги фактично декілька авторів? Завдяки кому це видання побачило світ? Якою була доля цієї книги, і де вона збереглася сьогодні?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Перша українська книга – фольклорна казка з повчальним змістом

«Катеринослав 1883 року… Губернське місто на берегах Дніпра. Потроху оживає промисловість, збільшується населення, - розповідає Максим Кавун. - Рівно рік залишився до урочистого відкриття залізниці, вокзалу та гігантського мосту. Місто напередодні «індустріального буму».

Інтелігенція в Катеринославі – доволі малочисельна. Вчителі гімназій, духовенство, начитані дворяни… Книговидання мало розвинене, існують кілька типографій, але вони друкують більшою мірою офіційні відомості та урядові видання.

І ось у 1883 році сталася подія, якій тоді навряд чи надали великої уваги. Друком вийшла маленька книга-«метелик» для народу. Це скоріше брошура з хитромудрою назвою – «Жар-птиця, або З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи».

Видання було підписане «А. Торішній» і видане окремою брошурою в Катеринославі в 1883 р. Це невелике видання стало першою книгою українською мовою на Придніпров’ї. Хто ж автор цієї брошури, та завдяки кому вона побачила світ?

Сама книжка давно стала безцінним раритетом. Один екземпляр зберігається в фондах Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького. Історію появи книжки дослідила науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького Наталія Євгенівна Василенко. Вона ж сприяла перевиданню цієї книжечки в 2009 році, підготувала текст та науковий коментар.

Чому українське книговидання розпочалося в нашому місті саме з народної казки? В другій половині ХІХ ст. офіційною мовою друкування була російська. В середовищі дворян та вищих кіл домінували взагалі французька та німецька мови. Становище української мови особливо погіршилося після Емського указу 1876 р. Публікувати твори українською мовою можна було лише в російській транскрипції (як і видана, зокрема, «Жар-птиця»). Способом обійти урядові заборони було, передусім, видання етнографічних творів – легенд, казок, повір’їв мовою оригіналу.

Адріан Кащенко – творець козацьких бестселерів починав з народних казок

Під псевдонімом «А. Торішній» ховався тоді 25-річний молодик Адріан Феофанович Кащенко. Згодом це відомий український письменник першої чверті XX століття, майстер історичної прози, популяризатор історії козацтва та історії України, книговидавець.

Народився він 19 вересня (1 жовтня) 1858 року на хуторі Веселий біля села Московки Лукашівської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині Вільнянський район Запорізької області). Тут же пройшло його дитинство. Походив з багатодітної (9 дітей) української сім'ї козацького походження. Батько, Феофан Гаврилович, був дрібним поміщиком, власником хутора Веселого.

Родина виховала талановитих дітей. Брат Адріана, Микола (1855-1935), з яким у нього склалися найбільш дружні відносини, згодом став видатним ученим-зоологом, доктором медицини, академіком, одним із засновників Всеукраїнської академії наук (ВУАН). Микола Кащенко згадував:

«У нашому батьківському домі не заведено було розмовляти рідною мовою, хоча, звісно, ми її прекрасно розуміли, бо постійно спілкувалися з сільським населенням узагалі і місцевими хлопчиками особливо».

У 1867 р. Адріан розпочав навчання в Катеринославській гімназії. Однак на третьому курсі залишив її та перевівся в юнкерське училище. Закінчивши його і отримавши офіцерське звання, він залишився на службі в Катеринославі. Через деякий час Кащенко вийшов у запас і згодом почав працювати молодшим контролером у відділі контролю Катеринославської (нині Придніпровської) залізниці. Надалі Кащенко змінив кілька місць служби на залізницях Російської імперії – Москва, Перм (старший контролер), Санкт-Петербург (помічник головного контролера), Туапсе (головний контролер). Нарешті, остаточно повернувся до Катеринослава, де працював з 1914 р. головним контролером залізниці.

Паралельно з основною діяльністю, А.Ф. Кащенко рано проявив себе як український письменник-белетрист історичного жанру, який оспівував, передусім, козацьку епоху XVII-XVIII ст. Одна з основних рис його творчості – прагнення літературним шляхом популяризувати факти історії Війська Запорозького Низового, для нагальних завдань національного культурного і політичного відродження. Головний об'єкт його історичних творів – Запорізька Січ і Великий Луг, як епіцентри вічного прагнення народу до свободи.

Твори А.Ф. Кащенка написані в своєрідному романтизованому стилі й користувалися великою популярністю в середовищі українського населення початку XX ст. Основні твори А.Ф. Кащенка: «Оповідання про славне військо Запорозьке низове», «Зруйноване гніздо», «Над Кодацьким порогом (Про гетьмана Івана Сулиму)», «Великий Луг Запорозький», «Кость Гордієнко-Головко – останній лицар Запорожжя», «Під Корсунем», «З Дніпра на Дунай» та інші.

Революційні події 1917 р. активно залучили А.Ф. Кащенка в літературну та культурно-просвітницьку діяльність. Це був період його творчого розквіту. У 1917 р. він заснував власне видавництво «Українське видавництво А. Кащенка в Катеринославі», де видавав і перевидавав свої роботи. У 1917-1919 рр. видавництво опублікувало близько 40 видань творів свого фундатора.

Але важливо, що перші літературні спроби А.Ф. Кащенка відносяться якраз до фольклористики й датуються 1880-ми роками. У 1883 році вийшла друком казка «Жар-птиця». Успіх був настільки великий, що наступного, 1884 року вийшло друге видання, у друкарні М.Я. Павловського. У 1887 році А.Ф. Кащенко опублікував у газеті «Екатеринославский юбилейный листок» «Предание о могилах «Близнецы» - народну легенду про кургани на південь від Катеринослава.

Казку «Жар-птиця» знайшов та записав Іван Манжура

Але не все так просто з публікацією літературної версії казки «Жар-птиця». Насправді цю оповідь під дуже схожою назвою – «З паном не дружи, жінці правди не кажи, а сироти у прийми не бери», записав у селі Мануйлівка український поет та етнограф Іван Манжура. Вірогідно, її й узяв за основу літературного тексту Адріан Кащенко.

Іван Іванович Манжура (1851-1893) – видатний поет, фольклорист і етнограф. Яскравий приклад інтелігента народницького типу другої половини XIX століття, який прожив активне, але недовге і нещасне життя. Міський сайт докладно вже розповідав про нього.

Народився він 20 жовтня (1 листопада) 1851 року в Харкові в родині дрібного чиновника із зубожілих дворян. Після смерті матері, коли хлопчикові виповнилося 5 років, почав блукати зі своїм батьком по місцевостям Харківської та Катеринославської губерній. Покровителем і заступником юнака стала його тітка – дружина видатного філолога, професора О.О. Потебні. Манжура був узятий на навчання в Харківській гімназії «за казенний рахунок», проте з 6-го класу був виключений за «непокорность». У 1870-1872 рр. навчався в Харківському ветеринарному інституті як «вольнослушатель», звідки також був відрахований за приналежність «к особому политическому кружку» без права вступу до будь-якого вищого навчального закладу імперії. Після цього Манжура поневірявся по селах і містах Харківської та Катеринославської губерній, ведучи напівжебрацький спосіб життя.

Займаючи різні дрібні посади і дуже часто міняючи місця роботи, Манжура надавав перевагу бродяжницькому способу життя. Він постійно подорожував по селах і містечках, де уважно вивчав побут і звичаї місцевого населення, записував зразки розмовної мови, пісні, казки, перекази і легенди. Налагодивши зв'язок з Південно-Західним відділом Російського географічного товариства у Києві, Манжура відсилав туди свої численні записи.

Якраз одним із численних «трофеїв» етнографа стала оповідь, яка згодом стала казкою «Жар-птиця».

У 1876 р. Манжура добровільно взяв участь у визвольній боротьбі сербів проти турецьких поневолювачів. Був поранений. Повернувшись на батьківщину, у 1884 р. обрав місцем проживання Катеринослав. Проживав в основному в Мануйлівці – слободі на лівому березі Дніпра, навпроти Катеринослава.

У нашому місті Манжура розгорнув літературну і фольклористичну діяльність. Він співпрацював у газетах «Екатеринославский листок» і «Степь». У 1885-1886 рр. Манжура написав свою казку-поему «Трьомсин-богатир», де описується героїзм і безстрашність запорозьких козаків.

У 1889 р. за сприяння О.О. Потебні був виданий основний збірник віршів І.І. Манжури «Степові думи та співи». Літературний псевдонім поета – Іван Калічка.

Манжура зібрав багато цінних етнографічних і фольклорних матеріалів. У 1890 р. Харківське історико-філологічне товариство видало збірник «Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губерниях И.И. Манжурою», у 1894 р. - «Малороссийские сказки, предания, пословицы, поверья, записанные в Екатеринославской губернии». Незважаючи на спосіб життя і досить неоднозначну репутацію, в 1887 р. Манжура був обраний дійсним членом Харківського історико-філологічного товариства.

Меценат видання: краєзнавець та підприємець Олександр Єгоров

Але хто саме сприяв виданню першої української книги в Катеринославі? І з якої причини ця казка побачила світ окремим виданням? Меценатом видання виступив Олександр Іванович Єгоров (1850-1903) – катеринославський громадський діяч, юрист, журналіст, письменник і видавець.

Народився він 5 вересня 1850 р. Його батько, Іван Гаврилович Єгоров, походив із пермських кантоністів, перебував на військовій службі, звідки був залучений до телеграфного управління. З вересня 1857 року очолював Катеринославську телеграфну станцію. В родині було семеро дітей.

У 1867 р. Олександр закінчив Катеринославську чоловічу класичну гімназію. Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Харківського університету, який закінчив у 1871 р. 25 вересня 1871 р. був призначений «кандидатом» на судових посадах Катеринославського окружного суду. Надалі працював помічником секретаря 2-го цивільного відділення Катеринославського окружного суду, потім старшим нотаріусом, з 1897 р. – присяжним повіреним, пізніше – адвокатом. Мав дружину, дочку губернського секретаря Софію Василівну Бабенко (Єгорову) і п'ятеро дітей: Ніну, В'ячеслава, Катерину, Валерія, Тетяну.

В останній чверті XIX століття О.І. Єгоров активно друкувався в катеринославській пресі: «Екатеринославские губернские ведомости» «Екатеринославский листок» («Днепр»), «Екатеринославский юбилейный листок».

Казка «Жар-птиця» стала одним із перших досвідів Олександра Єгорова в краєзнавчому книговиданні. Надалі ця тема активно продовжилася! У 1885-1886 роках Єгоров був редактором-видавцем тижневика «Степь», одного з перших літературно-громадських періодичних видань Катеринослава.

Олександр Єгоров зібрав багатий матеріал з історії краю та заснування Катеринослава і опублікував на цю тему ряд брошур: «Екатеринославское блукание (1777–1791)» (1887), «Екатеринослав: старое и новое» (1889), «Где происходила битва на Желтых Водах» (1887). Особливо відома брошура «Екатеринославское блукание», де описується виникнення міста Катеринослава і його «блукання» з лівого берега Дніпра на правий.

О.І. Єгоров захоплювався збиранням зразків усної народної творчості, лексичного матеріалу. Багато допомагав діячам культури Катеринослава, в тому числі шляхом сприяння виданню їхніх творів.

Після публікації «Жар-птиці» (1883) Олександр Єгоров видав літературні твори І.І. Манжури – оповіді «Як чорт шматочок хліба одслужував» (1885) та «Лиха година» (1886). Вони були надруковані брошурами під псевдонімом «Иван Каличка» в типографії «Печатня С. П. Яковлева». Брошури Манжури реалізовувалися через цей же книжковий магазин Єгорова, також тут продавався збірник його віршів «Степові думи та співи», виданий у Харкові.

Також Єгоров видавав невеликі книжечки – «метелики» для народного читання А.Ф. Кащенка. А далі… Єгоров видав власну книжку казок «Пуф. Дядя. На праздник. Малорусские сказочки маленьким детям».

О.І. Єгоров заснував книготоргівлю з загальнодоступною бібліотекою і читальною залою, де проводили зустрічі найяскравіші представники творчої інтелігенції. Книжковий магазин Єгорова (нині просп. Дмитра Яворницького, 40), заснований у 1869 р. Ф. Голубовським, був другим у Катеринославі, після книгарні Ульмана. На початку 1880-х рр. перейшов у власність Єгорова, формально ним володіла його дружина. Магазин Єгорових став одним з культурних центрів Катеринослава: частими відвідувачами тут були поет, етнограф і фольклорист І.І. Манжура, юрист і краєзнавець Г.А. Залюбовський, журналіст М.В. Биков та інші.

Троє соратників спочивають на одному кладовищі

Усі троє причетних до початків українського книговидання в Катеринославі – Адріан Кащенко, Іван Манжура та Олександр Єгоров – поховані на Севастопольському кладовищі в Катеринославі.

Іван Манжура раптово помер 3 (15) травня 1893 р. Він був доставлений в Губернську земську лікарню (нині обласна лікарня імені І.І. Мечникова), де незабаром помер. Поет був похований в одній із загальних могил на території Севастопольського кладовища.

Пошуки могили Манжури місцева інтелігенція почала лише через два тижні після його смерті; пошуки ці результатів не дали. 23 січня 1970 року в Севастопольському парку був відкритий пам'ятник І.І. Манжурі. Його автори – скульптор Е. Курильов, архітектор Н. Присяжний. Пам'ятник являє собою кенотаф, тобто умовне поховання.

Олександр Єгоров помер 21 червня (4 липня) 1903 р. Похований був 22 червня 1903 року на Севастопольському кладовищі з великим натовпом людей. Дочка, Т.О. Суркова-Єгорова, залишила спогади про деталі похорону батька:

«Когда в 1903 г. хоронили отца, меня удивила большая толпа незнакомых мне людей, очень бедно одетых, и я спросила маму, – кто это? Мама ответила, что это все его клиенты, благодарные отцу за справедливое и бескорыстное отношение к ним».

Адріан Кащенко помер 29 березня 1921 р. і був похований також при величезному скупченні народу на Севастопольському кладовищі. За спогадами очевидців, у похоронах Кащенка брала участь значна частина української громади Катеринослава: інтелігенція, гімназисти та ін.

Поєднані за життя спільною справою й любов’ю до України, ці люди й свій спочинок знайшли в одному місці. У радянський час могили були знищені, а кладовище перетворене на меморіальний парк. Можливо, після обіцяної реконструкції парку, слід належним чином увічнити цих видатних історичних постатей міста на Дніпрі.

***

Для бажаючих прочитати казку «Жар-птиця» ми додали текст з видання 1883 року (з сайту Дніпровської обласної універсальної наукової бібліотеки). З маленької книжечки, виданої 140 років тому, народної казки, розпочалася багата історія українського книговидання в нашому місті. Невелика брошура, як своєрідне джерельце, дала початок великої повноводної книжкової «ріки», яка, хотілося б, щоб не припинялася ніколи», - завершує Максим Кавун.

Gorod.dp.ua на Facebook.

Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
69
сиріт з Дніпропетровщини отримали кошти на придбання власного житла у 2022 р.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте