В нашем городе создали культурный мост между Мариуполем и Днепром

В Днепровской библиотеке украинской диаспоры прошла очередная интереснейшая лекция краеведа, историка, журналиста, писателя Николая Чабана.

Она была посвящена глубоким историческим и культурным связям между нашим городом и прекрасным Мариуполем, превращенным рашистами в город-призрак.

Николай Чабан был в этом городе в период его расцвета. Его лекция содержала множество интереснейших и редких фактов о культурных и исторических связях наших городов. Основой лекции стала монография Николая Чабана «Діячі Катеринославської Просвіти».

А также – воспоминания о Мариуполе бывшего жителя Екатеринослава Николая Стасюка, которые были им опубликованы в «Мариупольской газете» и спустя время увидели свет в виде книги «На межі божевілля».

На этой лекции побывала неутомимая исследовательница культурной жизни Днепра Ирина Семенчук. И вот какими впечатлениями она поделилась:

«Лекція Миколи Чабана " Маріуполь - Дніпро: культурні містки" запам'ятається на все життя.

Хочеться прокричати, щоб почули усі, хто бажає нас знищити:" Звісно, нас можна вбити, але НІКОЛИ не зламати! Ми будемо жити, відвідувати театри, слухати лекції, робити вдома ремонти і народжувати дітей! Бо ми любимо жити, творити, пізнавати, але не вбивати ".

Та давайте все ж таки повернемося до яскравої лекції пана Миколи!

Петро Валерійович Каменський. Громадський діяч і політик, член III Державної думи від Катеринославської губернії, член Державної ради з виборів. Закінчивши Харківську 3-ю гімназію (1880) та юридичний факультет Харківського університету зі ступенем кандидата прав (1884),оселився у своєму маєтку в Катеринославській губернії, де присвятив себе громадській діяльності. Обирався почесним мировим суддею Бахмутського повіту (з 1881 р.) та Маріупольського повіту (з 1891 р.), гласним Маріупольського повітового та Катеринославського губернських земського зібрання, а також Маріупольським повітовим маршалком дворянства (1899—1913 рр.). Оскільки в повіті практично не було дворянства він свою діяльність переважно спрямовував на користь сільського населення: українських селян, колишніх німецьких колоністів, селян-греків та євреїв-землевласників. Обирався почесним піклувальником Катеринославського реального училища (1899-1902). Як ми пам'ятаємо, після нього на цю посаду було обрано Михайла Родзянка.

Інша постать - Сергій Онуфрійович Липківський, походив з родини священника, у 1886 року закінчив Уманське духовне училище, у 1892 року — Київську духовну семінарію. У 1896 року закінчив Київську духовну академію отримав звання кандидата богослов'я. Доля Липківського від 1898 була пов'язана з Катеринославом. Він працював в Єпархіальному жіночому училищі, викладав закон Божий в нижчих класах. Але він не тільки вів активну громадську діяльність на Січеславщині та був достатньо відомий лектор із питань української культури та літератури. З 1906 по 1910 рік він очолював Катеринославську " Просвіту" . В 1910 році він переїздить до Маріуполя, де починає викладати у жіночій єпархіальній школі , але в той же час також залишається членом Катеринославської «Просвіти» Після Лютневої революції 1917 року, Сергій Онуфрійович обирався гласним міської думи Маріуполя.

Ще потужна постать це – Авраменко-Ірій Андрій Васильович, який народився в Широкому Катеринославської губернії , був організатором «Маріупільської газети», актором театру «Березіль», учнем Леся Курбаса. Вперше засуджений за українську пропаганду у 1916 році. А вже в 1917 році організував філію товариства «Просвіта» у рідному селі. В 1941 році разом з Миколою Михайловичем Стасюком організував видання «Маріупільської газети».Двічі був заарештований гестапо.У 1943 році висланий з Маріуполя німецькою владою. Жив у рідному Широкому. А у . 1944 році заарештований СМЕРШом і засуджений до розстрілу в Маріуполі.

Переказати яскраву лекцію пана Миколи Чабана практично неможливо. Це ціла скриня імен, які Микола Петрович нанизує настільки фантастично і дивовижно. Він знайшов якихось дальних родичів Гарібальді (!), які мешкають у Дніпрі. А сам Гарібальді бував у Таганрозі, де йому стоїть пам'ятник і, можливо, він також відвідував Маріуполь.

Микола Петрович, браво!».

Фото со страницы Ирины Семенчук и Ирины Галай.