Музей истории лоцманов Днепровских порогов пополнился уникальным фото

Старая фотография скрывала в себе удивительную историю о судьбах местных жителей.

Городской сайт неоднократно рассказывал об этом музее в древнем поселке лоцманов – Лоц-Каменке. Писали мы и о планах по созданию нового и интерактивного здания для этого музея. Сообщали о ходе работ, которые предполагали завершить в нынешнем, 2022 году. К сожалению, эти планы нарушила война.

Но Музей истории лоцманов Днепровских порогов живет и радует горожан новыми поступлениями, о которых рассказывает на своей странице https://www.facebook.com/lotsmandp в соцсети. Постоянно музейщики ведут рубрику «Потомки лоцманов: из истории Лоцманской Каменки».

На днях экспозиция музея пополнилась удивительной старой фотографией, которая таила в себе интереснейшую историю.

Фотографию музею 7 апреля этого года передал Сергей Юрьевич Казанец – потомок днепровских лоцманов. На фото в день открытия Музея лоцманов запечатлены его родственники – Сергей, Борис и Юрий (отец Сергея) Казанцы. Они сфотографированы на фоне портрета общего предка, Кузьмы Ивановича Казанца, который был прославленным лоцманом.

Представляя это фото, музейщики рассказали о нем и загадках, которые оно скрывало:

«Музей історії Дніпрових порогів продовжує рубрику «Нащадки лоцманів: з історії Лоцманської Кам`янки». Сьогодні наша розповідь про знаного лоцмана родини Казанців – Кузьму Івановича Казанця та його нащадків.

Родина Казанців відома у Лоцманській Кам`янці, оскільки з цього роду вийшов знатний партійонний лоцманів Кузьма Казанець. Кузьма виріс на Дніпрі, знав його особливості, від пращурів перейняв знання про пороги, уміння проходити їх древніми козацькими ходами-шляхами.

«Кузьма Іванович Казанець, – це мій прадід, він був партійонним, старший над партією плотів»,– розказує Сергій Юрійович Казанець, 1965 року народження, директор приватної фірми у місті Дніпро. Відома історія, як в період непу приватній компанії необхідно було переправити через пороги пароплав. Кузьма Іванович запропонував підняти судно на півметра понтонами (оскільки воно було з глибокою осадкою), і це дало змогу переправити його успішно. А ще Кузьма Іванович був хорошим господарем, займався і господарством. Було у Кузьми Івановича в господарстві багато коней, яких він розводив і любив. У цьому йому допомагали сини: Василь ( дід нашого співрозмовника Сергія Казанця), Іван, Давид (загинув у Другій світовій війні), Михайло, Яків (загинув 17-річним хлопцем, оскільки, пішов добровольцем в Першу світові війну). На жаль, ні один із них не продовжив лоцманську справу батька, оскільки це було обумовлено частково і подіями, які відбувалися тоді в країні. До речі, у Кузьми Івановича було чотири брати, і вся родина володіла 40-ма гектарами поля.

Григорій Омельченко пригадував, що добре знав Кузьму Івановича, будучи ще хлопчиком, дивувався, як багато той знав і про пороги, і про сільське господарство. Григорій Микитович потім зустрічався з Кузьмою Івановичем, коли той відбував трудову повинність як розкуркулений на заводі ім. Петровського.

Кузьма Іванович був останнім із лоцманів, хто з 1944 по 1946 роки проводив плоти з будівельними матеріалами для відновлення Дніпрогесу. Помер Кузьма Іванович Казанець у 1957 році.

Династії лоцманів часто перепліталися між собою. Сергій Казанець розповідає, що його бабуся, Наталя Філонівна Казанець, була з родини Сохачів; вийшла заміж за його діда Василя Казанця.

«У мого діда Василя Кузьмича,– розказує Сергій Юрійович Казанець,– було п`ятеро синів Микола, Семен, Борис, Юрій, Василь. Юрій Васильович Казанець (1938-2016) – це мій батько. Працював головним інженером локомотивного депо міста Дніпропетровська. Усі його брати трудилися на різних підприємствах нашого міста».

Насамкінець нашої розмови, Сергій Юрійович сказав, що він пишається тим, що є нащадком роду Казанців, оскільки його прадід був колоритною особою, шанованою людьми».

Спасибо музею за этот рассказ – и с интересом ждем следующих экспонатов и историй!