Коваль Талісман з Дніпра сам скував своє щастя

Мабуть, усі чули вислів: «Кожен — коваль свого щастя!» Для більшості людей ця фраза має переносне значення. Але не для дніпрянина, відомого за псевдонімом Коваль Талісман, який більш як десять років тому обрав справу до душі… «Вісті» дізналися, чому Григорій одного разу вирішив змінити професію, про перші кроки у новій справі, художню ковку, незвичні обряди вінчання, а також про його активну участь у житті міста.

Металева ромашка

— Григорію, розкажіть, будь ласка, коли і чому з’явилось бажання стати майстром з художньої ковки?

— Після школи я п’ять років навчався в Національному університеті цивільного захисту України. Потім іще п’ять — працював пожежником. Зміни відбулися після того, як зустрів майбутню дружину — Тетяну. Я, звісно, знав, що мій прадід займався ковальством. Та коли з’явилась інформація, що і жінки нашого роду віддавали перевагу цьому ремеслу, серйозно замислився. Згадав про те, як раніше захоплювався малюванням та скульптурою… А якось ми з Танею поїхали на те місце, де колись жили її рідні. Було цікаво здійснити невеличку експедицію — ми почали вести розкопку біля зруйнованого сараю. І з’ясувалось, що там колись була кузня. Знайшли кілька наковалень, кліщів та підков.

— Якими були Ваші «проби пера»?

— Ще на дідівському подвір’ї викував ромашку і подарував дружині. Потім із товаришем виготовили горно: піч, в якій розігрівають метал. Я взяв шматок заліза і вирішив спробувати щось зварити. Зрештою, вийшла гарненька фігурна паличка, яку подарував тестю. Вона у нього завжди в машині про всякий випадок. Такою можна, наприклад, від нападників боронитись (посміхається). Дружина також навчилася кувати, допомагає, коли мені бракує рук.

Власний стиль

— Як опановували ковальське ремесло?

— Можу з гордістю сказати: я — самоучка! Не було навіть думки: «Ай, піду попрактикуюсь, а потім сам стану майстром». Усе освоював поступово, крок за кроком. Важливо знайти улюблену справу і свій стиль. Є ковалі, які виготовляють вироби на потік, а я — саме художник та скульптор. Роками напрацьовував власні техніки, підбирав під себе інструменти тощо.

— До речі, які інструменти та обладнання потрібні?

— У мене в кузні є кілька наковалень та горно. В арсеналі близько п’ятнадцяти ручників. Це молотки, які підбираються за вагою. Вони різної форми: фасонні, чеканні, також є гладілки та молот-зубило… Інструменти та обладнання збирав поступово. Також є зварювальний апарат. Хоча він потрібен не завжди, тому що є роботи із суцільного шматка заліза.

Я хочу сказати кожному, хто хоче спробувати сили у ковальському ремеслі, що для цього головне — бажання. Можна взяти будь-який шматок металу, покласти на дош­ку, розігріти паяльною лампою. І спробувати щось викувати.

— З якими металами Ви працюєте? Де знаходите матеріал?

— Майже з усіма металами пробував працювати. Зараз більше віддаю перевагу кольоровому металу, зокрема міді. Матеріал беру скрізь, де тільки можна. Наприклад, полюбляю заїжджати на «Втормет» й обирати певні дивні речі, яким можна дати друге життя.

Мітла Гаррі Поттера

— Які роботи за десять років ковальства найбільше запам’ятались?

— З недавнього — герб до 100-річчя Соборності України. Зробив із суцільного шматка сталі. Подобається також створювати й об’ємні вироби. Запам’ятались ворота, які більше схожі на картину. У центрі — дуб, зверху — знак зодіаку замовника — Лев. А якось молоді люди замовили у мене мітлу «Німбус-2000» із фільму про Гаррі Поттера. Це був жартівливий подарунок батькові. Бо якщо він береться допомагати вдома з прибиранням, то хіба що підмітає. Тепер цей виріб красується у нього в офісі. На початку року для музею «Машини часу» викували логотип автомобіля. А скільки квітів, сердець, підков, декоративних ключів та ножів за ці роки скував, просто не злічити. І всі вироби відрізняються один від одного. Також запам’яталась сопілочка у вигляді ковальського молота, яку тримають дві пари рук. Ми створили її разом з іншими членами Національної спілки ковалів.

— Розкажіть докладніше про спілку…

— Започаткували ми її більше року тому разом із дружиною Тетяною. Вона стала президентом спілки і взяла на себе організаційну роботу. Майстри, які вступили до спілки, беруть участь у всіх заходах, люблять ковальську справу та живуть нею, працюють від душі.

Усе почалося з того, що минулого року ми відвідали міську раду Дніпра, та поділилися своєю ідеєю із начальником управління культури Євгеном Хорошиловим — зробити скульптуру до Дня міста. Захотіли подарувати дніпрянам велике коване серце — Талісман Дніпра. Євген Вікторович зацікавився нашим задумом, хоча й зауважив, що саме на велике міське свято наш захід буде не дуже помітним на фоні інших. Зустрічною пропозицією було — винести це як окрему подію. І ось ми з дружиною згадали, що вже багато років мріємо організувати Ковальський фестиваль.

Серце для Дніпра

— Знаю, що ви провели чудове свято. Поділіться, будь лас­ка, як відбувалась організація…

— Ми знайшли метал для скульптури. Також чимало допоміг міський голова Борис Філатов. Наприклад, ковалів з інших міст розселили у готелі, годували. Ми привезли на набережну горнила, наковальні, молоти. Всього з різних куточків України приїхали 25 майстрів. Був і особливий гість — коваль Флавіо Парра з Чилі. В той момент, коли він дізнався про наш фестиваль і пройнявся бажанням відвідати далеку країну, в нього не було потрібної суми на переліт (близько трьох тисяч доларів). Але чилієць знайшов вихід — виставив свої роботи на продаж у соцмережах. А після фестивалю зробив публікацію про те, що немає нічого неможливого — кордони лише в нас у голові.

У жовтні минулого року на триденному фестивалі ковалі проводили майстер-класи для всіх бажаючих. Також ми організували виставку з роботами, які привезли майстри. На сцені виступали музичні колективи. А родзинкою свята був Гімн України, виконаний на наковальнях із професійним супроводом. KovalFest став першим фестивалем ковальської справи у Дніпрі. Восени хочемо знову провести такий захід. Зараз розмірковуємо над скульптурою, яку вже за традицією подаруємо місту.

— Давайте ще повернемося до теми кованого серця…

— Ми його зробили за два тижні й презентували на фестивалі, а потім перевезли на оглядовий майданчик на ж/м Сонячний. На скульптурі можна побачити силуети двох людей — вони символізують об’єднання берегів Дніпра, а також людських сердець, які сповнені добра і любові. Ще на скульптурі є згадування про історичних особистостей, емблема ДСНС, яку ми викували разом із рятувальниками. В планах також додати знак поліції. Та я хочу зазначити, що справжнє життя у Талісман Дніпра вдихнула маленька дівчинка Софійка, яка ледь вижила після ДТП, і яку «збирали» майже по шматочках. Ми називаємо її сталева леді. І не тільки тому, що операції не обійшлись без титанових пластин. Софія має насправді твердий характер та волю до життя. Хоча вона заново вчиться рухатись і розмовляти, самотужки намалювала кольорове листячко для нашої скульптури. Я не міг відмовити цій дитині і викував його. Тому що ця дівчинка — саме той приклад, який я хотів би навести усім дорослим — немає нічого неможливого. Треба боротись за життя та свої мрії.

— Пам’ятаю, в одному фільмі показували, як ковалі проводять щось на кшталт вінчання…

— Це стародавній обряд. Коли батьки були не в захваті від нареченого, вони домовлялись зі священнослужителями, щоб ті не допомагали молодим одружитися. Молодята втікали та звертались до ковалів. Ті проводили обряд, на якому закохані сковували свої серця навіки. Спочатку виковуються два серця, потім скріплюються між собою. Або вони обмінюються серцями. Це дуже зворушливо та символічно. Тому слід добре подумати, перш ніж щось робити. Сьогодні також є пари, які обирають саме такий вид вінчання.

— Григорію, розкажіть, які риси характеру повинні бути притаманні людині, котра прагне стати ковалем?

— Багато хто вважає, що головне — фізична сила. Але ні! Найважливіше — щирість та чесність. Необхідні бажання та чистий прозорий погляд. Ковальська справа загартовує характер. Людина починає розуміти, що таке «кувати залізо, поки гаряче» і в житті.

— Що для Вас означає вислів: «Кожен — коваль свого щастя»?

— Гадаю, те ж саме, що і для всіх — якщо людина буде сумлінно працювати і йти до своїх мрій — напевно, скує своє щас­тя. Було б бажання!