Олег Волощенко у ролі захисника

Восени цього року у прокат вийде ще один фільм за участю заслуженого артиста України, кам’янчанина Олега Волощенка. Цього разу наш земляк знявся в українському військовому детективному фільмі режисера Зази Буадзе «Позивний «Бандерас».

Олег Волощенко, зігравши роль командира Коцюби, поділився враженнями від роботи над стрічкою.

— Про що розповідає фільм «Позивний «Бандерас»?

— У кожного, хто брав участь у створенні фільму, є власний погляд на стрічку. Глядачі також побачать в ній щось своє, дороге та важливе. «Позивний «Бандерас» — це фільм про АТО та справжніх героїв. Але одночасно це багаторівнева історія, де все відбувається як у житті: любов, зрада, смерть, дружба.

За основу стрічки взяті події початку 2014 року на Донбасі. Це історія про бійця Антона Саєнка (позивний «Бандерас»), командира групи розвідників, які приїздять, щоб знешкодити диверсантів. Все ускладнюється тим, що події розгортаються неподалік рідного села «Бандераса», якого односельці вважають бандерівцем (звідти і такий позивний).

— Тобто фільм заснований на реальній історії бійців?

— Так, оснований на реальній історії та перегукується з реальними персонажами. Багато наших артистів грали реальних людей, лише мій герой Коцюба, командир групи військових десантників, – це збірний образ. Мої друзі за цехом «Мариман», «Говерла» та «Індіанець» – це реальні бійці, і це їхні справжні позивні. На жаль, «Мариман» не дожив до наших днів, але дуже багато реальних бійців АТО були задіяні у масовці фільму.

— Як працювалося в кадрі з реальними бійцями АТО?

— Цілком нормально. Були дні, коли у масовці було більше 100 чоловік бійців ЗСУ. Це була унікальна можливість, адже кілька місяців ми провели разом з реальними бійцями, разом жили, разом були на підготовці, на зйомках. Одна справа — працювати на знімальному майданчику (там на розмови особливо часу немає), але коли ми спілкувались між собою у вільний час — це було щось! Хлопці так розкривались, що про них можна годинами розмовляти. Це дуже велике щастя — зустрітися з реальними героями.

— А вервичка на вашому зап’ясті — це подарунок військового?

— Так, це ветеран АТО мені подарував, ми познайомились на знімальному майданчику. У кінці зйомок він зняв зі своєї руки вервичку і одягнув мені на руку. А собі пов’язав вервичку, яку йому подарував покійний побратим. З цією вервичкою він пройшов війну, був у тилу ворога і повертався звідти живим. Тому особисто для мене це не просто річ, а справжній оберіг, який я бережу.

— Де проходили зйомки фільму?

— Під Одесою. В нас було багато військової техніки, тому мешканці навколишніх сіл спочатку були у шоці. До речи, вони також брали участь у фільмі, граючи місцевих мешканців.

Взагалі, реакція у людей була непередбачуваною. В нас був справжній військовий табір, натягнені бліндажі, танки та БТР стоять посеред поля. І якось ми побачили, як з гори їде червоний «Москвич», потім він різко зупиняється на схилі і раптово повертає та їде геть. Чого він боявся, в нас же вся техніка була з українськими прапорами?

Одного разу нам потрібно було перекинути військову техніку. Були сильні дощі, і ми заблукали селами. Місцеві хлопці погодились нам показати дорогу. Поки їхали, поцікавились у одного, ким він хоче стати, коли виросте. Він відповів: «Військовим. Буду в Путіна стріляти». А один з бійців каже: «Дасть Боже, синку, до того часу, як ти виростеш, всього того вже не буде. Ми цим зараз і займаємося».

— Як відомо, роль робить відбиток на особистості актора. Як роль Коцюби вплинула на вас?

— Безумовно, вона вплинула на мою особистість. Важко сказати, що конкретно змінилося, але ми всі повернулися іншими. Деякий час після зйомок я навіть не знімав військову форму. Цю форму я бережу, адже вона просякла моїм потом.

Раніше я сприймав поняття військового, як щось совкове. Але сьогодні у багатьох людей, і в мене особисто, поняття військового докорінно змінилося. Сьогодні військовий – це захисник.

— Що запам’яталося зі зйомок фільму?

— Перш ніж вийти на знімальний майданчик, нас відправили пройти вишкіл. П’ять акторів привезли у закриту військову частину під Кіровоградом, де в нас з перших же секунд почалось військове життя. І це була не просто військова підготовка, а підготовка військового спецназу. На полігоні нам ставили умови на виживання. А у передостанній день ми взагалі пройшли учбову засаду. Все було, наче в реальному житті, єдине, що тебе не вбивають. Протягом двох тижнів ми проходили вишкіл.

Коли вийшли на знімальний майданчик, у мене не було ніякого дискомфорту з приводу того, що бійці досвідчені, а я чогось не вмію. Все це неможливо зіграти, тому було необхідно відчути на власній шкурі. Одного разу після сцени бою, яку ми знімали десь п’ять годин, до мене підходили хлопці та питали, у якій частині я служу. То був найкращий комплімент, який я коли-небудь чув. Саме завдяки цій службі ми відчули, що таке справжня підтримка та братерство.

— Як ви вважаєте, чи не зарано знімати фільми про АТО, коли війна ще не закінчилася?

— Якщо не ми розповімо правду, то хто це зробить? «Позивний «Бандерас» — це не пропаганда, нам не потрібно виспівувати героїв, адже ми чудово знаємо, хто є хто. Але неможна мовчати про те, що відбувається в нашій країні. «Кіборги» — чудовий тому приклад, я ні на мить не відчув фальші у цьому фільмі.

— Яка стрічка з минулорічного українського прокату вам запам’яталася?

— «Сторожова застава» (сміється). Насправді в нас у минулому році вийшло багато фільмів, але вони не всі були у прокаті. Є багато стрічок, про які не чув великий загал. Мені сподобався фільм «Припутні». Наш кінематограф тільки починає розвиватися, минулого року вийшло тільки приблизно 30 фільмів. Цього року ще більше буде.

2014 рік змінив не лише країну і свідомість людей, він змінив і ситуацію з кіноіндустрією, якої на той момент майже не було. Тоді у наших павільйонах знімали російські фільми з їхніми артистами, у той час українських акторів майже не було. У 2018 р. вийдуть два фільми з моєю участю: 11 жовтня глядачі побачать «Позивний «Бандерас», і найближчім часом буде відомо, коли відбудеться презентація стрічки «Тарас. Повернення».