Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
ср, 27 ноября 2024
18:30

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Історія Дніпра: довга дорога до собору — Олеся Гончара

Історія Дніпра: довга дорога до собору — Олеся Гончара

Для України другої половини ХХ століття Олесь Гончар був тим самим, ким для українців другої половини XIX століття був Тарас Шевченко — ідейним натхненником і рушієм національного руху.

Так вважав дехто із сучасників Олеся Терентійовича, бо твори обох у різні часи спонукали українців замислитися над тим, « чийого ми роду », пробуджували гордість за свою націю, її історію, культуру, мову. 3 квітня відзначили сто років від дня народження Олеся Гончара.

ЯК КАТЕРИНОСЛАВЕЦЬ СТАВ ПОЛТАВЦЕМ

Тривалий час у різних виданнях указувалося, що Олесь Гончар з'явився на світ у слободі Суха Кобеляцького району Полтавської області. Насправді на Полтавщині минуло дитинство письменника, а місцем свого народження сам Олесь Терентійович у «Письменницьких роздумах» називає село Ломівку на околиці Катеринослава (тепер входить до складу Амур-Нижньодніпровського району Дніпра).

Коли Сашкові Біличенку (таке ім'я письменник мав при народженні) було три роки, померла його мати, і батьки покійної забрали молодшого онука до Полтавської слободи — рятували від голоду. Там хлопчик пішов до школи, де став Олесем Гончаром — вчителька, знаючи, що він онук Гончара, під таким прізвищем і записала його до класного журналу, а Олесем назвала, аби відрізняти від ще одного Сашка у класі.

У ЛОМІВЦІ ПРАЦЮВАЛОСЯ НАЙКРАЩЕ

Після школи Олесь вступив до Харківського газетярського технікуму. Товаришу дитинства 16-літній Гончар писав про своє велике бажання вчитися й працювати. Він багато читав, брав участь у літературознавчих конкурсах, на одному з яких здобув свою першу премію — годинник. Тоді ж він почав друкуватися у харківських газетах.

У 20 років Олесь вступив на філологічний факультет Харківського університету. У червні 1941-го, склавши іспити за третій курс, він записався добровольцем до Червоної армії. Проте навіть війна не змусила Гончара кинули літературну працю: у перервах між боями він писав вірші, які згодом назвав «поетичними чернетками для майбутніх творів».

Пройшовши Румунію, Угорщину,Чехію, Словаччину, нагороджений орденами Червоної Зірки та Слави, трьома медалями «За відвагу», після війни 28-літній Гончар приїхав до Дніпропетровська, де у будинку №25 по Клубній вулиці мешкала із родиною старша сестра Олександра Сова, котра кликала його у листах: «…приїзди, хата тепла, хоч одігрієшся після окопів».

Закінчивши філфак Дніпропетровського університету, Олесь став аспірантом кафедри української літератури. Про силу його бажання вчитися говорить хоча б той факт, що на заняття він ходив пішки.

Вечорами й нерідко ночами писав. Бо якось пообіцяв товаришам на фронті: «Якщо залишуся живий, розповім про вас…» Пізніше в одному інтерв'ю письменник із теплотою і вдячністю згадував час, який провів у сестринському домі: «Демобілізований фронтовик був оточений тут увагою… Йому відводять краще місце – біля грубки, сестрин чоловік не забуває щовечора зарядити карбідом лампу, щоб її вистачило на цілу ніч, і навіть діти намагаються не галасувати, коли сідаєш до праці… І хоч студент-фронтовик нікому не відкриває своїх задумів, та, певно, впертість, з якою він працював, мимоволі викликала повагу всіх цих людей до його, нікому ще не відомої літературної праці. Щиро кажучи, мені й досі так добре не працювалося, як у Ломівці…»

ПОРТФЕЛІ ГРОШЕЙ

У будинку на Клубній вулиці у перші повоєнні роки Гончар написав кілька новел і першу книгу трилогії «Прапороносці» — «Альпи». Він поніс роман у дніпропетровське видавництво «Промінь», але там у публікації відмовили. «Альпи» надрукував київський журнал «Вітчизна».

1947 року Гончар переїхав до Києва, але часто гостював у сестри, приїздив сюди із родиною і друзями-літераторами, багато тут працював.

Незабаром з друку вийшли друга й третя частини трилогії – «Голубий Дунай» і «Злата Прага». Нагороджена двома Держпреміями СРСР, вона прославила 30-річного Олеся Гончара: твір переклали десятками європейських мов, він витримав понад 150 видань. Згодом письменник весело згадував, як у пору бурхливої слави «Прапороносців» ходив на пошту з порожнім портфелем, у який дівчата засипали гроші – гонорари з різних видавництв.

ЗАЛЮБЛЕНІ В УКРАЇНСЬКЕ

1963-го вийшов роман «Тронка». Мешканка Дніпропетровська Марія Зобенко згадувала, що цей твір відіграв велику роль у її житті. У десятому класі вона дізналася, що її школу закриють: «Неперспективна – то через мову викладання, українську… Після «вироку» моїй школі я таємно психологічно потерпала… Невже Шевченкові «Думи мої, думи…», Мавка Лесі Українки, чудовий епос Панаса Мирного – таке прекрасне, але вже минуле духовного життя народу?.. І віра прийшла!.. Через слово великого Олеся Гончара. Через сонм його чудових і таких близьких, рідних героїв із «Тронки», через їхню залюбленість в усе українське… Те, що Тоня-Джульєтта, моя сучасниця і ровесниця в 60-ті, мислила і відчувала по-українськи (на противагу легіонам зросійщених ровесників), мало для мене вирішальне значення. Я вступила до філфаку, на українське відділення…»

До слова, у творах, виступах, промовах Гончар нерідко протестував проти русифікації України, яка розпочалася наприкінці 1920-х. Непокоїло його й те, що в нашій країні надто багато людей, котрі «задравши штани, біжать поперед батька в російську школу».

ЗАСТУПИВСЯ БРЕЖНЄВ

Із захватом читачі зустріли й роман Гончара, надрукований рівно півстоліття тому, 1968-го, «Собор». Дніпропетровцям він був особливо близький, адже у Зачіплянці вони впізнавали Ломівку, а у Соборі — Троїцький собор у Новомосковську, один з небагатьох козацьких храмів, що зберігся.

Розхвалили роман і критики. Але раптом Гончара звинуватили у наклепі на радянських чиновників. Літературознавця Широкова, автора схвальної рецензії на «Собор», виключили з партії. Книгу вилучили з бібліотек. За читання роману виключали з вишів, звільняли з роботи. А все тому, що тодішній секретар Дніпропетровського обкому КПРС Ватченко впізнав себе в образі Лободи. Певний час ранок в одній місцевій газеті розпочинався з того, що телефонував Ватченко, аби дізнатися, скільки негативних відгуків на «Собор» буде надруковано наступного числа.

Від арешту письменника врятував Брежнєв. Олесь Терентійович згадував: «Доповіли Генеральному, що, мовляв, так і так, Гончар паплюжить нашу дійсність, замахнувся на святая святих, на наш лад, і що буцімто широка громадськість вимагає покарання. «Это который Гончар… автор «Знаменосцев»? Генеральний поміркував і сказав: «Автора «Знаменосцев» не трогать!» Гончара залишили у спокої, але його «Собор» тільки роки потому було остаточно реабілітовано.

УВІЧНЕННЯ ПАМ'ЯТІ

Невдовзі після смерті Олеся Гончара 14 липня 1995 року в Дніпропетровську вулицю Кірова було перейменовано на вулицю Олеся Гончара. 2003 року на будинку №25 по вул. Клубній з'явилася його меморіальна дошка. У червні 2008-го Дніпропетровському національному університету було присвоєно ім'я його знаменитого випускника.

ЮВІЛЕЙНА ВИСТАВКА

До сторіччя з дня народження письменника й п'ятдесятиріччя виходу роману «Собор» музей «Літературне Придніпров'я» підготував виставку «Олесь Гончар: «Найкраща країна – правда», де представлені оригінальні рукописи, особисті речі письменника, унікальні фото. Також до ювілею виданий каталог «Колекція Олеся Гончара у фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Яворницького» — у музеї зберігається 470 експонатів, пов'язаних із письменником і зокрема з дніпропетровським періодом його життя.

ДЕ Й КОЛИ НАРОДИВСЯ НАСПРАВДІ?

У Державному архіві області зберігається метрична книга Покровської церкви села Кам'янка Новомосковського повіту Катеринославської області, де зазначено, що у селян Терентія і Тетяни Біличенків 29 березня 1918 року народився хлопчик Олександр (із Кам'янки на початку 1920-х було виокремлено село Ломівку). Хоча ці дані вже оприлюднювалися у пресі та на телебаченні нашого міста, це не призвело до перегляду офіційної інформації про дату й місце народження Олеся Гончара.


Gorod.dp.ua на Facebook.


враг или друг???  (09.04.18 14:23): А ещё Гончар был членом КПСС до 1990 года. Лауреатом Сталинских и Ленинских премий. Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
6 700
гривень мінімальна зарплата у 2023 р.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте