Гаврилівка - 320 років тому в цих місцях осіли зимівниками запорожці

Гаврилівка — центр сільради. Розташована на берегах річки Кам’янка, правої притоки річки Вовчої.

Село не знало кріпацтва

Цією місцевістю, балкою Злодійською в давнину пролягав славетний Муравський шлях. 1696 року запорожці відкрили тут декілька своїх зимівників­кутків. «Широкий яр» при впадінні річки Кам’янка у Вовчу 1704 року значиться вже в числі населених місцевостей запорозького козацтва.

У годину лихоліття, при «агарянських» (мусульманських) нападах 1768 і 1769 років, ця місцевість була потоптана, спустошена і понівечена. То був останній їхній напад на нашу землю. Навесні 1770 року місцину побіля берегів повноводих тоді річок Берестової і Кам’янки уподобав зі своїми братчиками відставний запорозький старшина Гаврило Блакитний.

У вересні 1775­го перший губернатор Азовської губернії В. Чертков, оглядаючи за наказом земського комісара усі населені місцевості по річці Вовчій, побував і на зимівнику козака Гаврила Блакитного. Тут він виявив декілька зимівників та мазанок і достатню кількість мешканців на них. Чертков утворив тут державну військову слободу і назвав її Гаврилівкою на честь старшини­господаря Гаврила, призначивши його осадчим, доглядачем новоутвореної слободи, з письмовим наказом йому заселити місцину народом сімейним і осілим.

Завдяки запорожцям слобода обросла новими землянками та хатами. 1782 року тут нараховувалося вже 238 душ населення. 1791­го населення вирішило збудувати храм, і 24 червня 1793 року петропавлівський протоієрей Яків Соколовський освятив у Гаврилівці місце під Миколаївську церкву. Невдовзі з’явився дерев’яний храм. 1898 року громада збудувала новий, кам’яний. У 1906 році в Гаврилівці вже було 7779 мешканців. Це було заможне село, навіть містечко.

Гавриляни завжди пишалися тим, що їхнє село не знало кріпацтва, було козацьким, а не панським. Тут був центр волості, відкрилася земська поштова станція.

Де був пісок — зелені оази

У це важко повірити, але ще якихось сто з гаком років тому Гаврилівку замітало піском. Треба було щось робити. Міністерство державного майна насаджувало дерева у Гаврилівці і Великомихайлівці. Наприкінці ХІХ — початку ХХ століть земством велися серйозні роботи по зміцненню летючих пісків. Земство стало висаджувати шелюги.

Сто років тому, навесні 1916 року, на пісках Гаврилівського сільського товариства посаджено знов дерева і кущі листяних порід на 10 десятинах, доповнено посадок минулих років на 40 десятинах. На гаврилівській показовій ділянці висаджено зелень на площі півдесятини.

Нині продовжують колишні традиції — садять дерева в балках, гатять ставки — вся ця система справляє позитивний вплив на екологію. Стало випадати більше дощів. Тут висаджено багато ялин. А почалося все з 2000 року. Як стало реформуватися місцеве господарство і його очолив Анатолій Пучка, в селі регулярно висаджують хвойні дерева. Чимало їх на території школи.

Дні «Зорі» були традиційними

— З газетою «Зоря» у нас давні зв’язки, — говорить Анатолій Пучка, генеральний директор товариства «Зоря». — До зорянців ставлюся з великою повагою. Але дозвольте й слово критики. Газета перестає бути народною, сільською. У нас свого часу проходили Дні «Зорі», приїздили журналісти, відомий на всю Україну поет Олександр Тараненко, ми зустрічалися в трудових колективах. Це була справжня радість спілкування з людьми. Було б добре відновити такі зустрічі.

Гордість села

У Гаврилівці залишилося лише два учасники Другої світової вій­ни — 89-­річні Григорій Григорович Круголь і Григорій Макарович Резник.

Кілька років тому не стало 107­річної Федори Данилівни Пусь (1906 року народження) — народної співачки, яка знала чимало народних пісень і гарно їх виконувала.

У церкві шукав прихисток сам Махно

Три роки тому на кошти товариства «Зоря» в селі відкрився новий храм св. Миколая. На його освячення тоді приїхав митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней. І нинішнього року на храмове свято теплого Миколая до Гаврилівки завітав владика.

Досі храм знаходився у пристосованому приміщенні. Історичну церкву в роки боротьби з релігією розібрали. З тієї цегли частково збудували комори в селі, а також вивозили в Межову, бо Гаврилівка тоді належала до Межівського району. А на місці храму вистачило розуму зробити танцмайданчик… Та недавно вирішено на тому ж історичному місці звести нову церкву. Так перемогла історична і духовна справедливість.

З церквою 1898 року побудови пов’язаний такий переказ. Як батька Махна погнали десь під Чаплиним, то він зі своїм загоном заховався в гаврилівській церкві.

Дороги на Схід йдуть через Гаврилівку

— Ось як буває, — тільки ми торік відремонтували асфальт, по ньому пішла бронетехніка, і цього року наприкінці травня сталося те саме, — зітхає заступник генерального директора товариства «Зоря» Віктор Рибенок. — А що зробиш… Гаврилівка знаходиться в такому місці, що нас ніяк не минають. Так було в роки громадянської, в роки Вітчизняної, так є і зараз… Рух у бік Донецька — лише через Гаврилівку. Нині за селом, на межі двох областей знаходиться військовий блокпост.

2014 року товариство «Зоря» взяло на серйозний буксир і школу, і лікарню. Перед цим капітально відремонтували дитячий садок на 50 місць — у ньому діти з усієї округи. Реконструйовано стадіон у центрі села. Майже чверть століття тому був уведений у дію красень­будинок культури. Його утриманням займається сільська рада. А щоб не стояло порожнім старе приміщення Будинку культури, в ньому 2002 року завдяки товариству «Зоря» відкрився обрядовий зал. Тут відбуваються весілля, проводи до армії, інші урочистості.

Кому турбуватися про школу

…Красуня­школа потопає в зелені. Директор місцевої загальноосвітньої школи Галина Тимченко родом з Гаврилівки. Тому моє перше питання до неї: «За що ви любите рідне село?»

— Наше село найкраще, — відповіла вона. — Тут і люди найкращі, працьовиті. Нас оточує мальовнича природа. А рукотворну красу будуємо для наших людей, для дітей, задля майбутнього. І це не красиві слова, це дійсно так. Анатолій Давидович Пучка вкладає величезні кошти не тільки в розвиток товариства, а й в соціальну сферу. Для школи робиться все потрібне, встановлено півтори сотні пластикових вікон, батарей. Поміняли каналізацію, утеплили дах школи, побудували ангар для автобуса… Список добрих справ безкінечний. Кілька років тому ми відзначили 180­річний ювілей першої на селі церковно­парафіяльної школи, 35­річчя будівлі нашого закладу.

…Спускаємося під школу. Справляє гарне враження зроблений для школярів цілий підземний поверх. Тут просторий кабінет шкільного предмета «Захист Вітчизни». Поряд тир, кабінет з цивільної оборони, тренажерний зал, душові кімнати. Тут же хорео­графічний зал. Після зробленого спонсорами ремонту діти охоче займаються спортом.

Це підтверджує і Віра Луківна Катюха, яка працює педагогом­організатором у школі ось вже півтора десятиліття. Має великий педагогічний досвід — її стаж понад сорок років. Поряд — Донецька область, відчувається гаряче дихання прифронтової зони. 1 червня, на День захисту дітей у школі проводили чудовий захід «Країна єднання», на який запросили дітей двох областей. Вийшло справжнє свято єднання.

У нащадків Гаврила Блакитного

— Сільський музей збирало не одне покоління гаврилян, — розповідає Віра Катюха.

— Два роки тому в ході оптимізації музей перенесли до школи, де він вигідно розташувався на другому поверсі. Діти, вчителі, жителі села приносили експонати з дому. Музей поповнився рушниками, зразками одягу. Серед старовинних речей привертають увагу почорніла від часу стара шафа, ікона, глиняний посуд. А ще ночви, дерев’яні лопати, прялки, коромисла… Спеціальні екскурсоводи з числа учнів проводять екскурсії для ровесників.

На місці звалища — мотель і фазанарій

Над трасою Запоріжжя — Донецьк останнім часом на місці колишнього звалища завдяки товариству «Зоря» виріс торговельний комплекс — мотель з душовою, сауною, рестораном, кафе­баром, магазином. Поряд зробили рекреаційну зону. Тут же можна оглянути плодорозсадник. Приваблює фазанарій — розплідник для утримування та вирощування фазанів. Важно походжають павичі, декоративні фазанчики, кури…

У планах — спорудити біля траси і торговельного комплексу спортивний комплекс з полем, трибунами для глядачів. Сільчани і гості Гаврилівки зможуть займатися волейболом, баскетболом, боксом, боротьбою, важкою атлетикою. На цій базі зможуть проводити змагання районного значення, а може, й обласні.