ОГЛАВЛЕНИЕ
Д.И.ЯВОРНИЦКИЙ
История запорожских казаков. Т.3.
КОМЕНТАРІ Г. Я. СЕРГІЄНКА
Глава первая
"...козакорусский народ..."
— Тут йдеться про український народ, складовою частиною якого були козаки як певний суспільний стан.
Мурат-Герай
— кримський хан. Гераї або Гіреї — династія кримських ханів, що правила Кримом з початку XV ст. до його входження в Російську державу (1783).
Січ (Стара Січ)
— йдеться про козацьку фортецю, яка з XVI ст. й до зруйнування російським військом та лівобережним козацьким полком (14 травня 1709 р.) знаходилась на о.Базавлук (Чортомлик).
Ясси і Цецора
— міста в Молдавії. (Тепер у складі Румунії)
Кримський калга-салтан
— перший спадкоємець престолу в Кримському ханстві, друга особа після хана в державі.
Турецький візир (везир)
— великий візир, який очолював державну адміністрацію в Туреччині і водночас був головнокомандуючим армії.
Нурредін-салтан
— другий спадкоємець престолу в Кримському ханстві, третя особа після хана і калги-салтана в державі.
Буджак (по-турецькому куток)
— назва південної частини Бессарабії, низинної рівнини, на якій у XIX ст. знаходилися Акерманський і Бендерський повіти Бессарабської губернії. У XVI.—XVII ст. Буджак населяли татари-ногайці. У XVIII ст. Білгородська орда покинула Буджак, і тут поселилися колоністи, переважно болгари і гагаузи, а також молдавани, українці, росіяни. За умовами Бухарестського мирного договору Росії і Туреччини (16 травня 1812) кордон між ними встановлювався по р.Прут (раніше був по р.Дністер), до Росії відійшла вся Бессарабія з фортецями Бендери, Акерман, Кілія, Ізмаїл.
Білгород (Білоград)
— давньоруське місто-фортеця (IX ст.) на березі Дністровського лиману поблизу грецького міста-держави Тіра. Білгород у XIV ст. завоювали генуезці і назвали Монкастро. В XV ст. місто перейшло до Молдавського князівства й перейменоване на Четатаальба (Біла фортеця). 1484 р. Білгород захопила Туреччина й дала йому свою назву — Акерман (Білий камінь). У XVII—XVIII ст. Акерман був центром татарської Білгородської орди. Повітове місто Бессарабської губернії (1812—1918). У 1918—1940 рр. Акерман належав Румунії. З 1940 р. у складі УРСР. З 1944 р. Акерман носить назву Білгород-Дністровський (тепер районний центр Одеської області).
Филиппов пост...
— Пилипівський піст (пилипівка) — час, коли за релігійною забороною миряни не вживали в їжу окремі види продуктів, зокрема м'ясо, тваринні жири. Запроваджувався за кілька днів до Різдва Христового, яке відзначається щороку 25 грудня (7 січня).
Талер
— велика срібна монета вагою 29 г.
Софія Олексіївна
(1657—1704) — російська царівна (дочка Олексія Михайловича), регентша Російської держави (1682—1689) при двох малолітніх царях Івані V і Петрі І. Вона намагалася стати царицею, але була скинута Петром І і ув'язнена в Новодівичий монастир (Москва), де й скінчилось її життя.
Бахчисарай
— місто в Криму, столиця Кримського ханства з XV ст. до 1736р. (Тепер районний центр Кримської АРСР).
Козлов (Гезлев).
— За часів Кримського ханства в XV ст. на місці античного м.Керкінітіди засновано татарське м.Гезлев (українці називали його Козлов). Запорожці під час походу на Крим у 1589р. здобули Гезлев і зруйнували фортецю. Після приєднання Криму до Росії (1783) Гезлев перейменовано на Євпаторію. Нині місто — районний центр Кримської АРСР.
Толмач
— перекладач.
Кримська Украйна.
— Територія степів Причорномор'я, що з півночі прилягали до Перекопу і Сивашу. (Тепер це південні райони в Херсонській і Запорізькій областях).
Гордон Патрик
(1635—1699) — виходець з Шотландії, на військовій службі в Росії з 1661 р., дослужився до чинів генерала і контр-адмірала. Служив на Україні (1667—1686), брав участь у Кримських походах 1687 і 1689рр. Учасник облоги і взяття Азова (1696). Автор щоденника англійською мовою, який опубліковано в Росії під назвою "Дневник генерала Патрика Гордона" (1892).
Пресвята Богородиця і пріснодіва Марія.
— В християнстві — міфічна жінка, яка народила Ісуса Христа для врятування людства. Запорожці вважали її своєю заступницею.
Глава вторая
...рада на реке Коломаке...
— козацька Коломацька рада, на якій 25 липня 1687 р. гетьманом України обрано Івана Степановича Мазепу. У козацькому війську І.С.Мазепа тоді займав посаду генерального осавула, а не обозного.
Бусурманські вежі
— турецькі або татарські військові укріплення в фортецях; у їх вікнах-бійницях встановлювалися гармати.
Матвій Іркліївський,
далі
Матвій Царевський.
Це одна і та ж особа.
Приказ Малої Росії (Малоросійський приказ)
— центральна установа Російської держави, що відала справами Лівобережної України (1662—1722). Підпорядковувався Посольському приказові. Малоросійський приказ контролював діяльність російських воєвод в українських містах і гетьманське управління; займався справами оборони Лівобережної України від вторгнень польських" турецьких, татарських і шведських військ; наглядав за Генеральним військовим судом і міським судочинством, а також православною церквою. Запорозька Січ також підпорядковувалась Малоросійському приказові через гетьмана Лівобережної України. Гетьманське управління Лівобережної України і Кіш Запорозької Січі були перетворені в органи місцевого самоуправління.
Алтин
— російська срібна (мідна) монета і лічильна грошова одиниця, що дорівнювала 6 денгам.
Денга
— російська срібна (мідна) монета, що дорівнювала 1/2 копійки.
Посполита рада
— загальна рада козаків Запорозької Січі, яка вирішувала важливі питання внутрішнього і міжнародного життя. На такій раді щороку 1 січня обиралася кошова старшина. Посполита рада запорожців 30 січня 1648 р. обрала гетьманом України Богдана Хмельницького і підтримала визвольну війну проти панування Речі Посполитої.
Сердюки
— козаки, які входили до найманих піхотних полків на Лівобережній Україні в кінці XVII — першій чверті XVIII ст. Складалися переважно з втікачів із Правобережної України. Охороняли гетьманську резиденцію. Сердюцькі полки, що підлягали гетьманам, ліквідовано царським указом (1726).
Компанійці
— козаки, які складали наймані кінні полки на Лівобережній Україні. Як і сердюцькі, вони підлягали гетьману. Існували з 70-х років XVII до 70-х років XVIII ст. Використовувалися для сторожової і розвідувальної служби, придушення антифеодальних виступів селян, у походах проти Кримського ханства.
Куницький
(рік народження невідомий — 1684) — шляхтич, наказний гетьман над правобережними козаками (1683—1684), призначений польським королем. Займався заселенням Правобережної України. Його резиденція знаходилася у м.Немирові на Поділлі. В кінці 1683р. з 8-тис. козацьким військом Куницький здійснив похід на Тягинь (Бендери) і роз громив турецько-татарське ополчення. Проте нові значні сили турків і татар оточили козацьке військо на березі р. Прут. Куницький з кіннотою прорвався з оточення. Залишена ним піхота на чолі з полковником Андрієм Могилою відбила атаки ворогів й повернулась в Могилів-Подільський. Тут у січні 1684 р. зібралася козацька рада, яка засудила Куницького до страти за втечу від війська.
Могила Андрій
(роки народження і смерті невідомі) — запорозький козак, обраний полковником, а після страти Куницького (1684) — наказним гетьманом. Його резиденція знаходилася в Немирові. Вів боротьбу проти турецько-татарської агресії на Правобережній Україні. Проте у травні 1684 р. біля м-ка Студениця козацький загін А. Могили потрапив у засідку й був знищений. Могилі з 30 козаками вдалося врятуватися і добратися до Немирова. Тут козаки вчинили заколот у війську; більшість їх (близько 4 тис.) покинула гетьмана й була прийнята в козацькі полки на Лівобережжі. Подальша доля А. Могили невідома.
Бубни
(котли) — старовинний ударний інструмент, подібний до тулумбаса або литаврів, що використовувався для подачі звукових сигналів до збору війська на раду або на битву.
Армати
— гармати, артилерія, яку українські козаки високо цінували і берегли.
Глава третья
Паланка
— місцевість в Запорозькому краї, згодом адміністративно-територіальний округ у Новій Січі (1734—1775). Існувало 8 паланок: Кодацька, Бугогардівська, Інгульська (правий берег Дніпра), Протовчанська, Орельська, Самарська, Кальміуська (лівий берег Дніпра), Прогноїнська (гирло Дніпра). Військова і судова влада в паланках належала козацьким полковникам, призначуваним Кошем.
Петрів день
— християнське свято, що відзначається щороку 29 червня за ст.стилем (12 липня).
Сераскер-паша
— головний начальник турецьких військ; відповідав чину генерала.
Струг
— гребний військовий човен, річковий або морський вітрильник у Росії.
Успіння пресвятої Богородиці
— християнське свято, що відзначається щороку 15(28) серпня як день пам'яті Божої матері, завершення життєвого шляху пріснодіви Марії.
Тафта
— вид тканини.
Сукно анбурзьке
(амбурзьке) — сукно, що доставлялося з Гамбурга (Німеччина).
Целовальник
— торговець горілкою.
Рейтари
— наймана кіннота в Речі Посполитій в XVI—XVII ст.; у Росії рейтарські полки існували з 1632 р. до початку XVIII ст., коли були перетворені в драгунські кінні полки.
Копейщики
— солдати, озброєні списами (від російського слова "копье").
Кабак
— шинок, де продавалися спиртні напої.
Напські (анапські) ногайці, горські черкеси, білогородські татари
— народності, які проживали в Причорномор'ї, Приазов'ї і на Північному Кавказі.
Глава четвертая
Самарський Миколаївський монастир
— монастир, що перебував під опікою козаків Запорозької Січі. У 1689 р. російські війська князя В.В.Голіцина штурмом оволоділи монастирем і покарали ченців за протест проти будівництва на р.Самарі царських фортець.
Новобогородицький і Новосергіївський городки
— військові фортеці, споруджені царським урядом на Запорожжі для захисту від татарських наскоків і контролю над Запорозькою Січчю. Запорожці виступали проти їх будівництва, але царський уряд цими протестами знехтував.
Новосергіївський городок
споруджено 1689р. на р.Самарі в урочищі Сорок Байраків. Рештки його укріплень у XIX ст. виявлені поблизу с.Вольного Новомосковського повіту Катеринославської губернії.
...собранное с Переволочанского перевоза годовое борошно...
— Борошно — податок за користування перевозом через Дніпро (натурою або грішми).
Батурин
— центр Батуринської сотні Стародубського полку. В 1669—1708 рр. — резиденція гетьманів Лівобережної України (Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи). 1708 р. зруйнований царським військом. Резиденцією гетьманів стало м.Глухів.
Морове повітря (чума)
— інфекційна хвороба, що поширювалась на Україні й призводила до загибелі багатьох людей.
Саранча (сарана)
— величезна маса комах, яка живилася зеленню, перелітала з одного місця на інше і поїдала посіви, траву, листя. В середні віки з'являлася на Україні досить часто.
Жученко Федір Іванович
(рік народження невідомий — 1709) — полтавський полковник (1659—1661, 1670—1672, 1679—1681, 1687—1691), учасник Кримських походів (1687,1689).
Христове Воскресіння
— неділя. Щотижневе християнське свято, запроваджене церквою на честь міфічного воскресіння сина Божого - Ісуса Христа.
Лев
— українська назва турецької срібної монети, що дорівнювала 60 коп. (XVIII ст.).
Іскра Іван Іванович
(рік народження невідомий — 1708) — полтавський полковник (1696—1703). Під час другого Азовського походу (1696) з Полтавським полком брав участь в облозі і взятті турецько-татарських фортець в пониззі Дніпра, був наказним гетьманом над козацьким військом. 1700 р. очолював козацький загін у війні проти шведів у Ліфляндії. Не підтримав наміри Мазепи, і за це позбавлений полковництва (1703). Разом з Василем Кочубеєм Іван Іскра викрив таємні зносини Мазепи з польським і шведським королями (1707). Надісланому Іскрою та Кочубеєм листові Петро І не повірив і видав їх на розправу Мазепі, їх скарано 26 липня 1708 р. Поховані на території Києво-Печерської лаври.
Кармазинче сукно
— дороге сукно, яким користувалась переважно козацька старшина.
"...присяги гетмана Зиновія Хмельницкаго и всего низового и городового войска, учиненной великому государю, блаженной памяти АлексЪю Михайловичу..."
— Після Переяславської ради 8(18) січня 1654 р. в Успенському соборі Переяслава в присутності царських послів відбулася урочиста присяга гетьмана і генеральної старшини Російській державі. Наступного дня присягали старшини, козаки і міщани Переяславського полку. В 17 полків України виїхали представники царського посольства для прийняття присяги від населення. Присяга відбувалася 8—31 січня 1654 р. (населення Києва присягнуло 17 січня) й фіксувалася в присяжних книгах, в яких записано понад 125 тис.осіб. Жінки не присягали. До присяжних книг вписувалися старшини, шляхта, козаки, міщани — господарі маєтків або дворів. Селяни — найчисельніший стан — в присяжні книги не потрапили, але схвалили державно-політичне об'єднання України з Росією.
Свято Покрови
— одне із значних православних свят, що відзначається щороку 1(14) жовтня. В його основу покладено міф про те, як у цей день 910 р. в Константинополі юродивому Андрію і його учневі Єпіфанію у Влахернському храмі з'явилася Богородиця, простягла на них покривало (омофор) і виголосила молитву про врятування світу від бід і страждань.
Глава пятая
Великий піст.
— Тривав з 16 лютого (1 березня) до Пасхи — християнського щорічного весняного свята, що визначається духовенством спеціальними таблицями — пасхаліями. У цей час за релігійною забороною миряни не вживали в їжу тваринні жири і м'ясо.
...имеретинского ("милитинскаго") царя...
— Імеретія — самостійне царство, що виникло в Грузії (XV ст.) з столицею Кутаїсі. Імеретинський цар Олександр Арчинович (1674—1710) присягнув Росії (1691). Населення Імеретії вело тривалу визвольну боротьбу проти турецького панування. Остаточно визволилась і приєдналась до Росії Імеретія лише 1810р.
Чех
— срібна монета, що карбувалася в Польщі, Литві, Пруссії та інших країнах Європи і дорівнювала півтора грошам.
Бесбаші (бейсубаші)
— старший воєначальник в даній місцевості в Туреччині та її володіннях.
..."Махіавель и хитрий лисъ", как називали, его (Мазепу) запорожцы...
— Макіавеллізм — політика, що здійснюється п'ідступними методами, не гребує нічим для досягнення поставленої мети. Походить від імені політичного діяча середньовічної Флорентійської республіки Нікколо Макіавеллі (1469—1527), який відкидав будь-яку мораль і йшов на обман, віроломство, зраду, вбивство і тому подібні засоби в політиці.
Ясинський Варлаам
(рік народження невідомий — 1707) — церковний діяч, письменник, автор віршів, передмов, послань, листів тощо. Освіту отримав у Київській колегії і Краківській академії. Ректор Київської колегії (1669—1673), настоятель Печорського монастиря (1673—1690), київський і галицький митрополит (1690—1707).
Індукта
— митний податок, що стягувався з товарів, які ввозилися з Росії, на користь гетьманського правління Лівобережної України (друга половина XVII — перша половина XVIII ст.).
Глава шестая
Єфімок.
— У Росії і на Україні єфімками називали талери (срібні монети).
Полуботок Павло Леонтійович
(1660—1724) — чернігівський полковник (1706—1724), наказний гетьман Лівобережної України (1722—1724). П.Л.Полуботок був найбагатшим землевласником на Лівобережній Україні (володів 70 селами й 3200 селянськими дворами). За легендою, він у 1720 р. зробив вклад в Англійський банк 200 тис.крб. золотом (близько 650 кг) і заповів цей скарб самостійній Українській державі та своїм спадкоємцям. Виступав на чолі старшинської групи, яка домагалася відновлення скасованого Петром I гетьманства й ліквідації Малоросійської колегії. Царський уряд ув'язнив П.Л.Полуботка в казематі Петропавлівської фортеці, де він і помер 18(29) грудня 1724 р. Маєтки і багатства його конфісковані царським урядом.
Межигірський монастир.
— Межигірський Спасо-Преображенський монастир, заснований 988 р. поблизу Вишгорода на Київщині. Після зруйнування польсько-шляхетським військом козацького Трахтемирівського монастиря і шпиталю при ньому (1664—1665) Межигірськнй монастир став притулком для старих запорожців, на утримання яких Запорозька Січ виділяла кошти. За царським указом 1786 р. Межигірський монастир закрито, на його території діяла фаянсова фабрика. 1886 р. монастир знову відкрито, а 1894 р. перетворено на жіночий. За радянського часу Межигірський монастир ліквідовано остаточно. Тепер на його території розміщені державні дачі партійних діячів і радянських урядовців. Учені вважають, що в підземеллях Межигір'я заховала бібліотека рукописів Київського князя Ярослава Мудрого. (Шатров В. Тайна Межигорского монастиря. — Литературная газета. — 1990. — 14 февр.).
Саадак (сайдак, сагайдак)
— набір озброєння лучника (лук, колчан і стріли).
...как Петрик, так и запорожцы указывали на два зла, практиковавшиеся на Украйне: отдачу в аренду шинков и пожалование чиновникам маетностей или земель вместе с людьми.
— Гетьмани Лівобережної України практикували передачу шинків, де торгували горілкою, в оренду за певну плату і цим поповнювали державний скарб, яким відав підскарбій — один з генеральних старшин. Селяни, козаки й міщани висловлювали невдоволення подібними заходами гетьманів, бо це вело до їх збіднення. За часів гетьманства І.С.Мазепи особливо інтенсивно роздавалися українські землі (маєтності) старшині, шляхті і російським поміщикам. Мазепа видав понад 1000 універсалів на земельні володіння.
...аренда, столь ненавистная украинскому народу через жидов, необходима для добывания денег на войсковые расходы...
— 28 жовтня 1708 р. Петро І у спеціальному маніфесті до українського народу оголосив про скасування обтяжливих і ненависних оренд та податків, накладених І.С.Мазепою. Євреї-орендатори особливо нещадно визискували селян, міщан і козаків.
...сичевую Покровскую церковь...
— У Запорозькій Січі козаки споруджували Покровську церкву на честь святої Богородиці діви Марії.
Полтава
— місто-фортеця, центр козацького Полтавського полку. У квітні-червні 1709 р. гарнізон Полтави (4 тис. російських солдатів і 2,5 тис. козаків та озброєних міщан) під командуванням полковника О.С.Келіна протягом 2-х місяців обороняв фортецю від наступу шведської армії і завдав їй значних втрат (6176 вбитих солдатів і офіцерів). Оборона Полтави забезпечила перемогу російської армії над шведською у Полтавській битві 27 червня 1709р.
Антецессор
— попередник, предок.
Глава седьмая
...козаки учинят вечный мир с ордой, как было при Хмельницком учинено...
— У лютому 1649 р. до Б.Хмельницького в Переяслав прибув посол з Туреччини Осман-ага, який повідомив про готовність турецького уряду надати козакам допомогу у війні з Річчю Посполитою. В результаті переговорів була укладена угода, за умовами якої українські купці дістали право вільного плавання по Чорному морю і в Архіпелазі (через протоку Босфор) та безмитної торгівлі протягом 100 років. Україна могла тримати в Стамбулі свого резидента. Гетьман зобов'язувався перешкоджати донським і запорозьким козакам влаштовувати напади на турецькі володіння. Ця угода й названа Д.І.Яворницьким "вічним миром". Подібну угоду мали намір укласти з Туреччиною і запорожці в 1709 р.
...гетман со своим сонмом заднепрянских панов пусть осматривается кругом.
— За роки гетьманування Івана Мазепи (1687—1708) зріс і зміцнився стан феодалів на Лівобережній Україні. Це викликало невдоволення серед рядового козацтва і запорожців, які нерідко виступали з погрозами вчинити розправу над панами.
"Гетманъ и на главЪ дома Успенія ДЪвы Маріи в кіевопечерской лаврЪ сдЪлалъ неизреченное украшеніе оть злата..."
— Гетьман І.С.Мазепа досить прихильно ставився до духовенства й виділяв кошти на будівництво Вознесенського собору в Переяславі, Микільського військового собору і Богоявленської церкви Братського монастиря, відбудову Софійського собору, оздоблення церков (зокрема Успенського собору) Печерського монастиря у Києві. Однак турботи гетьмана про церковні справи не перешкоджали митрополиту київському і галицькому Іоасафу Кроковському за повелінням Петра І в листопаді 1708 р. у м.Глухові тричі виголосити анафему і вічне прокляття Іванові Мазепі за перехід на бік шведського короля Карла XII.
"Дадимъ гетманство Палію, вручимъ ему всЪ клейноты. Палій пойдетъ уже не Петриковою дорогой, — он знаетъ, какъ прибрать къ рукамъ украинскихъ пановъ".
— Так говорили запорожці в Січі у 1693 р., протиставляючи Семена Палія — ватажка козацтва і організатора визвольного руху на Правобережній Україні гетьманові Іванові Мазепі, який підтримував феодалів на Лівобережній Україні. Запорожці сподівались, що Семен Палій приборкуватиме панів, які визискували селян у своїх маєтках. Про ці настрої і розмови в Запорозькій Січі Іван Мазепа знав і тому намагався скомпрометувати Семена Палія перед царським урядом.
"Пока Мазепа будетъ гетманомъ, намъ отъ него добра нечего чаять, потому что онъ всякого добра желаеть МосквЪ и на Москву смотритъ, а намъ никакого добра не желаетъ; только тоть гетманъ будеть намъ на руку, котораго мы поставимъ въ черной радЪ".
— Так 1693 р. заявляли запорожці про своє невдоволення діяльністю гетьмана Мазепи. Щоправда, вони перебільшували відданість гетьмана Москві — урядові Російської держави. В Запорозькій Січі наростало невдоволення, назрівала опозиція проти гетьмана, висловлювалась думка про скинення Мазепи і обрання іншого гетьмана на загальній ("чорній") раді.
...в прошлое время напрасно трудились под Кызыкерменем Новицкий и Палий.
— Йдеться про спільний похід проти татарської фортеці Казікермен правобережних і лівобережних козацьких полків (1693). В ньому взяли участь 4180 козаків Лівобережжя і 1300 Правобережжя, їх очолювали полковники Григорій Новицький і Семен Палій. Загін запорожців водив колишній кошовий отаман Федір Степанов. Козаки штурмували ногайський посад і розгромили татарські чамбули, пошкодили гарматним вогнем мури і башти фортеці Казікермен, завдали значних втрат гарнізонові. Але оволодіти фортецею об'єднаному козацькому війську не вдалося, що дало привід запорожцям вважати похід "даремною" справою.
Українцев Омелян Гнатович
(рік народження невідомий — 1708) — думний дяк, глава Посольського приказу (1689—1699). В Константинополі 3 липня 1700 р. уклав мирний договір Росії з Туреччиною на 30 років.
...восточной кафолической церкви...
— кафолічна церква — та, що мала своїх послідовників в усьому світі. Християнська православна церква вважалась кафолічною.
Авізія
— повідомлення.
Шиптухові сукна
— вид сукна, що привозилось в Запорозьку Січ як царська платня козакам.
Что такое козак без войны? То же, что писарь без правой руки: без войны он й наг, без войны он и голоден. Козаку воевать с бусурманами, по виражению старого малороссийского летописца, что соловью петь.
— Тут дещо перебільшено необхідність участі українських козаків у війнах. І запорозькі, і городові козаки бралися за зброю через необхідність захищати Україну від іноземних ворожих нашесть та каральних акцій польсько-шляхетських військ. В мирний час вони займалися хліборобством, ремеслами, промислами і торгівлею. Про козаків французький інженер Г.Л. де Боплан писав, що серед них "трапляються знавці усіх ремесел, необхідних людині... Всі вони вміють обробляти землю... Всі вони розуміються на багатьох ремеслах..." (Боплан Г.Л. де. Опис України // Жовтень. — 1981. — № 4. — С.56). Під час війни козаки звичайно ж не обминали і трофеїв.
Адріан
(1636—1700) — останній патріарх "всея Русі" (1690—1700), який владу духовенства ставив вище царської. Петро І на невизначений час відклав обрання нового патріарха. Відтоді церковними справами в Росії відали Монастирський приказ (1701) і Духовна колегія (1721), згодом перейменована на Синод. В результаті цих реформ церква цілком підпорядковувалась царській владі. Члени Синоду призначалися царем і складали йому присягу. За діяльністю Синоду наглядав обер-прокурор.
Часть Заднепровья, т.е. область от Днепра до Днестра, теперешние Киевская и Подольская губернии по миру 1680 года между Россией, Турцией и Польшей признана была нейтральной й обращена в пустыню без городов и населения.
— Якогось тристороннього договору Росії, Туреччини і Польщі від 1680 р. щодо статусу Правобережної України не існувало. Йдеться, очевидно, про Бахчисарайський мирний договір (1680) Росії і Туреччини та Московський трактат про "вічний мир" (1686) Росії і Речі Посполитої, статті яких передбачали знесення фортець, міст і сіл на значній території Київщини і Поділля, оголошеній нейтральною.
Глава восьмая
Аюка (Аюкай)
(1646—1724) — калмицький тайша (хан, правитель) (1671—1724), союзник Росії за договором 1673р. у війнах проти Кримського ханства. Загони калмиків нерідко допомагали донським і запорозьким козакам. Під час Північної війни (1700—1721) тайша залишався союзником Петра І, і його військо мало прибути на Україну під Полтаву для боротьби проти шведської армії Карла XII.
Азовський бей
— воєначальник і правитель фортеці Азов.
Каймакан
— турецький державний сановник, який виконував обов'язки великого візира, коли останній знаходився у діючій армії (у поході) за межами столиці Туреччини Стамбула.
Куфа горілки.
— Куфа — міра рідини. Одна куфа на Лівобережній Україні дорівнювала 40 відрам горілки або води (XVII—XVIII ст.). Відро київське містило 8,5л, московське — 12,5л рідини.
Ага
— звання начальника, придворних слуг, військових і цивільних чиновників у Туреччині.
Свічка Леонтій Назарович
(рік народження невідомий — 1699) — лубенський полковий осавул (1665,1679,1682—1688), суддя (1672), полковник (1688—1699), очолював Лубенський полк в Кримських походах (1687,1689) і другому Азовському поході (1696). Мав маєтки в Пирятинському повіті. Помер у Пирятині.
Глава девятая
Мокіевський Костянтин
(роки народження і смерті невідомі) — полковник Київського полку. У серпні 1694 р. очолював виборних козаків цього полку в поході на турецьку фортецю Очаків (спільно з фастівськими козаками полковника Семена Палія).
Про діяльність К.Гордієнка
історична література подає цікаві відомості. Майбутній військовий і державний діяч України Костянтин Гордієнко — вихованець Київської академії, козак Платнерівського куреня Запорозької Січі, кошовий отаман (1709, 1728). Навесні 1709р. перейшов на бік Карла XII, а після Полтавської битви відступив із загоном козаків до м.Бендери. В грудні 1711 р. входив до складу посольства, відправленого гетьманом Пилипом Орликом в Константинополь для захисту інтересів України і підбурювання Туреччини до війни з Російською державою. У 1712 р. К.Гордієнко висловив гетьману І.І.Скоропадському бажання повернутися у підданство Росії разом із запорожцями Олешківської Січі. У 1713 р. він прибув до Олешок. Обраний кошовим отаманом в Олешківській Січі (1728), але був незабаром скинутий повсталими козаками після переходу в Стару Січ на Чортомлик. Вів безуспішну боротьбу за відокремлення України і Запорожжя від Російської держави, але ні український народ, ні запорозьке козацтво не підтримали його намірів і зусиль. В 1729—1733 рр. К.Гордієнко не брав участі в політичній боротьбі. Помер в Кам'янській Січі 4 травня 1733 р., там і похований. К.Гордієнко належав до визначних діячів запорозького козацтва, але зв'язки з гетьманами І.Мазепою та П.Орликом зашкодили його популярності. Та й методи боротьби за визволення і державну самостійність України не могли знайти співчуття і підтримки українського народу, який не хотів здобувати свободу шляхом угод з Швецією, Польщею, Туреччиной і Кримським ханством, бо ці держави дбали насамперед про власні інтереси.
Лизогуб Яків Кіндратович
(рік народження невідомий — 1698) — канівський полковник (1666—1669), чернігівський полковник (1687—1698). Під час Азовського походу (1696) — наказний гетьман над козацькими полками, які діяли спільно з російським військом у війні з Туреччиною, облозі та взятті Азова.
Лизогуб Юхим Якович
(рік народження невідомий — 1704) — син Я.К.Лизогуба. Чернігівський полковник (1698—1704), учасник оборони Чигирина (1677—1678) від нашесть турецько-татарських полчищ і Кримських походів російських та козацьких військ (1687,1689). Займав посаду генерального хорунжого в козацькому війську на Лівобережній Україні. Як наказний гетьман Ю.Я.Лизогуб (спільно з С.П.Палієм) очолював лівобережне й правобережне козацькі війська у вересні-жовтні 1694 р. у поході на Буджак (володіння Кримського ханства).
Каторги і фуркати
— турецькі військові кораблі, на яких гребцями були захоплені у полон чоловіки з України, Росії, Польщі.
Сорочинський Петро
(роки народження і смерті невідомі) — кошовий отаман Запорозької Січі (1709), обраний козаками після переходу К.Гордієнка на бік шведського короля Карла XII. На час руйнування російськими військами Січі 14 травня 1709р. П.Сорочинський був відсутній (їздив у Крим з наміром дістати військову допомогу від хана для захисту Запорожжя від російських військ).
Глава десятая
Чечель Дмитро
(роки народження і смерті невідомі) — полковник сердюцького козацького війська. Під час Азовського походу (1696) очолював козацький загін, який обороняв фортецю Тавань на Дніпрі. У 1708 р. Д.Чечель командував полком лівобережних козаків при захисті фортеці Батурин, яку штурмувало і потім зруйнувало російське військо під командуванням О.Д.Меншикова. Втік з фортеці, але незабаром був схоплений і виданий Меншикову. Очевидно, скараний на смерть.
Долгорукий Яків Федорович
(1659—1720) — російський державний і військовий діяч, князь, боярин, намісник великоперський, бєлгородський воєвода. Командував полками російського війська під час Азовських походів (1695—1696), учасник битви під Нарвою, де потрапив у полон до шведів (1700—1711), президент Ревізіон-колегії (1717—1720).
Глухів
— сотенне місто Ніжинського полку (з 1654), резиденція гетьманів Лівобережної України (1708—1764) і Малоросійської колегії (1722—1727, 1764—1786). Тепер районний центр Сумської області.
Галіони
— турецькі військові кораблі.
Долгорукий Лука Федорович
(роки народження і смерті невідомі), брат Я.Ф.Долгорукого, князь, боярин, сєвський воєвода.
Новицький Ілля Федорович
(рік народження невідомий — 1704) — охотницький полковник (1673—1696) козацького війська Лівобережної України, головний начальник південних прикордонних міст і сіл лівобережних полків, значний військовий товариш (1702), учасник військових походів проти Кримського ханства. Володів маєтками на Лівобережній Україні (Нехаївка, Снітин, Окіп, Ісачки, Шеки, Клішинці, Литвяки, Хорошки, Гробище та ін.), багатьма млинами на р. Сулі.
Яковлєв.
— Помилково названий лубенським полковником (в іншому місці — лубенський осавул). В Лубнах такого полковника не було. Посаду лубенського полковника займав тоді Леонтій Свічка.
Мухаммад
(570—632) — арабський релігійний і політичний діяч, засновник ісламу — мусульманської релігії, пророк.
Глава одиннадцатая
...материал для топографии всей поднепровской части Запорожья XVI века.
— Цей топографічний матеріал готувався у 1697 р. козаками під керівництвом полтавського полковника Івана Іскри й відноситься до кінця XVII ст.
Бірючі і делляли
— спеціальні посланці кримського хана, які оголошували ханські накази населенню Криму.
Цареград
(Константинополь, Стамбул) — столиця Туреччини. Розташована по обидва боки протоки Босфор на двох континентах — в Азії і Європі.
Єпітрахіль
— частина ритуального одягу православного священика: широка чорна стрічка, що накидалася на шию, а її довгі кінці спускалися вниз у вигляді фартуха. Носилася під ризою — парчевою накидкою без рукавів, розшитою золотими або срібними нитками.
Церковний пономар
(дячок, псаломщик, причетник) — нижчий церковнослужитель православної церкви, в обов'язки якого входило читання й співи на крилосі, а також ведення церковного діловодства.
Сорок (сорочок)
— одиниця рахунку для хутрових шкурок соболів і білок (40 штук).
Головін Федір Олексійович
(1650—1706) — російський державний діяч, боярин, граф, генерал-адмірал (з 1700р.). Уклав Нерчинський договір Росії з Китаєм (1689). Учасник Великого посольства Росії в країни Європи (1697). Перший міністр і керівник російської зовнішньої політики — начальник Посольського і Малоросійського приказів (1699—1706), сприяв укладенню Константинопольського мирного договору з Туреччиною (1700), листувався з І.С.Мазепою і Й.Р.Паткулем, керував діяльністю російських послів у Польщі, Туреччині, Австрії та інших країнах на початку Північної війни. Повірив доносам гетьмана І.С.Мазепи і дав згоду на арешт Семена Палія (1704).
Глава двенадцатая
Прибрежье Балтийского моря, так называемия Ливония, искони веков принадлежала России и только орден меченосцев отнял его у древней Руси, а потом всем Балтийским побережьем завладели поляки и шведи и чрез то заслонили для России свет от Западной Европи.
— Лівонія, куди входили латиські та естонські землі в Східній Прибалтиці, належала до володінь Київської Русі. Завоювавши ці землі під час монголо-татарського нашестя на Русь, німецькі рицарі—хрестоносці (мечоносці) — заснували там феодально-католицьку державу — Лівонський орден (1237—1561), Вона була ліквідована внаслідок Лівонської війни (1558—1583). Побережжя Балтійського моря тоді захопила Швеція, і вихід Росії до нього був знову надовго закритий.
Христіан V
(1646—1699) — король Данії.
Столбовський договір
— мир, укладений Росією і Швецією в с.Столбово поблизу м.Тихвіна 27 лютого 1617 р. Швеція повернула Росії Новгород і Стару Русу, але захопила територію з містами Корела, Копор'є, Орєшок. Ям, Іван-город.
Вестфальський договір
— мир, укладений 24 жовтня 1648 р. державами — учасниками Тридцятирічної війни (1618—1648) у містах провінції Вестфалія (Німеччина) — Оснабрюке і Мюнстері.
Паткуль Йоганн Рейнгольд
(1660—1707) — ліфляндський дворянин; перебував на військовій службі у короля Швеції Карла XI. У 1689—1694 рр. виступав за відновлення незалежності Ліфляндії (Латвії) і прав дворянства, за що переслідувався шведським урядом. Емігрував за кордон. У 1698 р. став на службу до курфюста Саксонії (Німеччина) і сприяв укладенню союзу Саксонії, Польщі та Росії проти Швеції 1702р. перейшов на службу в Росію, виконував дипломатичні та військові доручення Петра І. У 1704 р. Й.Р.Паткуль їздив у Варшаву як російський міністр, а повертаючись в Росію, принагідно відвідав м.Фастів, де вів переговори з полковником Семеном Палієм, уклав з ним угоду про припинення повстань проти Речі Посполитої та участь козацьких загонів у війні проти Швеції. Згодом у Польщі й Саксонії він командував російськими військами. Саксонський уряд 20 грудня 1705 р. арештував Й.Р.Паткуля й звинуватив у тому, що він діяв без згоди Петра І. За Альтранштадтським договором між Швецією і Саксонією (1706) Й.Р.Паткуля було видано шведським властям (Карлу XII), оголошено зрадником і 10 жовтня 1707 р. скарано жахливою смертю (колесовано і четвертовано).
...масляница... (масляная)
— масниця є давнім слов'янським святом проводів зими і зустрічі весни.
Остзейський край
— Прибалтійський край, що складався з Курляндської, Ліфляндської і Естляндської губерній Російської імперії. До Курляндської губернії входили землі Литви, Ліфляндської — Латвії і Естляндської — Естонії. Ліфляндія і Естляндія приєднані до Росії у 1709 р., Курляндія — після третього поділу Польщі (1795).
Північна війна
— війна Росії проти Швеції (1700—1721) за вихід до Балтійського моря. Російська армія здобула ряд значних перемог над шведською армією в битвах під Калішем (1706), Лісною (1708), Полтавою (1709). В Полтавській битві шведська армія була повністю розгромлена і під с.Переволочною на Дніпрі взята в полон. Король шведський Карл XII і його союзники гетьман Лівобережної України Іван Мазепа та кошовий отаман Запорозької Січі Костянтин Гордієнко з незначними загонами відступили у володіння Туреччини до м.Бендери. Російський флот на Балтійському морі здобув перемогу над шведським флотом у великих морських битвах біля Гангута (1714) і Гренгама (1720). Північна війна була завершена укладенням між Росією і Швецією Ніштадтського мирного договору (1721). Росія дістала вихід до Балтійського моря.
Вражда запорожских козаков против "московскихъ" людей во время похода на север...
— Під час Північної війни (1700—1721) запорозькі козаки брали участь у походах проти шведів на узбережжя Балтійського моря. Царське командування не дбало про постачання загонів козаків, що й викликало у них невдоволення.
Єрусалимський патріарх.
— Патріарх — найвищий духовний сан; глава православної церкви в ряді країн. Єрусалимському патріарху підпорядковувалась православна церква в Росії, Білорусії і на Україні.
Гетман Мазепа... остерегался именно того, чтобы через Запорожье на него не поднялась Украйна.
— У Запорозькій Січі козаки з недовірою ставилися до гетьмана Івана Мазепи, який на Лівобережній Україні зміцнював панування старшини, заводив феодальні порядки, зокрема й панщину для селян. Тому гетьман, побоюючись виступу проти нього запорожців спільно з лівобережними селянами і козаками, тримав вірне йому наймане військо (сердюцікі й компанійські полки), надсилав царькому урядові на запорожців доноси, в яких звинувачував їх у зрадницьких діях і намірах.
Лещинський Станіслав
(1677—1766) — польський магнат, познанський воєвода; на вимогу шведського короля Карла XII обраний шляхетською конфедерацією королем Польщі (1704—1709). З С.Лещинським підтримував таємні зв'язки гетьман І.С.Мазепа. Після поразки Карла XII С.Лещинський зрікся престолу і емігрував до Франції. У 1733 р. польський сейм знову обрав С.Лещинського королем. В тому ж році на територію Польщі вторглися російські війська й примусили його вдруге зректися престолу. Він емігрував у Францію і назавжди відмовився від претензій на польський престол.
Миклашевський Михайло Андрійович
(рік народження невідомий — 1706) — виходець з Правобережної України, військовий товариш (1671—1675), глухівський городовий отаман (1675—1677), ніжинський полковий осавул (1679—1682), генеральний хорунжий (1682), генеральний осавул (1683—1686), стародубський полковник (1689—1706). Учасник походів проти Кримського ханства, Північної війни. Володів значними маєтками на Лівобережній Україні (с.Зазірки, Кочерги, Кам'яні Озера, Воргол, Понурівка, Левенка, Солова, Рухове, Дівовка, Істрівка, Привалівка, Верхній Млинок, Буда Понурівська, Паліївка, Колошинівка, Кубарове та ін.), а також численними угіддями, млинами і руднями.