1891 року родина Бутакових приїхала до мiста на Днiпрi. Сiм’я складалася з Інокентiя Андрiйовича, його дружини Агнiї Федорiвни та двох дiтей – В’ячеслава і Варвари. В’ячеслав розпочав навчання у гiмназiї. 1897 року померла мати, i батько невдовзi взяв шлюб з Марiєю Матвiївною Адовою. За словами В’ячеславового сина Григорiя, Адова, начебто, була графинею i хрещеницею самого iмператора Олександра ІІ, мала значнi зв’язки у вищому свiтi. Мачуха добре ставилася до дiтей Інокентiя, хоч сама мала двох своїх.
У Бутакова-старшого i його сина в кожного були власнi полiтичнi погляди. Інокентiя Андрiйовича знали у мiстi як лiдера осередку партiї конституцiйних демократiв (кадетiв). Вiн активно пiдтримував царський манiфест 17 жовтня 1905 року, брав дiяльну участь у мiтингах та зборах кадетiв. Натомiсть син В’ячеслав ще в гiмназiї прилучився до соцiал-демократичних поглядiв (саме в гiмназiї виник перший марксистський гурток).
У червні 1902 року В’ячеслав отримав атестат зрiлостi Катеринославської гiмназiї за № 848 i поїхав до Одеси вступати до тамтешнього Новоросiйського унiверситету. В державному архiвi Одеської областi збереглася справа студента Імператорського Новоросiйського унiверистету В.І. Бутакова – «Вiдомiсть про абiтурiєнта Катеринославської чоловiчої гiмназiї, випуску 1901/02 навчального року з короткою характеристикою в ньому».
«Бутаков В’ячеслав, вiросповiдання православного, син статського радника, народився 6 вересня (за ст. ст.– Авт.) 1882 року, навчався в Катеринославськiй гiмназiї 10 рокiв, по два роки в другому i шостому класах. При гарних здiбностях мало займався предметами ґiмназiяльного курсу, в останнi роки бiльше цiкавився питаннями економiчними i фiлософськими, також словесними науками. Достатньо начитаний i розвинений. До ґiмназiяльних програм i всiляких правил і вимог ставився назагал критично як до чогось довiльного, що обмежує свободу занять i розвиток учнiв; цi свої переконання висловлював часом викладачам i навiть iнколи у своїх росiйських творах. На уроки i церковнi служби Божi ходив не завше ретельно, акуратнiше став вiдвiдувати гiмназiю пiсля попередження, зробленого п. директором гiмназiї на Рiздво нинiшнього навчального року, що вiн при такому ставленнi до своєї справи не буде допущений до iспитiв зрiлостi. В 7-му класi мав в окремих чвертях за поведiнку четвiрки за такi вчинки: пропуск Божих служб без поважної причини, пiзнє гуляння вулицею. Загалом, однак, Бутаков характеру спокiйного i стриманого. Сам його критицизм видається тимчасовим i таким, що склався пiд впливом домашнього виховання i несприятливих умов домашнього життя. Поведiнку Бутакова у 8-му класi атестовано оцiнкою 5. Директор К. Драгош».
Улітку 1902 року юнак звертається до одеського ректора з проханням:
«Его Превосходительству Господину ректору Императорского Новороссийского Университета
окончившего курс Екатеринославской Классической гимназии Вячеслава Иннокентьева Бутакова
Прошение
Представляя при этом а) аттестат зрелости за № 848, в) метрическое свидетельство за № 106; с) свидетельство о приписке к призывному участку за № 1313, d) копию формулярного списка отца, е) 25 руб. в пользу университета и 18 руб. за слушание лекций, имею честь покорнейше просить зачислить меня в число студентов Новороссийского университета по естественному отделению физико-математического факультета. О состоявшемся решении покорнейше прошу не отказать уведомить меня по следующему адресу: Екатеринослав, Нагорная ул., д. 9, кв. 2. В. Бутаков».
У серпнi 1902 року В’ячеслава прийнято до числа студентiв. Упродовж осiннього пiврiччя вiн слухає лекцiї на фiзико-математичному факультетi в розряді природничих наук. Але вже у сiчні 1903 року начальник Одеського жандармського управлiння таємно сповiщає ректора, що студент Бутаков «привлечен к дознанию по обвинению в государственном преступлении и содержится под стражей».
А 11 лютого за участь у революцiйнiй дiяльностi Бутаков з унiверситету виключений. У Днiпропетровському обласному архiвi збереглися документи, якi свiдчать про участь недавнього гiмназиста у сходках, мiтингах, про обшуки в будинку, де зберiгалася нелегальщина, рукописи, про неодноразовi арешти юнака. Але чи не щоразу пiсля арешту його вiдпускали пiд заставу. Можна припустити, що його впливова мачуха (а втiм, впливовим у мiстi був i батько) могла щоразу залагоджувати ситуацiю, коли у пасинка виникали проблеми з владою.
У липнi 1906-го вiн, мешкаючи в Катеринославi, у Струковському провулку, 10, подає на iм’я ректора Новоросiйського унiверситету прохання прийняти до навчального закладу. Всi його папери перебували на той час час у ВНЗ, бо за рiк перед тим вiн уже подавав таке прохання i дiстав сповiщення канцелярiї про прийом. Але подiї революцiї 1905-го року позбавили його змоги своєчасно з’явитися в Одесi.
Його прийнято – цього разу на юридичний факультет. Проте, революцiя в Росiї на завершилася. Не стояв осторонь подiй i В’ячеслав. Начальник жандармського управлiння Одеси 24 жовтня 1907 року у листi до ректора сповiщав, що студенти «ввiреного вам» унiверситету Якiв Лазарович Гросс, В’ячеслав Інокентiйович Бутаков i Володимир Олександрович Тинников притягненi ним до вiдповiдальностi за звинуваченням у злочинi, передбаченому 1 частиною 126 статтi «Уголовного Уложення». Так Бутакову вкотре «пришили» полiтику. Восени 1907 року «за невнесення сплати» вiн знов звiльнений з цього унiверситету.
27 липня 1911 року з Петербурга В. Бутаков просить ректора Новоросiйського унiверситету переслати до Санкт-Петербурзького унiверситету атестат зрiлостi, виданий йому Катеринославською гiмназiєю, для вступу на фiзико-математичний факультет. Щойно аж 1915 року «вiчний революціонер» В’ячеслав Інокентiйович Бутаков скiнчив-таки фiзико-математичний факультет Петроградського унiверситету (через тринадцять рокiв пiсля гiмназiї!).
1918 року вiн повертається до Катеринослава – мiста своєї ґiмназiяльної юностi – й редагує тут бiльшовицьку газету «Звезда». Пiд час гетьманського режиму в тому ж 1918 роцi редагує нелегальну бiльшовицьку газету «Молот» i тимчасово викладає в гiмназiї. В радянський час працює в губернському вiддiлi народної освiти (цiкаво, чи не при ньому гiмназiя стала трудовою школою?), викладає в школах. 1920 року одружується зi студенткою медичного факультету Катеринославського унiверситету Ганною, в них народжується син Григорiй.
З 1921 по 1932 роки В’ячеслав Бутаков працює скрiзь, куди посилає партiя: в Кам’янці-Подiльському, Харковi. Спершу лектором, потiм – доцентом, професором, завiдує кафедрою iсторiї Сходу в унiверситетi iменi Артема, в iнститутi народної освiти. Згодом вiн переїздить до Москви, де працює в науково-дослiдному iнститутi добрив, а також займається давньою iсторiєю СРСР. Пiсля радянсько-нiмецької вiйни, у 1945–1946, роках вiн – старший науковий спiвробiтник Центрального державного архiву давнiх актiв. Помер В. Бутаков у березнi 1946-го в Боткiнськiй лiкарнi Москви.
Майже сорок рокiв життя В’ячеслава Бутакова так чи iнакше були пов’язані з Катеринославом. «Тому Україну вiн завжди вважав своєю другою Батьківщиною», – говорив про батька Григорiй. Батько любив i добре знав українську мову та культуру. Грав на пiанiно та скрипцi. Живучи в Українi, В’ячеслав Бутаков зiбрав досить значну колекцiю нот українських народних пiсень, опер, оперет, водевiлiв кiнця ХІХ столiття – початку 1920-х рокiв. Значну частину колекцiї син Григорiй передав до Днiпропетровського iсторичного музею iм. Д. Яворницького. Це, зокрема, «Козацькi маршi», «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Бандура», «Ходить гарбуз по городу» та багато iнших.