Як на заводі Дзержинського Брежнєв з ворогами народу боровся

Після московського процесу подібні «суди» прокотилися по всій країні. У Дніпродзержинську одним з членів законспірованого правотроцькістського, а точніше бухарінського, блоку був директор ДДЗ Й. Манаєнков. «Перший дзвінок» для Йосипа Петровича Манаєнкова пролунав ще на Дніпропетровському обласному партактиві, присвяченому підсумкам лютнево-березневого (1937 року) Пленуму ЦК ВКП(б).

З виступу С. Лисова, першого секретаря Дніпродзержинського міськкому компартії України: «Хоче того Манаєнков або не хоче, але він виявився в результаті підбору кадрів у замкнутому колі ворогів».

З виступу М. Рафаїлова, секретаря РПК (районного партійного комітету) заводу ім. Дзержинського: «...на ДДЗ є ще багато невикритих ворогів усіх мастей..., але хіба ти, Манаєнков, меншою мірою у цьому винуватий? Адже ти вісім років на заводі, а я півтора. Але ти так жодної людини і не викрив. Незрозуміло, чому все розкривається без твоєї участі?».

У дужках помітимо, що дніпродзержинським партійним секретарям їхня більшовицька принциповість не допомогла. Вже через декілька місяців товариш Лисов буде викритий як «заклятий ворог народу», а товариш Рафаїлов, за іронією долі, і зовсім опиниться на одній лаві підсудних разом з Манаєнковим — як його найближчий спільник.

Після обласного партактиву Й. П. Манаєнкова попросили покаятися «по-хорошому». Проте Йосип Петрович проявив силу духу. Тоді партактив провели у Дніпродзержинську, де Манаєнков піддався нападкам вже з боку Папермана, начальника міськвідділу НКВС.

«Дніпродзержинськ, — заявив той з трибуни партактиву, — це місто, в якому дуже багато ворогів нашої партії, нашого уряду, здатних піти на всякі підлоти. А на днях у мене була справа з Матюхой. Ми його посадили, але Манаєнков, скориставшись своїм авторитетом, зателефонував товаришу Орджонікідзе, і його звільнили...».

Після імітації органами НКВС самогубства Серго Орджонікідзе наркомат важкої промисловості очолив Лазар Каганович. Насамперед він почав розправлятися з «людьми Орджонікідзе». Причому арештовувалися не лише керівники. На Дзержинці, наприклад, репресували навіть деяких стахановців, яким свого часу за розпорядженням товариша Серго були вручені легкові автомобілі. 22 жовтня 1937 року Каганович викликав до себе Манаєнкова і у присутності своїх заступників вів із Йосипом Петровичем тривалу бесіду-допит про його зв’язки з ворогами народу. Директор Дзержинки повністю заперечував звинувачення на свою адресу. Але Дамоклів меч вже був занесений.

Засідання бюро міськкому

14 листопада 1937 року Йосип Манаєнков востаннє був присутній на засіданні бюро Дніпродзержинського міськкому КП(б)У як його повноправний член. Поруч із ним знаходилися його товариші по партії: в.о. секретаря міськкому Стебльов, члени бюро — Коропов, Щербаков, Жупінас, Брежнєв, а також інструктор ЦК КП(б)У Євтушенко. При розгляді так званих «конфліктних справ» слово брав і Манаєнков.

Так член партії з 1930 року, директор управління базарів при Міськвнуторзі М. Г. Золотаревський рішенням парторганізації Міськради був виключений із партії «за приховування від партії служби двох своїх братів в бандах Григор’єва і Мелешка». В дебатах виступили товариші Стебльов, Жупінас, Манаєнков. Ухвалили: рішення парторганізації міськради про виключення Золотаревського з партії підтвердити.

Але незабаром після засідання бюро міськкому Манаєнкова арештували органи НКВС. Як відомо, комуністів у Радянському Союзі не судили, і арештованого Манаєнкова повинні були виключити з партії до суду. Засідання дніпродзержинського міськкому відбулося 23 листопада 1937 року. Були присутні ті ж самі особи, що і під час попереднього засідання бюро.

У розділі «Конфліктні справи» під № 1 розглядалася справа Манаєнкова.

«Манаєнков Йосип Петрович, член КП(б)У з 1920 року, партквиток № 1697423, 1896 року народження, робочий, росіянин. Працює директором заводу ім. Дзержинського. З 1917 по 1919 рік перебував у РСДРП інтернаціоналістів. Нагороджений орденом Леніна у 1935 році за виконання виробничого плану у 1934 році. Манаєнков нині арештований органами НКВС».

По суті питання докладав товариш Стебльов; висловилися Жупінас і Щербаков. Ухвалили: Манаєнкова, як ворога народу, з партії виключити. Під протоколом № 40/26 підписи Стебльова, Брежнєва, Карпова, Жупінаса, Щербакова.

Необхідно сказати, що Й. Манаєнков опікав молодого Брежнєва. Посади директора металургійного робфаку і директора технікуму Леонід Ілліч не міг би одержати без згоди Йосипа Петровича. До речі, саме Брежнєв 21 вересня 1937 року підписав протокол рішення бюро міськкому про виключення з партії свого друга Германа Германовича Поля. Г. Поль, 1898 року народження, закінчив Промакадемію в 1933 році, працював директором металургійного інституту ім. Арсенічева. Брежнєв і Поль жили в одному будинку, обидва були пристрасними мисливцями і навіть полювали разом. На знімку випуску Кам’янського металургійного інституту 1935 року фотографія випускника Брежнєва — секретаря партбюро інституту — розміщена поряд із фотографією Поля. А через два роки молодий комуніст голосуватиме за виключення з партії свого старшого друга і наставника: «За самоусунення від керівництва навчальною роботою в інституті, притуплення більшовицької пильності, затиск самокритики, зв’язок з ворогами народу: Самсоновим, Меркушиним, Добжинським, нещирість перед партією і розголошування рішень закритих партзборів і активів Матюсі і ряду політично неблагонадійних елементів».

Дніпродзержинський журналіст М. Я. Судак у своїй книзі «Як їх робили ворогами» писав: «Брежнєв причетний до репресій своїх товаришів по партії. Будучи членом бюро міськкому, він підписував практично розстрільні протоколи про виключення з партії за шкідництво тих самих людей, які зробили його заступником голови міськради і членом бюро». З думкою маститого журналіста можна погодитися з деякою обмовкою. Виключення з партії комуністів, арештованих органами НКВС як ворогів народу, проходило без обговорення. І можна з упевненістю припустити, що якби на місці арештованого Йосипа Манаєнкова був Леонід Брежнєв, то Манаєнков так само проголосував би за виключення з партії свого колишнього протеже. Але все-таки не випадково, що коли у квітні 1938 року Брежнєва призначили завідувачем радторгвідділу Дніпропетровського обкому партії, його рекомендував начальник дніпродзержинського НКВС старший лейтенант держбезпеки Дараган.

Вже 25 листопада 1937 року, через два дні після фатального для Манаєнкова засідання бюро міськкому Йосип Петрович написав заяву, фактично визнавши себе за «ворога народу», залученого до антирадянської правотроцькістської організації Миколою Бухаріним у червні 1933 року. Того ж дня на екстреному засіданні бюро Дніпродзержинського міськкому партії слухали повідомлення начальника міськвідділу НКВС т. Папермана про те, що «в.о. секретаря МК КП(б)У Стебльов арештований органами НКВС». Ухвалили: Стебльова К. Г., як ворога народу, з партії виключити.

Пленум міськкому

28 листопада 1937 року відбувся пленум Дніпродзержинського міськкому партії. Як бачимо, йому передували неординарні і в той же час майже буденні за тих часів події: арештовані і виключені з партії — як вороги народу — секретар РК КП(б)У заводу ім. Дзержинського М. Рафаїлов, виконуючий обов’язки секретаря міськкому партії Стебльов, член бюро міськкому партії і директор найбільшого в країні металургійного заводу Й. Манаєнков. Ще були свіжі у пам’яті дніпродзержинських комуністів арешти попередніх секретарів міськкому партії Кинжалова, Вікторова, Лисова. «Вороги партії і уряду» проникли до всіх керівних органів міста!

Пленум Дніпродзержинського міськкому партії 28 листопада 1937 року відкрив член бюро міськкому товариш Жупінас: «Вам всім, товариші, відомо, що пару днів тому арештований колишній виконуючий обов’язки секретаря міськкому Стебльов, який виявився ворогом народу. Міський партійний комітет виключив Стебльова з партії. Нам потрібно вирішити питання про першого секретаря міського комітету партії».

Після чого почалися дебати:

Алфьоров: На заводі імені Дзержинського ворогів дуже багато. Зараз ми на заводі Дзержинського виключили 60 чоловік з партії. Я упевнений, що велика кількість ще буде викрита. Це я сміливо заявляю, тому що на заводі Манаєнков створив свою школу. Навіть після приїзду з Москви, де він був на прийомі у Кремлі, він говорив, що партійна організація — це приводний ремінь дирекції. Цим виховувалися кадри, щоб з них викувати ворогів.

(Довідка: Алфьоров Павло Микитович (1906–1971). Народився у Кам’янському в сім’ї робітника. Росіянин. Член партії з 1930 року. Закінчив Кам’янський металургійний інститут у 1934 році, близька до Брежнєва людина. З 1937 року на партійній роботі у Дніпропетровській області, член ЦК КПРС у 1956–1961 роках. Депутат Верховної Ради СРСР III, IV скликань. Нагороджений орденом Леніна.)

Слово на пленумі міськкому узяв і Л. І. Брежнєв. Його виступ був пройнятий пекучим, всепоглинаючим відчуттям самозбереження: за всяку ціну залишитися на плаву — живим і при владі! За всяку ціну! Навіть за рахунок своїх вже колишніх найближчих соратників по партії.

Промова Леоніда Ілліча Брежнєва на пленумі міськкому партії 28 листопаду 1937 року

Я, товариші, наймолодший член бюро нашого міського Комітету Партії, був вибраний на останньому пленумі міськкому партії. Я жодною мірою себе не виправдовую, а з усією глибиною відчуваю ту велику відповідальність, яку я несу разом з партійною організацією за те, що не міг викрити ворогів. Як тільки справа доходила на бюро до виключення троцькістів, — негайно пускалося все красномовство Рафаїлова, щоб захистити цих людей. Я докладав бюро по нашій справі міськради про Фертмана десятки разів, а Рафаїлов питав: «Що ти нового інкримінуєш Фертману?». Він стверджував, що це дуже скромна людина, що дружина дуже скромна. Після того, як посадили Рафаїлова, Стебльов сидів і чухав потилицю. Так само себе відчував Вікторов, коли посадили Макєєва. В усякому разі, були члени бюро постарше, і, якби вони ділилися досвідом, це питання можна було б поставити організовано. Товариші говорили про результати цього шкідництва. Я повинен сказати, що місто пошкоджено не менше. В чому шкідництво. Три рази відпускалися гроші на театр, а театру немає. Цілий ряд об’єктів не введений в експлуатацію. Скільки будинків у нас недобудовано, води немає в місті. Для забезпечення водопостачання будувалася станція, і ні проектів, ні кошторисів немає — нічого немає. Отже, на низку об’єктів у нас мільйон грошей вкладено, а не можна ввести в експлуатацію.

Що від нас потрібне? Викорчовувати все буквально коріння, з одного боку, і це повинне бути пов’язано з нашою виробничою програмою, з будівництвом житлових будинків, з пуском трамвая, з розширенням мережі по воді — це колосальна програма, товариші. Нам потрібно подивитися на наші міські організації: Гортоп, де у нас сидять білі офіцери, виключені з партії. У водоканалі потрібно людей подивитися, в архітектурно-планувальному управлінні міста треба перевірити людей. Далі, товариші. Зараз завдання, щоб новий склад бюро узявся міцно і правильно за роботу. Товариші, за цей час ми жодного пленуму міськкому не провели, бюро замкнулося. Рафаїлова арештували, Манаєнкова посадили теж, але на цих помилках треба було вчитися викривати ворогів. Я вважаю, що на цьому пленумі повинен кожний комуніст, навіть рядовий, сказати про себе. Я людина доморосла, я народився тут. Ні з ким — ні з Кинжаловим, ні з Лисовим, ні з Макєєвим, ні з ким жодних стосунків не мав. Моє запрошення на роботу до міськради здалося мені підозрілим. Я відмовлявся працювати у міськраді. Я інженер і не хотів йти на цю роботу. Я повинен сказати, що не ходив я сюди, окрім бюро, ніколи. З 1923 року я член комсомолу, з 1929 року — кандидат у члени партії, з 1931 року — член партії. Я грамотна людина і не думаю, щоб мене легко було збити з правильного шляху.

Після дебатів почалися вибори у члени бюро міськкому партії. Алфьоров, який просував Брежнєва, висловився таким чином: «Я виставив кандидатуру Брежнєва ось чому. Брежнєв — син корінного робітника. Працював якийсь час на Уралі. Я з ним вчився в інституті. Він дуже хороший товариш. Єдина помилка його та, що він мисливець і він полював з Полем, вони разом жили в одному будинку».

Брежнєва приймають в новий склад бюро одноголосно і дозволяють покаятися: «Я вважаю, що припустився великої помилки, і цілком розділяю думку про розпуск старого складу бюро. Це момент політичного порядку», — самокритично визнав наймолодший член бюро міськкому, майбутній Генсек ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв.

Через три дні після пленуму Дніпродзержинського міськкому партії, на якому колишні соратники щосили клеймили і відмежовувалися від ворога народу Манаєнкова і іже з ним, його професіонально допитував слідчий НКВС. Директор Дніпровського заводу і його «спільники» в основному обвинувачувалися у шкідництві, шпигунстві й тероризмі. Змучений тортурами, Манаєнков своєї причетності до організації і зв’язків із «спільниками» не заперечував, як і того абсурдного твердження, що він вигадав версію про Сталіна, за якою той нібито має шифр, за допомогою котрого щодня керує боротьбою іспанського пролетаріату.

Окрім Йосипа Манаєнкова до «контрреволюційної групи бухарінського напряму», як рапортував міський відділ НКВС, входили:

М. І. Рафаїлов — секретар Заводського райкому партії, С. Пушко — начальник будівництва Дніпродзержинського азотно-тукового комбінату, В. Жданов — головний інженер ДДЗ, а також Забельський, Наконечний та інші. Всі вони розстріляні в один день із Й. П. Манаєнковим і рештою «членів законспірованого правотроцькістського блоку» — 31 березня 1938 року. Місце їхнього поховання невідоме.

Постскриптум: У лютому 1956 року вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1938 року щодо Й. П. Манаєнкова був скасований. Йосип Петрович Манаєнков реабілітований посмертно.