Ширшова, 14: руїни колишніх амбіцій

Коріння родовідних дерев всіх будинків цього району йдуть у XVIII століття. Але далеко не завжди їх вдається відстежити. А навіть якщо і вдається, як у випадку з цим, колись багатим особняком, то все одно без втрат і прогалин не обходиться.


У 1782-1783 роках у слободі Половиця була збудована перша в її історії церква в ім'я Св. Петра і Павла. Цілком закінчену церкву навіть не встигли освятити, тому що влітку 1783 будівля з невстановленої причини згоріла. Замість згорілого храму жители слободи збудували на його садибі невигадливий молитовний будинок, який в 1786 р. було дещо розширено і освячено в церкву в ім'я ікони Казанської Богоматері. На початку лютого 1791 поруч з нею була освячена нова - тимчасова, Казанська церква.

Щоправда, відбувалося це вже не в Половиці, а в Катеринославі. Заново освячена церква розміщувалась вже на міській площі, а ось стара опинилась в межах кварталу і навіть отримала чітку адресу — дільниця № 109 в 12 міському кварталі за планом міста, затвердженому 22 лютого 1790. А поруч із закритою церквою, на ділянці № 108, у скромних мазаних будинках розташувалось все тодішнє міське самоврядування: магістрат, дума, словесний суд, сирітський суд, цехові правління і поліція.

Після того, як будівлю закритої Церкви в 1793 р. перенесли в слободу Сухачівку, її ділянка була продана під забудову капітану Іллі Антонову. У нового власника, однак, щось не заладилося, і будинків він так і не збудував. На початку 1797 р. Дума попросила владу передати це місце, «суміжне з громадським будинком», в її власність «для постройки простаннейшего дома, и для такого здания, которое в городской доход прибыток приносить може». Прохання Думи було задоволено лише частково. Ділянки їй не передали, але новий будинок збудували, хоча і в іншому місці. У 1800-х рр.. міська влада залишає і продає свою першу резиденцію, і з цього моменту вона надовго відходить в тінь. Хто володів ділянкою протягом наступних 80 років - поки залишається невідомим. Єдине, можна відзначити, що власниками його були люди не бідні і амбітні, тому що виниклий тут у середині XIX ст. комплекс кам'яних будівель належав до числа найбільших і найбагатших у місті.

Але все минуще. 12 вересня 1879 будинок за борги власників було виставлено на торги і придбано купцем І. Пчолкіним. У 1880-х рр.. він перейшов до його вдови Євдокії Іванівні, яка незабаром вийшла заміж за катеринославського нотаріуса, шляхтича С. Ставровського. Тут розміщується його контора і квартира, а також стрімко плодяться магазини, чайні, майстерні. Євдокія Іванівна Ставровська успішно пережила і свого другого чоловіка і померла тільки на початку 1910 р.

А вже 26 травня 1910 р. на засіданні Міської Думи з вдячністю приймається заповіт Ставровської, за яким весь її немаленький будинок на Торговій вулиці знову повертався у власність міста. Щоправда, вже з неабиякими обмеженнями. Згідно із заповітом тут мав бути влаштований дитячий притулок «пам'яті нащадного почесного громадянина Івана Прокоповича Пчолкіна». При цьому частина ділянки з одноповерховим торговим рядом була заповідана благодійному товариству для влаштування дешевої їдальні, а частина знаходилася в довічному володінні Омелянович-Павленко. На продаж будинку було накладено заборону. На збір коштів, необхідних для відкриття притулку, дарувальниця відводила 4 роки.

Місто вчинило по-своєму і набагато більш розумно. Прийнявши заповіт, міська влада відразу ж передала всю ділянку Благодійному товариству. Товариство розмістило тут свою контору, дешеву їдальню і будинок працелюбності. Однак відкривати дитячий притулок не поспішало. З часом будівництва спеціальних будівель для своїх закладів суспільство знову здавало площі, що звільнилися, в оренду. Зрозуміти його цілком можна, тому що при постійному браку коштів суми, одержувані з орендарів, були серйозною підмогою в діяльності товариства.

У 1920 р. діяльність всіх благодійних товариств, притулків і богаділень була припинена. Будинок на Торговій був націоналізований і через кілька років переданий для розміщення фабрично-заводського училища № 8. Училище, що готувало металістів (токарів, слюсарів, фрезерувальників), розмістило тут навчальні класи, майстерні та квартири викладачів. ФЗУ № 8 працювало тут аж до 1960-х рр.. Перерва в роботі училища відбулася лише у роки війни, але до 1945 р. воно вже повністю відновило роботу. У 1960-х рр.. будівлі були передані СПТУ № 5, яке розмістило тут свої навчальні майстерні. А з 1990-х рр.. старовинна ділянка виявилась розділеною серед декількох власників. Занепад тутешніх будівель щороку все більше впадає в око. Але питання реставрації однієї з найстаріших садиб міста поки навіть не стоїть на порядку денному.

Валентин СТАРОСТІН,
начальник інформаційного центру МГО «Інститут Україніки»