Меморіаліс (від грецьк.) — пам’ятний, увічнюючий, у даному випадку, вченого. В музейній літературі, музейному середовищі цим словом меморіалізація визначають той напрямок в музейному будівництві, котрий передбачає реставрацію історичних об’єктів, які збереглися, відновлення втрачених об’єктів та відтворення побутового інтер’єру, характерного для того чи іншого меморіального приміщення.
В музейній практиці склалося два підходи до відтворення меморіальних музеїв: один за принципом «як було», другий принцип «авторського бачення». Хоча і в першому варіанті існує якийсь відсоток авторського уявлення, тобто суб’єктивного підходу. Доволі часто зустрічається так, що обстановка дому відтворюється за випадковим документом, за допомогою типологічних предметів з вкрай суб’єктивних позицій. Нам вдалося запобігти останнього, прийнявши позицію першого варіанта підходу до відтворення меморіального музею. З цієї причини скрупульозно досліджувались архівні документи, фотографії, свідоцтва сучасників, спогади.
Меморіальні місця, за поглядом деяких музеєзнавців, відрізняються тим, що вони в ідеальному випадку зберегли у незмінному вигляді житлові і робочі приміщеним видатних особистостей та їх атмосферу. Але чи багато таких ідеальних випадків? Під час відтворення будинку-музею нам прийшлося вирішувати проблеми відтворення кольорової гами стін, ставень, груб, гвинтових сходів в мезонін, дерев’яної веранди та ін. Здійснено пошук власних речей вченого, його праць, книг з його бібліотеки, предметів побуту родини, меблів і та інші. Комплекс меморіальних речей будиику-музею Д, І. Яворницького складає менше половини всіх предметів будинку. Тому повернення їх у власну домівку було для науковців метою номер один. Замість меморій, які не збереглися, вводилися типологічні, які створили природне середовище для існуючих меморій та узагальнений образ того часу, в якому жив вчений.
Між тим відвідувач, котрий прийшов у музей, часом не усвідомлює, що він бачить обстановку в сучасній інтерпретації музейного працівника і дійсно вірить в те, що саме «так було», що він відчуває «атмосферу», в котрій жила і працювала ця людина.
Під час відтворення меморіальних музеїв має місце небезпека підміни історичної дійсності побутовою псевдодостовірністю. І це природно. Як не можна повернути час, так і не можливо відтворити істинну обстановку та образ людини. Саме з причини нестачі меморіальних предметів, реконструкція інтер’єрів житлового будинку в меморіальній садибі і являє собою одне з найскладніших питань.
Різний погляд серед музеєзнавців існує з питання «штучної, механічної» прив’язки до меморіального будинку експозицій, висвітлюючих життєвий та творчий шлях того чи іншого видатного діяча. Нашою науковою радою було прийнято рішення створити таку експозицію, за принципом єдності місця, дії, часу, кольорової гами, всього будинку. Головною метою було те, щоб ця кімната сприймалася єдиним цілим з меморіальними приміщеннями, щоб не порушити органічне сприймання будинку відвідувачами. Побудовано площинну експозицію за хронологічно-тематичним принципом «Життя та діяльність Д. І. Яворницького».
Про музеї говорять: тут відбувається передача знань та емоцій. Меморіальні музеї – виняткова категорія музеїв з притаманними тільки їм рисами. Специфіка їх пов’язана з відтворенням меморіальної обстановки (середовища, в якому жила і працювала людина). Саме це викликає найбільші емоції, тому що на основі відтвореного середовища у людини з’являється почуття причетності і навіть більшого. Так, як відтворюється музей, так відтворюється і образ людини: на основі власних речей, спогадів його самого та його сучасників, результатів його праці, архівних матеріалів. В результаті вивчення життя та діяльності людини, у дослідника на основі його суб’єктивного емоційного уявлення створюється ілюзорний образ, міражний, умовний. Тим більше, якщо створюється меморіальний музей такої особистості, подвижника науки, як Д. Яворницький. І утриматись від ідеалізації образу такої людини було нелегко. Мабуть з цих причин, факти з життя Д. І. Яворницького, деякими працівниками пера, перетворені на легенди, які перейшли в ступінь явного перекручення — порівняння його з характерником, магом і навіть Нострадамусом.
Саме тому науковий співробітник музею несе велику відповідальність за відтворене, має бути архіскрупульозний підхід в пошуках максимально правдивого відображення колишньої дійсності.
Існує думка, що «проблема музейної умовності доведена в концептуальному та практичному смислі, як неминуча. Меморіальний музей створюється з опорою на документальні джерела, яким являє собою будь-який експонат. Він завжди втілюється в естетично переображеному вигляді. Ця вигаданість і складає серцевину музейної умовності, котра близька умовності науки та мистецтва взагалі. Моделювання дійсності відбувається ніби-то в справжній, але естетично пере ображеній формі».
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Герб Катеринослава 1811 р., 1840-1920 гг. |