Дніпропетровський технікум залізничного транспорту — один з найстаріших середніх спеціальних навчальних закладів України

Техническое железнодорожное училище на Александро-Невской площади

1-е Ж.Д. училище пр.Пушкина,77А

Училище, Благовещенская церковь

Техническое железнодорожное училище

Первая мировая война, 1918 год

У тексті урядового розпорядження по міністерству шляхів сполучення від 2 травня 1902 р. № 65 за підписом таємного радника князя Ю. Хілкова повідомлялося, що:
«...с 1 июля настоящего 1902 года открываются технические железнодорожные училища в городах: Владикавказ при Владикавказской железной дороге, Великих Луках при Московской и Екатеринослав при Екатерининской дорогах на основании Высочайше утвержденного 7 апреля 1887 года Положения о таких учебных заведениях и с отнесением расходов по их устройству и содержанию на средства общего училищного железнодорожного фонда».

Навчальний рік в училищі почався у вересні 1902 р. у складі одного класу з 30-ти учнів — дітей службовців залізниці та їхніх родин, у найманому приміщенні по Скаковій вулиці (нині вул. Свердлова).

Умови для заняття в будинку були погані, тому керівництво залізниці вирішило побудувати спеціальне приміщення для училища. Катеринославська міська управа, за клопотанням начальника залізниці, безкоштовно виділила для спорудження будинку ділянку землі на майдані Олександро-Невського на умовах, що 10% учнів (від числа вакансій) будуть діти мешканців м. Катеринослава, які не пов’язані з залізницею.

Навчальна програма училища в основному враховувала вимоги виробництва і підготовляла технічних фахівців для Катерининської залізниці. Викладачі училища були з вищою освітою і взагалі інженери Катерининської залізниці.

Першим начальником технічного училища призначили інспектора Севастопольського технічно-залізничного училища статського радника Галицького Володимира Степановича, який одночасно був викладачем математики і фізики.
У 1903 р. був відкритий 2-й клас, а в 1904 — третій.

Із статті «К 10-летию Екатеринославского технического железно-дорожного училища», надрукованої в журналі «Вестник Екатерининской железной дороги» від 12 січня 1913 р. дізнаємося, що:
«...открытие 3-го класса в 1904 г. совпало с перемещением училища в собственное здание, которое было построено по проекту архитектора И.Н. Сандецкого, при ближайшем участии 1-го попечителя училища, бывшего начальника Екатерининской железной дороги инженера В.М. Стульчинского...».

Однак у журналі «По Екатерининской железной дороге» за 1903 р. знаходимо повідомлення:
«Александро-Невская часть города расположена на еще более отлогом и низком холме, представляет собой наиболее молодую часть города, находящуюся еще в периоде своего первоначального устройства: эта часть города отделяется от предыдущей части Рыбаковской балкой и от предместья Чечеловки Аптекарской балкой (названной иначе Родевской по фамилии штаб-лекаря Роде, первого Екатеринославского врача, очень популярного в городе, имевшего здесь хутор). Центром этой части является обширная Александро-Невская площадь, на которой располагаются здание железно-дорожного технического училища и Военная улица (ныне Пушкинский пр.), имеющая 30 сажень в ширину».

Як бачимо, відомості стосовно дати введення в експлуатацію будинку училища в цих джерелах суперечливі. Однак дата 1903 р., на мій погляд, викликає сумнів.

Збудувати в ті часи цегляний монументальний будинок із двоповерховим головним корпусом і двома одноповерховими крилами з двох боків за такий недовгий період навряд чи було реальним. Можливо, на 1903 р. будинок був уже в стадії завершення будівництва, а освячення училища відбулося в 1904 р. Приміщення училища були обладнані паровим опаленням, електричним освітленням та вентиляцією, яка взимку обігрівала повітря. На будівництво було витрачено понад 110000 крб.

Бажаючих вчитися в училищі було багато. Тому в 1909 р., починаючи з 1-го класу, відкрили паралельні класи і таким чином до 1912 р. кількість тих, що закінчили училище, подвоїлася (у 1912 р. в училищі навчалося 162 учня). Більша частина випускників йшла служити на Катерининську залізницю. Навчальна програма для учнів 1-го класу складалася з предметів: арифметики, алгебри, геометрії, фізики, краснопису, будівельного мистецтва, креслення, обробки металу та деревини; у 2-му класі додавалися ще: загальна і прикладна механіка, креслення з прикладної механіки, будівельне мистецтво, паровозна механіка і паровози, залізнична справа. У 3-му класі викладали вже такі предмети, як: електротехніку, паротягову механіку і паротяг, залізничну справу, будівельне мистецтво, землемірство, обробку металу і деревини, креслення із залізничної справи, креслення частин паротягу, креслення із землемірства.

Крім цих предметів обов’язковими для всіх класів були закон Божий, спів і фізкультура. Учні також навчалися столярному, слюсарному та ковальському ремеслам. Починалися заняття о 8 годині ранку до 13 години в класах, а потім з 14 години 30 хвилин до 18 години 30 хвилин — практичні заняття в майстернях.

Слід сказати, що в тогочасній Російській імперії в багатьох навчальних закладах до порушників дисципліни застосовували заточення до карцеру. В Катеринославському залізничному училищі до порушників застосовували інші методи — виносили догану і ставили низький бал за поведінку.

При училищі в 1909 р. було засноване так зване опікунство над незаможними учнями, члени якого складалися зі службовців і робітників, що здавали внески по 2 крб. Уже в перший рік свого заснування опікунство нараховувало 500 членів. Обрана опікунська рада розподіляла отримані гроші на придбання одягу, взуття, лікування, сніданки та оплату за навчання учнів, батьки яких були неплатоспроможні (плата за навчання бралася 10 крб. на рік). Щорічно 6 грудня та на масляну на користь опікунства в училищі влаштовували благодійні вечори.

У 1910 р. училище брало участь в Південно-Російській обласній сільськогосподарській та кустарній виставці, яка відбувалась у Катеринославі, і було нагороджене срібною медаллю за доцільність постанови справи та учнівські вироби.

Садиба училища в 1912 р. збільшилася на 1800 кв. сажнів, про цей факт свідчить запис у протоколі засідання міської управи від 15 грудня 1913 р.:
«...В 1912 г. на Александро-Невской площади по постановлению Городской думы было отведено 1800 кв. сажень городской земли под постройку технического железнодорожного училища, каковое в настоящее время с открытием в нем параллельных классов, стало тесным и явилась необходимость расширить учебные мастерские, а также построить при училище общежитие для учеников, для каковой цели занятая училищем площадь в настоящее время является недостаточной. В виду этого начальник дороги просит о прирезке к означенному участку полосы городской земли шириною в 10 сажень по Александро-Невской площади и Канатной ул...».

На жаль, на це прохання начальника залізниці земельна комісія, а потім і міська дума (15 січня 1914 р.) внесли резолюцію — «відмовити». Один із членів управи (Макаренко) порадив розширяти училище вгору, а не вширочінь.

Тільки в 1924 р. почалася реконструкція училища, ось тоді і прибудували одноповерховий будинок до лівого крила, де розмістили службові приміщення. Продовжувалася реконструкція училища в 1928 р., коли по всьому периметру приміщень навчальних майстерень був надбудований другий поверх, де обладнали класні кімнати та спортивну залу. А вже в 1977 р. до старого будинку прибудували цегляний п’ятиповерховий навчальний корпус. Відомо, що на початок 1917 р. училище, що знаходилося за адресою: пр. Пушкіна, 67, підготувало 510 фахівців. В училищі навчалися тільки хлопці і лише в 1917 р. була зарахована перша дівчина Щекіна Ганна Іванівна, в майбутньому доцент Дніпропетровського будівельного інституту.

Протягом 1917–1920 рр. навчальний процес в училищі періодично припинявся у зв’язку з військовими діями та частими змінами влади. У 1920 р. на базі училища були створені чотири профшколи: будівельна та тягова (механічна) діяли в будинку училища, експлуатаційна знаходилась на пр. Пушкіна, 36-а, а електротехнічна — на вул. Свердлова, 72. Термін навчання в профшколах був встановлений три роки. А вже в червні 1930 р. усі профшколи були об’єднані в транспортний політехнікум, начальником якого призначили В.В. Щенсновича. В 1936 р. технікум підпорядкували Народному Комісаріату шляхів сполучення. Підготовка фахівців велася за спеціальностями: будівельники, механіки, електротехніки та експлуатаційники. В рік технікум випускав до 300 фахівців. З початком Великої Вітчизняної війни в головному корпусі розмістився військовий шпиталь, тому підготовка молодших курсів відбувалась у будинку інституту (ДІІТ), а 20 серпня 1941 р. обладнання технікуму евакуювали до м. Алатирь. За часів німецько-фашистської окупації міста (вересень 1941 — жовтень 1943 рр.) у технікумі велися заняття на трьох відділеннях: експлуатаційному, електрозв’язку і колії, де навчалося понад 200 студентів і працювало 14 викладачів. Навчальні заняття провадилися в дві зміни в одному з приміщень технікуму і майстернях, де було обладнано 6 аудиторій. Діяло 5 перших, 2 других, 1 третій та 2 четвертих курси. Відсутність електроенергії та палива гальмувала нормальне проведення занять.

Після визволення міста від окупантів (25 жовтня 1943 р.) будинок технікуму являв жахливу картину: в головному корпусі була відсутня підлога, вибиті вікна та двері; знищено все обладнання, що залишалося в технікумі, не було столів та стільців, від їдальні залишилися лише руїни. Але вже в листопаді заняття відновилися. На січень 1944 р. навчалося 7 груп за спеціальністю «Експлуатація залізниць». У 1945 р. відбувся першій післявоєнний випуск 21 техніка-експлуатаційника. А в 1952 р. при технікумі був відкритий консультаційний пункт Всесоюзного заочного технікуму залізничного транспорту. До 1962 р. технікум готував на денному відділенні фахівців із двох спеціальностей — «Експлуатація залізниць» та «Енергозабезпечення та енергетичне господарство залізничного транспорту», а в 1966 р. з’явилася спеціальність «Автоматика і телемеханіка на залізничному транспорті». Починаючи з 1997 р. денне відділення технікуму готувало фахівців вже з 7 спеціальностей. Навчальний заклад неодноразово визнавався кращим серед транспортних технікумів України. В травні 2002 р. колектив технікуму-ювіляра (100 років) був нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Зараз технікум складається з двох навчальних корпусів, де понад 70 добре обладнаних кабінетів і лабораторій, навчальних майстерень, двох гуртожитків, бібліотеки, спортивного корпусу, їдальні.

У різні часи в технікумі навчалося 126 майбутніх докторів технічних наук, 32 кандидати технічних наук, 6 лауреатів Ленінської та Державної премій СРСР, 7 Героїв Радянського Союзу, 7 Героїв Соціалістичної Праці.

На старому навчальному корпусі — пам’ятнику минулого, встановлені меморіальні дошки в пам’ять видатних випускників технікуму залізничного транспорту, тексти яких сповіщають:
«Герои Советского Союза: Балаханов Д.А., Гусенко П.Я., Козлов А.В., Пинчук С.Г., Резниченко И.И., Тарасов П.Т., Филипских Е.Ф.; Герои Социалистического Труда: Головин Ф.А., Диденко В.П., Закорко Н.Т., Покуса А.А., Тихонов Н.А., Трубицын Е.Г., Шкуренко И.Т. Они учились в этом техникуме; «Здесь с 1921–1925 год учился один из изобретателей реактивного оружия лауреат Государственной премии Иван Исидорович Гвай»; «Здесь в 1922–1924 году учился советский поэт Дмитрий Борисович Кедрин».

Хочеться зазначити, що в технікумі також навчалися в 1928–1931 роках: Народний артист СРСР, лауреат Державної Премії СРСР, Державної премії РРФСР Грищенко М.О.; в 1923–1925 роках видатний радянський вчений у галузі електрифікації та автоматизації гірничої промисловості, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки УРСР С.А. Волотковський; в 1925–1927 роках — академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії УРСР, лауреат премії ім. О.М. Динника В.А. Лазарян.

Людмила Маркова