Найбільший храм чи пересічна лікарня?

Вид на Успенскую церковь

Успенская Церковь

Успенская церковь

Торговая улица со стороны Центральной площади

Вид на приречную часть Екатеринослава

Городская больница № 10. пл. Демьяна Бедного, 16

пл. Демьяна Бедного

Гор. больница №10. До 1930-х гг. - Успенский собор

Передісторія

Успенська церква у Катеринославі виникла далеко не на пустому місці. І хоча можна безкінечно сперечатись про роль в її історії церков, що існували на тому місці раніше за неї (та й самі сучасники подій не могли дійти у цьому питанні певної згоди), але ці храми були. І вони пов’язані з церквою Успіння Пресвятої Богородиці єдністю місця та чітко визначеною послідовністю в існуванні.

У 1781 р. за ініціативи колишніх січовиків Лазаря Глоби, Гната Каплуна, Андрія Мандрики та Данила Косолапа у слободі Половиця Саксаганського повіту Новоросійської губернії було розпочато будівництво першої в її історії Церкви в ім’я Святих Петра і Павла. На цей час Половиця, яка налічувала понад 100 дворів і близько 1500 чоловік населення, належала до числа найбільших населених пунктів повіту і могла дозволити собі зведення достатньо пишного храму. Відомо навіть ім’я будівничого — це був Данило Дерев’янко зі слободи Кам’янське (сучасний Дніпродзержинськ). Але як виглядала Петропавлівська церква, ми вже ніколи не дізнаємось. Завершена влітку 1783 р., вона так і не була освячена. 6 серпня, за кілька днів до освячення, серед білого дня запалала одна з церковних бань. Загасити вогонь не було ніякої можливості, і за кілька годин від плодів кількарічної праці лишилося саме згарище. Причини цієї пожежі залишились невідомими.

У 1784 р. половичани вдруге подали прохання про спорудження церкви, але через чутки про плановане спорудження міста Катеринослава і можливу ліквідацію слободи із будівництвом було вирішено зачекати. Невдовзі чутки підтвердилися. До Половиці ринув потік робітничого люду, арештантів, солдатів, силами яких мало здійснюватись будівництво. Але все-таки плани зі спорудження міста були настільки непевними, що у 1786 р. місцеві жителі ще встигли побудувати молитовний будинок в ім’я ікони Казанської Божої Матері. Створено його було мінімальними засобами зі звичайного житлового будинку, до якого просто добудували вівтарну частину та дзвіницю.

Більш ніж скромна споруда Казанського молитовного будинку, яка, за примхою долі, стала першим храмом розбудовуваної столиці Катеринославського намісництва, існувала недовго. 15 січня 1791 р. у Катеринославі врешті-решт освятили міську церкву, яка успадкувала ім’я від молитовного будинку. Цілком можливо, що вона успадкувала від нього і садибу. В усякому разі розташування церкви безпосередньо в житловому кварталі (на розі сучасної вулиці Ширшова та площі Дем’яна Бідного 1, 2) не відповідало існуючим планам міста, за якими для розміщення церков передбачались спеціальні майдани.

Та й сама будівля Казанської церкви ні за розмірами, ні за архітектурою не підходила столичному майбуттю міста Катеринослава. Дерев’яна будівля була споруджена ще у 1780 — 1781 рр. для розміщення костьолу у Катеринославі на річці Кільчень у дусі провінційного російського бароко. У 1790 р. її лише перенесли до частини міста, яка зводилась на правому березі Дніпра. Тимчасовість її була очевидна.

Стара монастирська церква та новий міський собор

Питання про будівництво постійної парафіяльної церкви у низинній частині Катеринослава постало дуже швидко. Вже 2 жовтня 1795 р. розпорядженням намісника, князя Платона Зубова було виділено перші кошти на її спорудження. А 31 серпня наступного року, в день свята Положення чесного поясу Пресвятої Богородиці було освячено місце під новий храм. Місце було обрано на великому майдані у повній відповідності до пропозицій плану Катеринослава, затвердженого у 1792 р. А вже 15 липня 1797 р. місцеве духовенство отримало від преосвященного Гавриїла митрополита Катеринославського і Херсонеса Таврійського дозвіл на освячення дерев’яного храму. Власне церемонія освячення відбулася в серпні 1797 р.

Таке швидке зведення великого храму пояснюється тим, що він теж був далеко не новий. До переносу до Катеринослава церква носила ім’я Преображенської і належала Сокольському Преображенському чоловічому монастирю, який було засновано ще 1714 р. ігуменом Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Преображенський монастир стояв при березі Ворскли біля гори Духовб і містечка Сокулки (нині ця місцевість знаходиться у Кобеляцькому районі Полтавської області). Закритий він був у 1786 р., під час секуляризації церковних маєтків. Звісно, Преображенська церква була значно «молодша» за монастир. Але все ж вона вела свій родовід від першої монастирської каплиці, зведеної у 1714 р.

Велика п’ятибанна церква, побудована в стилі українського бароко, внесла до Катеринослава елемент усталеності, традиційності, подібності до історичних міст України. Вже важко сказати, доречно чи не дуже виглядав бароковий храм у місті, яке, з одного боку, мало стати центром і символом імперської колонізації козацького краю, а з іншого — довго не було спроможне перерости слободу Половиця.

Із самого початку свого існування Успенська церква перетворилась на громадський центр міста. Вже на початку серпня 1797 р. віце-губернатор Казанський визначив, що «для общаго собрания в господские праздники и высокоторжественные дни и отправления молебствий, до построения настоящей соборной церкви (Преображенського собору, недобудовані руїни якого розташовувались на Горі. — В.С.), приличнее оставить освященную в минувшем августе месяце Успения Пресвятые Богородицы церкви по обстоятельству тому, что она в средине города и близка отовсюду». Величезна роль церкви в житті міста зумовлювала і її відповідне опорядження. В основу ризниці храму лягли предмети, передані із Сокольського монастиря, Казанської церкви і соборної Миколаївської церкви міста Новий Кодак.

У 1804 р., коли до Катеринослава нарешті було переведено з Новомиргорода Катеринославських архієреїв, Успенська церква була визнана собором. Майже одразу ж було піднято питання про спорудження замість дерев’яного храму нового — мурованого. У 1806 р. після затвердження проекту Преображенського собору місцева влада вирішила, що його спорудження на пустельному, віддаленому від міста пагорбі є недоцільним. Далі думки розділилися. Архієпископ Іов (Потьомкін) вніс пропозицію зводити собор безпосередньо біля Успенської церкви, а губернатор граф Ланжерон — на місці Троїцького храму. Довгу та запеклу суперечку було на деякий час припинено указом 1812 р. про зупинку казенного мурованого будівництва в імперії до завершення відбудови зруйнованої Москви. З відміною цього указу у 1818 р. суперечка була поновлена, хоча посади — як архієрея, так і губернатора — займали вже зовсім інші особи. Лише у 1828 р. Синод остаточно підтримав пропозицію архієреїв і прийняв рішення про будівництво Преображенського собору поряд з дерев’яною Успенською церквою. Вже було виділено кошти і розпочато підготовчі роботи. Але інженери Губернського правління, підпорядковані губернатору, після дослідження відведеної під собор ділянки визнали її непридатною для будівництва через слабкі ґрунти та високий рівень ґрунтових вод. Тож справу було повернуто до Петербурга на розгляд імператору Миколі І, який не прийняв точок зору місцевих угруповань і розпорядився будувати собор на місці його заснування Катериною ІІ.

Опісля 1835 р., незважаючи на те що архієрейська кафедра була перенесена до новозбудованого Преображенського собору, Успенська церква повністю зберігає своє значення в житті міста. Вона, як і раніше, має найбільшу та найбагатшу парафію. Зберігаються і архієрейські хресні ходи на Водохрещу, свята Преполовіння П’ятидесятниці та Серпневого Спаса, бо проводити їх із Собору, розташованого на високій крутій горі, було незручно. У той же час роки існування дерев’яної Успенської церкви були вже злічені.

Найбільший храм Катеринослава

Невдовзі після побудови Преображенського собору до Комісії проектів та кошторисів надійшло розпорядження виконати для Катеринослава проекти мурованих парафіяльних церков замість існуючих дерев’яних. У 1837 р. проекти нових церков були затверджені Миколою І. 31 травня 1838 р. вийшов указ Синоду із дозволом на спорудження нової Успенської церкви. А 18 червня 1839 р. на майдані, західніше старої Успенської церкви, відбулася церемонія закладення нового храму. Проект, виконаний архітекторами Петром Вісконті та Людвігом Шарлеманем, вражав своїм розмахом. Нова церква мала стати набагато більшою за стару і навіть за Преображенський собор. Причому, як не дивно, про зауваження десятирічної давності щодо слабких ґрунтів та рівня ґрунтових вод під час закладення храму ніхто й не згадав.

Храм зводився 11 років. Для тогочасного міста це цілком нормальний термін, зумовлений нестачею і будівельних матеріалів, і кваліфікованих майстрів, і, найголовніше, коштів на будівництво. З останньою проблемою церкві значно допоміг купець першої гільдії Іван Васильович Колесніков, який фактично став її ктитором, покривши більшу частину видатків на будівництво. Причому схоже на те, що з освяченням церкви у 1850 р. роботи з її опорядження далеко не завершилися. В усякому разі дерев’яна Успенська церква була «по ветхости своей упразднена» лише у 1852 р. Тобто більше року стара і нова церкви співіснували поряд.

По ліквідації дерев’яної Успенської церкви на місці її вівтаря було встановлено дерев’яний пам’ятний хрест (встановлення на місці ліквідованих церков хрестів, каплиць або пам’ятників було прописано у тогочасному законодавстві). Дещо пізніше довкола Успенського хреста на міські кошти було створено Успенську рощу, яка існує і до сьогодні.

Нова Успенська церква первісно мала чотири престоли на двох поверхах. Головний був освячений в ім’я Успіння Богоматері, правий — Різдва Іоанна Предтечі, лівий — Георгія Змієборця. На нижньому поверсі знаходився престол в ім’я Святого Миколая. Останній став причиною багатьох проблем не лише для церкви, але й для міста в цілому. Річ у тому, що інженери кінця 1820-х рр. таки були праві — рівень ґрунтових вод у цьому районі був високим. У 1884 р., коли храм вперше зачинили на капітальний ремонт, міській владі довелося виділяти місце і грошову субсидію для спорудження гарнізонної церкви (духовні потреби гарнізону до цього року забезпечувались саме приділом (боковим вівтарем) Святого Миколая). А у 1902 р. рівень ґрунтових вод піднявся настільки, що приділ довелося взагалі зачинити. Загроза церкві змусила міську владу створити спеціальну комісію з розробки проекту дренажної мережі довкола храму. Проект, загальна вартість якого перевищувала 20000 крб., був складений досвідченими інженерами у 1906 р. і реалізований у наступні роки. Миколаївський престол при цьому так і не відкрили.
Звичайно, життя церкви не обмежувалось проблемами і їх вирішенням. Вона мала щедрих старост та меценатів, завдяки яким була збудована багата ризниця і проводились численні роботи з облаштування храму. У 1860-х рр. староста Михайло Остроухов за власний рахунок встановив на її дзвіниці перший у місті баштовий годинник. На старих фото ми бачимо величну будівлю, увінчану п’ятьма могутніми банями, з гордовито піднесеною на небачену до цього висоту дзвіницею, яка здіймалася над приземкуватими міськими кварталами. Незважаючи на бурхливе будівництво на початку ХХ ст. місто так і не спромоглося «перерости» Успенську церкву. Втім, не вдалося йому це і пізніше.

Ліквідація

Ліквідація храму розпочалася з його грабунку. За роки громадянської війни та перші роки радянської влади від пишної ризниці храму лишились самі спомини. І добре, якби церковні речі, які мали і художню, і історичну цінність, передавалися до музею (як це було у 1900 — 1910-х рр.). Але ні — вони вилучались на вагу, заради дорогоцінних металів та каміння. Десь у 1920-х рр. зник і Успенський хрест, споруда мало потрібна в соціалістичному місті, яка позначала нікому не цікаве місце і події. Відбилися на храмі і розколи, які охопили православну церкву завдяки релігійній політиці нової влади. Збідніла і в значній своїй частині знищена парафія вже не була спроможна утримувати Церкву Успіння в належному стані. Але, як не дивно, храм проіснував ще досить довго. Він був закритий у середині 1930-х рр., одним з останніх у місті. Опісля закриття у храмі було демонтовано бані та дзвіницю і розміщено контори та склади обласного відділення Союзтекстильтресту. Ця реконструкція змінила образ міста. Там, де вивищувався величний храм — гордість та один з наочних символів історії Катеринослава, — з’явилася жахлива і потворна споруда незрозумілого вигляду.

Пізніше, невдовзі після звільнення міста від німецьких військ приміщення колишньої Успенської церкви було надано фельдшерсько-акушерській школі. У 1948 р. школу звідси виселили, а в церкві розташували поліклініку та шпиталь для інвалідів війни. А з 1952 р., після чергової перебудови у храмі розташувався стаціонар 10-ї міської лікарні, яка працює там і досі.

P.S. За останні 20 років питання про відновлення Успенської церкви підіймалося кілька разів. Незважаючи на те що ініціатором відновлення виступала міська влада, воно так і не було вирішено. Питання про повернення площі Д. Бідного історичної назви — Успенська площа — порушувалося також неодноразово, але відхилялося міськрадою через брак коштів. Питання про відновлення Успенського хреста не підіймалося ніколи…

Валентин Старостін