"Бароко, - за визначенням Ю.С. Асєєва, - це стиль архітектурних ансамблів". 1 Композиційним центром ансамблю є Успенська церква, збудована з цегли, має п'ять бань. У плані повторює традиційний для української народної архітектури тип тридольного храму з приміщеннями, які прилягають до центральної частини з півночі та півдня. Центральний об'єм увінчує восьмерик із банею, ліхтариком та декоративною маківкою. Стіни церкви прикрашають розкреповані карнизи та пілястри, наличники вікон. Перехід квадрата простору під банею вирішений за допомогою ступінчатих арок, замість традиційних парусів. Об'ємно-просторова структура Успенської церкви дуже оригінальна, не має аналогів на Сході та Півдні України.
Миколаївська церква - більш типова для стилю бароко культова споруда. Являє собою зразок тетраконхового однобаштового храму. Високий барабан увінчаний невеличкою главкою. На поверхні стін присутні пілястри, також декоративні наличники. Цінність пам'ятки значно доповнює розпис у барабані, на стінах й склепінні храму. Характерна для стилю бароко в цілому м'якість ліній виявилася тут у формі плану, у наявності фігурних наличників, у загальних пропорціях будівлі. Дуже цікавою в архітектурному відношенні є Варваринська церква. Цегляна, тричастна, із прямокутним бабинцем, квадратним нефом, та півкруглою абсидою вівтаря. Над усім об'ємом центру височить вежа - восьмигранна, має два яруси, завершується високою ограненою банею. Ця вежа - дзвіниця повторює характерний для народного будівництва принцип - восьмигранник на четверику. Перший ярус дзвіниці - глухий, другий ярус - із великими арочними отворами. Хід на вежу розташований у бічній стіні, яка відділяє неф від бабинця.
Масивні пропорції вежі вдало доповнюють композицію всього ансамблю. В 1796 р. дзвіниця була перебудована на власне церкву великомучениці Варвари. В XIX ст. до західного фасаду був прибудований чотириколонний портик. Рідкісним є органічне поєднання в одній споруді церкви, дзвіниці та оборонної вежі.
Виникнення цього унікального архітектурного ансамблю органічно пов'язане з тією роллю, що її відігравало Поорілля у XVII - XVIII ст., являючи собою прикордонний регіон. Землі ці розташовувалися на кордоні між Гетьманщиною та землями Війська Запорізького. За версією краєзнавця В. Мороза, перші укріплені поселення на місті Китайгорода з'являються в кінці XІV ст., коли литовські війська на чолі з великим князем Вітовтом продвинулися до чорноморського узбережжя. 2 Сам Китайгород заснований, ймовірно, близько 1677 р. В цей час масово переселяються на лівий бік Дніпра жителі Правобережжя. Китайгород отримав статус містечка та слугував важливим пунктом на шляху доставки урядової пошти. Назва Китайгород походить, найвірогідніше, від тюркського "китай" - "укріплення". Фортеця була дійсно потрібна із-за набігів татар, які супроводжувалися винищенням місцевого населення (1693, 1696, 1731, 1739, 1740 рр.). Протягом 1731-1733 рр. була побудована Українська укріплена лінія, яка простягнулася на 400 км. Укріплення Китайгорода теж увійшли як складова до цієї лінії.
В 1750-і роки керівництво Китайгородом обіймає згаданий уже Павло Єфремович Семенов. Інформація про цю непересічну людину збереглася в архіві Коша Нової Запорозької Січі. Зокрема, він "обороняв свої вольності" від запорожців та від жителів сусідніх сотень. 1754 р. він дорікав запорожцям на крадіжки коней з його табуна з хутора на р. Протовщі і вимагав відповіді, що й було зроблено. Усередині 1760-х. рр., коли ці землі стали об'єктом взаємних претензій Коша та Гетьманщини, китайгородський сотник скаржився 1764 - 1765 рр. за "наїзди" на його хутір та знищення господарства 3.
Амбітний сотник намагався тримати свою лінію у стосунках між козаками Гетьманщини, запорожцями, російськими пікінерами і регулярними військами на Орелі. Мабуть, будівництвом на "своїй" землі трьох церков та вежи-дзвіниці він хотів: 1) ще більше підвищити свій авторитет; 2) сприяти обороноздатності селища. Так і з'явилися на березі Орелі церкви, із яких дійшли до нас лише три, а четверта - дерев'яна - згоріла внаслідок військових сутичок. Одна з церков, Успенська, стала в подальшому усипальницею Семенова та членів його родини. Як свідчать документи, ансамбль церков був "візитною карткою" Китайгорода. В "Описании городов Азовской губернии" 1779 р. зазначено: "…местечко Китайгород, населенное в 1677 году… В нем церквей четыре каменных три и деревянная одна…". 4
Церкви вистояли у вогні революцій і війн. Офіційно були закриті лише в 1954 р. За сорок років відбулося повне їх запустіння. У Миколаївській церкві розміщався склад запчастин колгоспного автопарку, в Успенській - шкільний музей. Уперше питання про необхідність їх реставрації постало в кінці 1960-х рр. Спеціалісти Чернігівської міжобласної науково-реставраційної майстерні оновили баню Успенської церкви. Роботи тривали з 1969 - 1972 р., а потім були припинені. Реставраторів перевели у Дніпропетровськ, що готувався до свого 200-річчя. Під час цих робіт в Успенській церкві був виявлений та зруйнований склеп, в якому похований сотник Семенов із родиною, а останки були частково розкидані по церкві. Лише 1988 р. під час роботи археологів Дніпропетровського історичного музею залишки були зібрані та перепоховані на сільському цвинтарі. Але з кожним роком могила фундатора церков заростає і є можливість того, що вона загубиться. Тільки з початком 1990-х рр. розпочалася справжня реставрація архітектурного комплексу. Рішенням Царичанського райвиконкому від 20 червня 1991-го р. у місячний термін могила Семенова повинна була бути впорядкована. Краєзнавець Анатолій Білокінь запропонував зробити туристсько-екскурсійний маршрут, який уключав би в себе залишки Української лінії, Царичанський краєзнавчий музей, церкви Китайгорода та фабрику Петриківського розпису. Нарешті, 1994 р. справу зрушено з місця. Спеціалісти сектора реставрації Дніпропетровського філіалу НДІ "Проектреконструкція" С. Олійник, О. Бердик, П. Вандюк, І. Федоренко, за допомогою головного спеціаліста київського інституту "Укрпроектреставрація" В.І. Корнєєвої, за рік склали проект комплексної реставрації культового комплексу. 5
На 70 відсотків був утрачений екстер'єр та інтер'єр пам'яток. "Проект реставрації храмів, розроблений за всіма правилами, відповідає вимогам та канонам… Враховані всі архітектурні особливості кожної церкви та комплексу в цілому. Ми подбали про відновлення храмів якщо не в первісному їх вигляді, то хоча б максимально близькому до нього" - розповідає архітектор Олександр Бердик. 6 Реставраційні роботи проведені в стислий термін і завершені успішно, незважаючи на ряд недоліків. Напередодні Різдва 1995 р. відреставрована Успенська церква. Восени 1996 р. освячені Миколаївська та Варваринська церкви. В подальшому передбачено об'єднати їх у монастир.
Зараз стоїть нагальне завдання включити Китайгородські церкви як складову в схеми туристичних маршрутів та популяризувати їх наукову та художню цінність як пам'яток загальнодержавного значення.
Кавун М.Е.
Бібліографічні посилання
1. Асеев Ю.С. Стили в архитектуре Украины. - К., 1989. - С. 49.
2. Мороз В.С. У крутых склонов Калитвы // Днепр вечерний. - 1998. - 28.07.
3. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ. 1713 -1776. - К., 1994. - С.35, 84, 89, 119.
4. Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. Вып. I. - Екатеринослав, 1904. - С. 88-89.
5. Маневич И. Белели церкви парусами // Днепр вечерний. - 1997. - 25.01.
6. Голуб И.С. О чём звонят колокола // Собор. - 1996. - 6
грудня
ІСТОРИЧНЕ ФОТО |
Парк Шевченка, 1950 Макс Радко |