«Дніпропетровщина зустрічає героїв Арктики – челюскінців»

Матеріали місцевої преси

Федір Решетніков

Петро Ширшов

Шарж Ф.Решетнікова на П.Ширшова.

Лист П. Ширшова товаришу

Ілюстрації Ф.П.Решетнікова

Решетніков, 1934 р.

Матеріали місцевої газети "Зоря" про приїзд челюскінців

Мундштук П. Ширшова

10 липня 1934 р. місто чавуну і сталі – Дніпропетровськ, вітало славних героїв – челюскінців П. Ширшова, В. Гордєєва, П. Буйка, Л. Буйко-Кожину та маленьку Алочку Буйко, що разом з батьками пройшла через суворі випробування Арктики.

Ось як висвітлює прибуття спеціального поїзду з челюскінцями до Дніпропетровська кореспондент газети «Зоря»: «У вікнах поїзда, що йде вже передмістям, пролітають натовпи людей, що стоять по обидва боки залізничної колії й махають челюскінцям руками. Міст. Сигнал десь попереду. Наростаючий гул голосів. Музика. Поруч вагонів біжать і щось кричать діти. Перон. Стрункі шеренги червоноармійців і матросів. «Ура», оплески… – Хай живуть герої Арктики! – гримить над вокзалом… Від вокзалу до площі перед парком ім. Хатаєвича автомобілі челюскінців проходять між двома живими шумливими стінами веселого, схвильованого люду. – Челюскінці, челюскінці! Ура челюскінці – несеться назустріч героям». Майдан біля міського парку (нині ім. Глоби) був заповнений народом. Радісні крики «Ура» залунали в повітрі, коли на трибуні з’явилися герої Арктики. Першим виступив Петро Буйко, начальник острова Врангеля. Він розповів про героїку життя челюскінців на кризі серед торосів при 38º нижче нуля, про будівництво полярниками 14-и аеродромів, про врятування їх відважними радянськими пілотами. Бурхливо і гаряче зустріли дніпропетровці промову свого земляка Петра Ширшова, гідробіолога експедиції, який одночасно як бригадир був відповідальним за розчищення майданчиків під аеродроми. Його слова: «Ми завжди готові переборювати всякі труднощі на нашому переможному шляху», – заглушили овації. Мітинг закінчився, коли смеркало. Палкими вигуками, невгамовними оплесками і «феєрверком» квітів проводжали присутні челюскінців.

Наступного дня, 11 липня зранку, героїв тепло і радо зустрічали робітники металургійного заводу ім. Г.І. Петровського. В супроводі директора заводу С.П. Бірмана челюскінці оглянули цехи заводу, а після заводського гудка, біля воріт заводу, зібрався величезний мітинг – металурги вшанували героїв.

Протягом дня челюскінці побули на коксохімічному заводі і на заводі ім. Комінтерна, і скрізь вони були довгоочікуваними гостями. А ввечері в редакції газети «Зоря» відбулася задушевна бесіда з працівниками преси.

Приватна розмова відбулася у Петра Ширшова з мешканцями будинку №74 по вул. Комсомольській, де проживали його батьки, а у 1923–1929 рр.– і він сам, тоді студент біологічного факультету інституту народної освіти (І. Н. О.).

На цю адресу в 1933 р. вчений написав рідним листа, в якому повідомляв: «…Два слова про кінець плавання. 19.09 коло м. Ванкарем (Чукотський півострів) ми ввійшли у дуже важкий лід і незабаром північний вітер, нагнавши до берегу льоду, затиснув нас у ньому… До 22.09, затиснуті у кригу, ми пасивно дрейфували на Ост, поки вранці 23.09 наш дрейф не припинився біля о. Колючіна. І от вже 10 днів наш «Челюскін» безпорадно стирчить серед нерухомої льодової пустелі за 20–30 км від берега. Лід, що спочатку в безпорядку нагромадився уламками, багатотонними брилами, все більше змерзається, присипається снігом, і вже легше стало бродити й вилазити на двох-, трьох-, а іноді і більше метрові тороси, але тим менше шансів на вихід з нього цього року».

Сусіди влаштували йому теплий прийом. Взятий в тісне людське коло, схвильований, П. Ширшов вимовив: «Як добре зустріти своїх земляків». В повній тиші слухали вони розповідь про загибель судна (що пішло на дно Чукотського моря 13 лютого 1934 р.); про складну відправку (5 березня 1934 р.) перших десятьох жінок літаком Ляпідевського на континент, і про те, як художник-весельчак Ф. Решетников, щоб підняти настрій челюскінців, ходив по наметах, начепивши густі вуса з пеньки і уважно кусаючи їх, копіював вченого і керівника експедиції Отто Шмідта». Герой Радянського Союзу Ширшов Петро Петрович (1905–1953), полярний дослідник, океанограф, академік АН СРСР (1939) народився в м. Катеринославі (з 1926 р. Дніпропетровськ) в районі Фабрики. Учасник експедицій на криголамах «Сибіряков» (1932) і «Челюскін» (1933–1934) та дрейфу в складі папанінської четвірки на станції «Північний полюс-І». За самовіддану працю на станції удостоєний звання Героя Радянського Союзу (22.03.1938 р.), перший на Дніпропетровщині. З 1939 по 1948 рік на посадах: перший заступник начальника Главпівнічморшляху; нарком, потім міністр морського флоту СРСР. З 1946 р. директор створеного ним інституту океанології АН СРСР; голова тихоокеанського наукового комітету (1946–1950 рр.); депутат Верховної Ради СРСР 1-2 скликань (1937, 1950 рр.).

Наукова діяльність П.П. Ширшова залишила глибокий слід в історії полярних і океанологічних досліджень. Саме він спростував гіпотезу про відсутність життя у високих широтах Північного Льодовитого океану.

Помер 17 лютого 1953 року, похований на Новодівочому цвинтарі в Москві. Його ім’ям названо бухту на острові Земля Франца-Йосифа, підводний хребет у Беринговому морі, інститут океанології НАН в Росії, з 1938 р.– вулицю в м. Дніпропетровську. Нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, Орденом Червоної Зірки та «Знак Пошани», медалями.

Найбільш помпезно була організована церемонія зустрічі героїв челюскінської епопеї: Олексія Боброва, заступника начальника експедиції; Олександра Погасова, коменданта льодового аеродрому табору О. Шмідта; Федора Решетникова, художника; Героя Радянського Союзу Василя Молокова, льотчика-рятувальника челюскінців керівниками Дніпропетровщини на стадіоні «Динамо» ім. Менжинського по вул. Дзержинського 27 липня 1934 р.

Дуже яскраво це описав в своїй статті «Челюскінці – це звучить гордо» кореспондент газети «Зоря»: «…Незвичайну аудиторію обрала на цей раз міська Дніпропетровська рада для свого засідання. Серед барвистого зеленого поля стадіону «Динамо» розташувалися червоною літерою «П» столи президії. Це немов знак на аеродромі для посадки літаків, на яких поспішають до Дніпропетровська дорогі, відважні гості. Стадіон окаймлений червоними прапорами. Їх сюди несуть колони кращих ударників гігантів-заводів. Першими приходять петровці і ленінці. За ними йдуть робітники заводу ім. Карла Лібкнехта і «Комінтерн», транспортники. Тонкими змійками розходяться колони по стадіону… Бадьоро і весело грають оркестри, високо тріпочуться червоні заводські прапори. Яруси стадіону вже колишуться всіма кольорами. Але чомусь раптом стихає багатотисячна маса народу!»

Все відбувалося за сценарієм. Відкривав урочисте засідання міської ради М.В. Голубенко – голова міськради (з 1933 по 1935 р.). Дорогі гості були обрані до президії. Вітальні слова на адресу полярників виголосив М.М. Хатаєвич, перший секретар Дніпропетровського обкому КПб(У) (1933–1937 рр.). Потім виступили О. Бобров і В. Молоков, які розповіли про врятування челюскінців льотчиками радянської авіації та закликали дніпропетровців передати збудовану на їх кошти ескадрилью до аероклубу для навчання літати селян і робітників області.

За програмою челюскінці відвідали також і коксохімічний завод, де ознайоми-лися з роботою коксових печей і гуртожитками. Скрізь їх радо вітали заводчани.

А 28 липня, біля заводських воріт заводу ім. Г.І. Петровського був проведений мітинг, де зібралися понад 2000 робітників для зустрічі з героями. І знову звучали вигуки «Ура» і оплески. Гості ділилися спогадами про суворі умови життя і мужність челюскінців. Саме в цей день на своєму літаку «Р-5» прилетів до Запоріжжя (до 10 січня 1939 р. Запорізька обл. входила до складу Дніпропетровської) Герой Радянського Союзу льотчик Сигізмунд Леваневський. На майданчику міського аероклубу, де він приземлився, зібралися представники заводів «Комунар» і «ІІІ Інтернаціонал», яким льотчик розповів про складні умови рятування полярників. Бурхливими оваціями зустрів героїв комсомольський актив міста. І ще довго молодь захоплено слухала Ф. Решетникова, який згадував про випуск на кризі, що дрейфувала, стінгазети «Не сдадимся»; як доводилося малювати при освітленні каганця лежачи в ліжку, або сидячи навпочіпки (місць в наметі не вистачало); як мерзли пальці (навіть у рукавицях), а олівець від холоду переставав малювати, пензлик липнув до полотна.

Присутність в складі почесних гостей художника Федора Решетникова була не випадковою. Уславлений герой-челюскінець, гордість Дніпропетровщини, приїхав на батьківщину до своїх рідних і близьких. Решетников Федір Павлович (1906–1988) народний художник СРСР (1974 р.), Лауреат Державних премій (1949, 1951 рр.) народився в с. Сурсько-Литовське (Катеринославського повіту) нині Дніпропетровського району. Учасник експедицій на криголамах «Сибіряков» (1932 р.) і «Челюскін» (1933–1934 рр.), за що отримав ордени Трудового Червоного Прапора. Автор знаменитої картини «Опять двойка», яка в 1953 р. вперше була представлена на Всесоюзній художній виставці в Москві.

У 1960-х рр. в його рідному селі було відкрито меморіальний художній музей ім. Ф.П. Решетникова, якому художник передав багато своїх полотен.

У дні візиту челюскінців до міста на екрані найстарішого місцевого кінотеатру «Рот Фронт» (нині «Родина») демонструвалися повнометражні фільми «Герої Арктики» та «Челюскін», зняті кінооператорами Союзкінохроніки А. Шафраном і М. Трояновським (учасниками експедиції «Челюскін»).

Президія Дніпропетровської міської ради в липні 1934 р. прийняла постанову «Про перейменування назв вулиць міста на честь героїв Арктики – челюскінців у зв’язку з їхнім перебуванням у Дніпропетровську». Так, вулиця Гімнастична отримала назву ім. О. Шмідта, Трамвайна – ім. О. Боброва, Сквозна – ім. В. Молокова, Керосинна – ім. С. Леваневського.